71. Здійснення індустріалізації в Україні. Будови перших п’ятирічок

Здійснення індустріалізації сталінськими методами призводило до істотного зниження життєвого рівня трудящих. Разом із тим конкретні результати капітального будівництва у важкій промисловості були вагомими.

Поміж промислових об'єктів виділялися 35 гігантів вартістю понад 100 млн. крб. кожний. З них в Україні розміщувалося 12 об'єктів — 7 новобудов і 5 докорінно реконструйованих підприємств. До новобудов належали три металургійні заводи ("Запоріжсталь", "Криворіжсталь", "Азовсталь"), Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд і ХТЗ. Гігантами серед реконструйованих об'єктів були Луганський паротягобудівний завод і чотири металургійні заводи (у Макіївці, Днілродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську).

Завдяки посиленому будівництву електростанцій країна ще в 1931 р. досягла рівня розвитку електроенергетики, передбаченого планом ГОЕЛРО.

Великі електростанції було споруджено у Києві, Харкові, Дніпродзержинську, Кривому Розі та інших містах.

У першій п'ятирічці передбачалося створення ряду комбінатів по виробництву азотних добрив за новітньою технологією — з синтетичного аміаку, отримуваного з водню коксового газу і азоту повітря. В Україні потрібно було здійснити будівництво шести азотнотукових заводів. Одначе ця програма скоротилася й розтяглася в часі. На горлівському азотнотуковому заводі випуск добрив було налагоджено наприкінці другої п'ятирічки, на дніпродзержинському — у третій. Будівництво Сєвєродонецького хімзаводу почалось у 1933 р., але потім було законсервовано через відсутність коштів.

У харчовій промисловості виникли нові галузі — маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська. Зокрема, за 1928—1937 рр. було побудовано 67 механізованих хлібозаводів, п'ять великих м'ясокомбінатів. У 1932 р. став до ладу херсонський консервний завод проектною потужністю 128 млн. умовних банок на рік, що набагато перевищувало потужності всієї консервної промисловості дореволюційної Росії. У цукровій промисловості планом першої п'ятирічки передбачалося будівництво 11 нових підприємств. Згодом виявилося, що сільське господарство не зможе забезпечити сировиною такий приріст потужностей. Було побудовано три цукрових заводи — веселоподолянський, лохвицький і куп'янський.

Практично заново в Україні створювалася легка промисловість. У Києві, Харкові й Дніпропетровську виникли три великі взуттєві фабрики з конвеєрним виробництвом, в Одесі, Харкові й Києві було побудовано трикотажні фабрики. Проте попит випереджав виробництво товарів народного споживання. Розгортання легкої та харчової промисловості відбувалося значно повільніше, ніж важкої індустрії.

72.Насильницька колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.

Примусові методи колективізації і масові репресії влади проти селянства посилювали соціальне напруження, загрозу виникнення селянської війни в Україні та інших районах СРСР. Сталін та його оточення вирішили зламати опір колективізації шляхом винищення українського селянства. Почалася одна з найбільших трагедій українського народу — спланований і органі­зований голодомор. Внаслідок колективізації в Украі'ні почалося різке падіння продуктивності сільського господарства. Але союзний уряд встановлював для України не­помірні хлібозаготівельні плани, внаслідок чого вже наприкінці 193) р. з'явились симптоми голоду,

В серпні 1932 р. союзний уряд прийняв закон, який передбачав смертну кару за розкрадання "соціалістичної власності". Незабаром з'явився закон про боротьбу зі спеку­ляцією, який заборонив селянам обмінювати свої домашні речі на харчові продукти в міс­тах і передбачав за це ув'язнення в концтаборах від 5 до 10 років. На вокзалах і морських портах, де зберігалися гори зерна для відправки за кордон, виставлялись спеціальні загони, щоб не допускати сюди голодних селян.

Незважаючи на голод, наступ на українське селянство продовжувався. ЗО жовтня 1932 р. Молотов на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У оголосив "зобов'язання" України по хлібо­заготівельному плану (прийнятий в ЦК ВКП(б)!) — 282 мпн. пудів, інакше кажучи, з селян вимагалося витиснути стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень (261 мли. пудів). Смертність від голоду почалася вже у перший місяць дій молотовської комісії. Аналіз даних статистики 30-х років свідчить, що прямі втрати населення України від голоду вже в кінці 1932 р. становили приблизно 150 тис. чол. Наступного року голод набув ще біпьших розмірів. В 1933 р. до організації голоду в Україні доклали руку Лазар Каганооич, який слідом за Молотовим прибув сюди, а також генеральний секретар ЦК КП(б)У Ста­ніслав Косіор, голова Радкаркому Влас Чубар, уповноважений ЦК ВКП(б) Павло Постишев, який став фактичним диктатором у республіці.

Свого апогею голодомор в Україні досяг взимку 1 навесні 1933 р. Люди рятувались, як могли: Їли товчену кору дерев, солому, перемерзлу картоплю і капусту, котів, собак, щурів, в муках помираючи від тяжких шлункових захворювань. Були численні випадки лю­доїдства.

Внаслідок голодомору в Україні загинуло близько 5 млн. осіб (18,8% усіх жителів), Історики С. Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) вважають, що втрати від голоду становили від 4,3 до 6 млн. чоловік.