69.Входження України до складу срср: її піолітико-правовий статус

Після закінчення війни праців­ники центрального партійно-державного апарату посилили намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. В грудні 1920 року між Росією та Україною було підписано договір про воєнний і господарський союз, що передбачай об'єднання сіл-.і наркоматів обох держав і входження їх до складу уряду рос. Федерації. На V-му Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий-березень 1921 року) проти цього договору виступили представники опозиційних партій (УКП та українських лівих есерів). Проте з'їзд ратифікував договір.

Деякий час українському радянському урядові на чолі з X. Раковським вдавалося зберігати певну автономність. Контроль центру над національними республіками забезпечувався двома централізованими силами: Червоною Армією і РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У.

В 1922 р. під приводом необхідності спільної боротьби проти "внутрішньої контрре­волюції та міжнародного імперіалізму" об'єднання сил в "соціалістичному будівництві", лінія на централізацію управління всіма республіками активізувалась. Комісія ЦК РКП(б) на чолі з Сталіним розробила проект договору про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками. Передбачалось, що Україна, Білорусія і Закавказька Федерація увійдуть до складу росії на правах автономних республік. Серед керівництва УСРР не було одностай­ності щодо цього. Так, Дмитро Мануїльський підтримував сталінський план "автономізації", а М. Скрипник, X. Раковський були проти.

Проти "автономізації" виступив Ленін. З його ініціативи на жовтневому пленумі ЦК РКП(б) в 1922 р. було вирішено, що РСФРР, ЗСФРР, Україна та Білорусія утворять на рівних правах нову федерацію.

10 грудня схвалено Декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звер­нувся до з'їздів Рад інших республік негайно оформити створення СРСР.

ЗО грудня 1922 р. у Москві відкрився 1 з'їзд Рад СРСР, який в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Було створено Центральний Виконав­чий Комітет СРСР і обрано 4-х голів ЦВК (від України — Г. Петровський). Процес консти­туційного оформлення СРСР продовжувався в 1923 році. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР остаточно затверджено Конституцію СРСР. В травні 1925 р. прийнято новий текст Конституції УСРР.

В процесі створення СРСР план федеративного об'єднання республік було підмінено "автономізацією". Республіка фактично втратила свою незалежність і поступово перетворилися у звичайні адміністративні одиниці унітарної держави. На багато десятиріч доля українського народу була поставлена в залежність від політики центру, який ототожнювався з ЦК ВКП(б), союзним урядом та союзними відомствами.

70. Культура і духовне життя в Україні у 1917-20-их роках

Царська імперія розпалася, а більшовицька не встигла сформуватися, і це давало надії на становлення і розвиток української держави і відповідно, національної культури. Однак в умовах жорстокої боротьби за владу освіта, наука і культура стали заручниками політиків.

У 1917 – 1920 рр. освіта в Україні опинилася в центрі боротьби різних політичних сил. Центральна Рада і Гетьманат проводили українізацію школи. Відкривалися нові українські гімназії, вводилися навчальні програми, які передбачали обов’язковість вивчення української мови, історії та географії України.

Натомість більшовики переробляли навчальні плани на свій лад, дбаючи насамперед про виховання дітей в дусі відданості ідеям соціалізму. Радянська влада з побоюванням ставилася до проявів національного життя і перекреслила українізацію народної освіти. Неспроможні досягти бажаного результату мирними засобами, більшовики вдавалися до насильницьких дій і командних методів. Так, Всеукраїнська вчительська спілка, яка не сприймала радянських реформ у шкільній галузі, була розпущена. Така ж доля спіткала національні культурно-освітні організації – «Просвіти». Вони були особливо популярними на селі й об’єднували всіх, хто дбав про українську культурну спадщину.

Радянська влада намагалася реформувати освіту, зробити її систему підконтрольною та спрямованою на зміцнення більшовицького режиму. У 1920 р. зросла кількість шкіл і учнів, певних успіхів було досягнуто в ліквідації неписьменності серед дорослого населення.

У добу Гетьманату було створено Українську Академію наук. Її першим президентом став В. Вернадський. Після встановлення радянської влади деякі видатні вчені емігрували, але більшість продовжувала плідно працювати.

Нелегко складалася творча доля українських письменників і поетів. Вони вболівали за українську національну революцію, болісно переживали події громадянської війни. У цей час голосно заявили про себе талановиті поети П. Тичина, В. Сосюра, В. Чумак. Чимало обдарованих поетів, серед яких О. Олесь, змушені були назавжди залишати Батьківщину.

Багато зробив для розбудови української культури гетьман П. Скоропадський. Відкривались українські університети, бібліотеки, театри. Зокрема, у 1918 р. було засновано Український театр драми та опери, Українську державну капелу під проводом О. Кошиця, Державний симфонічний оркестр. Нові музично-драматичні установи та творчі колективи з’явилися в Україні й у 1919–1920 рр.

Помітною стала творчість нового драматичного театру ім. І. Франка, який очолював Г. Юра, колективу митців на чолі з Лесем Курбасом, відомих виконавців О. Мар’яненка, Г. Борисоглібської, композиторів М. Леонтовича, Б. Лятошинського, Г. Верьовки.

Завдяки діяльності Центральної Ради у Києві наприкінці 1917 р. було відкрито Українську академію мистецтв, яка об’єднала видатних художників. У цей час в Україні творили майстри живопису і графіки М. Бойчук (перший ректор академії), В. та Ф. Кричевські, Г. Нарбут, О. Мурашко. Г. Нарбут є автором проектів грошових знаків Центральної Ради і гетьманського уряду, державного герба і печатки, поштових марок, військової форми.

Більшовицька партія розгорнула запеклу боротьбу з релігією та церквою. Закривалися храми і монастирі, віруючі й духовенство зазнавали переслідувань. Ідея проголошення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) стала частиною українського національно-визвольного руху.