- •67.. "Українізація": причини і наслідки
- •69.Входження України до складу срср: її піолітико-правовий статус
- •70. Культура і духовне життя в Україні у 1917-20-их роках
- •71. Здійснення індустріалізації в Україні. Будови перших п’ятирічок
- •72.Насильницька колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.
- •73. Суспільно-політичне життя в Україні в 30 роках. Сталінські репресії
- •74. Культурне життя в Україні в 30-ті роки. Розстріляне відродження
- •75. Соціально-економічне становище Східної Галичини, українських земель у складі Румунії та Закарпаття у 20-30 рр. ХХст.
- •76. Суспільно-політичне життя в зх.-укр. Землях, Північній Буковині і Закарпатті в 20-30 роках хх ст.. ( кпзу, ундо, Сельроб, оун)
- •77. Проголошення Карпатської України та її падіння
- •78. Радянсько-німецький договір про ненапад
- •79. Оборонні бої на території України у 1941-1942 роках
- •80. Окупаційний режим в Україні в 1941-1944 роках
- •81. Течії антифашистського Руху Опору в Україні в роки ввв та його внесок у перемогу над ворогом
- •82. Звільнення України від нацистської окупації в 1943-1944 роках
- •83. Відбудова народного господарства України у 1945- на початку 50-их років
- •84. Культурне життя в Україні у другій половині 40-их – на початку 50-их років
- •85. Процес десталінізації в Україні, його позитивні сторони, непослідовність та обмеженість
- •86.Культура і духовне життя в Україні в часи хрущовської «відлиги»
- •87. Економічні реформи середини 60-х років та наростання кризових явищ в економіці України.
- •88. Опозиційний рух в Україні у другій половині 60-х – першій половині 80-х років
- •89. Україна в роки «перебудови» ( друга половина 80-х – початок 90-х років)
- •90. « Гласність» і початок національного відродження
- •91. Деклараці про державний суверенітет України та Закон про економічну самостійність України та їх історичне значення
- •92.Спроба державного перевороту в срср у 1991р. Та події в Украіні Акт проголошення незалежності України.
- •93. Розпад срср та роль України в утворенні снд
- •94.Становлення багатопартійної системи в Україні в кінці 80-х – на початку 90-х років
- •95. Конституція незалежної України: структура і головні положення
- •96. Зовнішня політика незалежної України
- •97. Проблеми переходу до ринкових відносин в Україні та шляхи їх вирішення.
- •98. Сучасна релігійна та міжконфесійна ситуація в Україні.
- •99. Проблеми національно-культурного відродження в Україні на сучасному етапі
97. Проблеми переходу до ринкових відносин в Україні та шляхи їх вирішення.
98. Сучасна релігійна та міжконфесійна ситуація в Україні.
Незважаючи на десятиріччя гонінь, релігія і церква зуміли зберегти своє місце в суспільстві і вплив на нього.
З проголошенням незалежності України церковне життя пожвавлюється: йде помітне зростання кількості релігійних громад, будуються, відроджуються монастирі, духовні навчальні заклади, недільні школи. У духовний світ наших громадян глибше входить релігійна література, нам відкривається багатюща духовна спадщина України.
Відносини з релігійними громадами, особами, які належать до різних конфесій, у нашій країні регулюють Конституція України (ст. 35. Право на свободу світогляду і віросповідання) і Закон України "Про свободу совісті та релігійних організацій" від 23 квітня 1991 року, який підтверджує, що ніхто не може встановити обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігій. У Законі закріплюється рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви.
Завдяки вдосконаленню законодавства, адміністративним та організаційним заходам вдалося нормалізувати релігійну обстановку.
Незабаром після проголошення незалежності визріла криза в православ'ї України, яке функціонувало на платформі РПЦ. Собор православної церкви в Києві проголосив автокефальність (незалежність), визнав себе Українською православною церквою (УПЦ). Собор звернувся до Московського патріархату з проханням канонізувати її в такому статусі. Але Московський архієрейський собор категорично відхилив прохання українського собору.
У червні 1992 р. відбувся об'єднавчий собор УПЦ і УАПЦ (яка діяла паралельно). Патріархом УПЦ-КП (так вона фактично почала називатися після об'єднання) обрали Мстислава (Скрипника), а його заступником Філарета (Денисенка). Та єдина УПЦ-КП тоді не склалася, того не побажав Мстислав, який невдовзі відійшов з життя. Після його смерті розкол поглибився і, по суті, закріпився собором УАПЦ, на якому її патріархом обрано Димитрія .
У свою чергу, на соборі УПЦ-КП в жовтні 1993 р. патріархом цієї церкви обрали колишнього політрепресанта, українського правозахисника Володимира (в миру Романюк), а його заступником стає Філарет. У липні 1995 р. патріарх Володимир (Романюк) відійшов з життя. Через деякий час патріархом УПЦ-КП на соборі вищих ієрархів церкви цієї конфесії в Києві обрали Філарета. Покійний патріарх конфесії Володимир, а потім Філарет порушували питання про об'єднання всіх гілок православ'я в одну. їх пропозиції знаходили розуміння в уряді, оскільки біли спрямовані на консолідацію українського суспільства, передусім віруючого населення. Ідея об'єднання всіх православних церков до тепер залишається нереалізованою.
Таким чином, у православ'ї Української незалежної держави існує кілька течій (конфесій): УПЦ-КП, УПЦ-МП, УАПЦ, УПЦ-катакомбна і УПЦ Андрія Первозванного. Крім того, низка церковних громад, зокрема в східних областях країни, підпорядкована безпосередньо Московському патріархату, тобто перебуває поза впливом патріархів, що функціонують в Україні.
Новий конфлікт між православними церквами спалахнув у 2004 р. під час президентських виборів, коли УПЦ-МП відкрито підтримала на виборах кандидата у Президента України В. Януковича, тим самим порушивши основний принцип діяльності церков — невтручання у політичне життя.
Серед інших конфесій — Українська греко-католицька церква, протестантські об'єднання Євангельських християн-баптистів, Адвентистів сьомого дня та ін., нехристиянські конфесії представників іудаїзму й мусульманства. Відроджуються дохристиянські вірування слов'ян. Є й нелегальні об'єднання. Серед них, зокрема, сатанисти, Біле братство, керівництво якого було притягнуто до судової відповідальності за протизаконну, антигуманну діяльність, сектантське об'єднання Муна та ін.