3. Сша в 80-90 роках. Рейганоміка.

У січні 1981 р. Р. Рейган приступив до виконання своїх обов’язків.

Рейган став президентом у час, коли країна переживала гостру економічну кризу, яка супроводжувалась інфляцією. Тому в ділянці внутрішньої політики новий президент поставив своєю найголовнішою метою докорінне оздоровлення розладнаної економіки. Р. Рейган висунув свою економічну програму.

Рейганоміка - курс економічної політики американського уряду в 1981-1989 рр.. в період президентства Рональда Рейгана.

Основною метою цієї програми було приборкання інфляції, зменшення безробіття, виведення економіки з застою, поступове збалансування державного бюджету. Поставленої мети Р. Рейган мав намір досягти загальним зменшенням податків, що мало допомогти пожвавленню ділової активності; різким скороченням федеральних видатків, зокрема на соціальні потреби, з метою приборкання інфляції; суттєвим послабленням державного втручання в економіку.

«Рейганоміка» мала стати основою далекосяжних планів адміністрації. Першою метою була згадувана вже «реіндустріалізація», тобто повне оновлення промислового потенціалу США. Ця програма вимагала величезних коштів - 1,5-2 трлн доларів протягом найближчих 15 років. Друга мета, що також потребувала чималих затрат, - докорінне підвищення військової могутності країни.

Тим часом економічну кризу, яка в 1982 р. досягла своєї найнижчої позначки, змінило швидке відновлення виробництва. На 1983-1989 pp. припало найтриваліше за весь повоєнний період господарське піднесення. На другому етапі НТР небаченими темпами впроваджувались у виробництво найновіша техніка і технологія, зокрема в обробці інформації, засобів зв’язку, контрольно-вимірювальних приладів. Використання комп’ютерів зросло майже у 20 разів. В економіці наростали глибокі структурні зміни. Протягом попередніх десятиліть питома вага матеріального виробництва неухильно скорочувалася за рахунок зростання невиробничої сфери. Уже в середині 50-х років кількість зайняти у виробничій і невиробничій галузях зрівнялась, а наприкінці 80-х років частка зайнятих у сфері послуг наближалася до 70 % Це було яскравим свідченням того, що економічний розвито США досяг якісно нового, постіндустріального щабля.

Разом з тим у 80-ті роки виявилися й слабкості американського господарства, які виявили себе уже в попередні десятиліття і які не вдалося подолати. Значно зріс імпорт продукції до США, наприклад, автомобілів, верстатів та устаткування, побутової електротехніки, товарів широкого вжитку. Це свідчило про загострення конкуренції на внутрішньому американському ринку, куди швидко просувалися вироби з Японії, Західної Європи, «нових індустріальних країн».

Незважаючи на низку нерозв’язаних проблем, 80-ті роки були сприятливим періодом в економічному розвиткові Сполучених Штатів Америки. Реформи Рейгана призвели до суттєвого зниження інфляції (з 10-12 % наприкінці 70-х років до 3-4 відсотків), до зменшення безробіття (майже з 10 % у 1985 р. до 5,4 відсотків у 1988 році). Знизилися податки, особисті доходи американців збільшилися майже на 13 %, поліпшилося пенсійне забезпечення та медичне обслуговування.

Разом з оновленням економіки найголовнішою турботою адміністрації Р. Рейгана було розгортання широкомасштабного військового будівництва, щоб випередити Союз Радянських Соціалістичних Республік у гонці озброєнь. Видатки на військові потреби було доведено до небаченого раніше рівня: у 1981-1988 pp. вони становили 3,2 трлн доларів. Реалізувалася прийнята в 1981 році довгострокова програма нарощування стратегічних озброєнь, розміщувалися міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), атомні підводні човни, стратегічні бомбардувальники, крилаті ракети великої дальності, ракети середньої дальності, нейтронні боєприпаси, тощо.

У 1983 р. Білий дім ухвалив рішення про розробку програми стратегічної оборонної ініціативи або «зоряних воєн». Програма передбачала розгортання принципово нової, високоефективної протиракетної оборонної системи, здатної відбити або принаймні значно ослабити удар противника.

При втіленні в життя економічної та військової стратегії Р. Рейгана виявились і її недоліки - гостра нестача фінансових ресурсів. Усе це призвело до зростання державного боргу, з 900 млрд доларів у 1980 р. до 2,6 трлн у 1988 р.

Президентом у 1988 р. було обрано республіканця Джорджа Буша, який протягом обох строків урядування Р. Рейгана обіймав посаду віце-президента.

Дж. Буш не мав чітко сформульованої програми, наслідуючи в основному методи свого попередника. Вважаючи однією з першорядних проблем економічної політики зростаючий бюджетний дефіцит, президент зобов’язався ліквідувати його до 1993 р. шляхом «глибокого заморожування» державних видатків. У ділянці зовнішньої політики пріоритетом, як підкреслив Дж. Буш, стала підтримка миру. Громадська думка досить стримано оцінила ці програмні настанови, зауваживши, що в запропонованих заходах відчувається брак свіжої думки.

Саме на роки президентства Дж. Буша припав останній економічний спад. Він розпочався у США ще наприкінці 1989 р. й досяг найнижчої точки у перші місяці 1992 р. Спад виявився неглибоким: скорочення промислового виробництва склало лише декілька відсотків. Не відбулося зниження реальної зарплати робітників і службовців.

На виборах 1992 р. перемогу здобув Вільям Клінтон - кандидат від Демократичної партії. Економічна програма В. Клінтона головними цілями адміністрації проголошувала подолання спаду в економіці, створення нових робочих місць, підвищення рівня доходів американців, значного скорочення дефіциту державного бюджету. Останнє намічалося здійснити за рахунок зменшення витрат, зокрема оборонних (у зв’язку з крахом СРСР і зміною міжнародної обстановки) та збільшення податків, хоча під час виборчої кампанії В. Клінтон обіцяв їх зменшити. План президента передбачав інвестиції у провідні галузі економіки. Важливою статтею видатків залишилися соціальні заходи.

Економічна стратегія Клінтона

Характерною рисою економічної програми В. Клінтона, схваленою конгресом, було те, що федеральні органи одержали більші повноваження для управління економікою.

За президентства В. Клінтона, після господарського спаду 1989-1992 рр., відбувається динамічне зростання економіки, причому за темпами США випередили як західноєвропейські країни, так і Японію. Кількість безробітних, яка в 1998 р. становила лише 4,2 відсотка працездатного населення, була найнижчою за чверть століття. На низькому рівні залишалась інфляція. Безперечною заслугою адміністрації демократів стала ліквідація бюджетного дефіциту. У 1998 р. вперше за багато років доходи держави перевищили видатки. Зростання середній клас.

Важче йшли справи із здійсненням соціальних проектів Клінтона. Конгрес, в якому республіканці на проміжних виборах 1994 р. завоювали більшість в обох палатах, заблокував програму реформування системи охорони здоров’я, яка мала б зробити її доступнішою ширшим верствам населення.

Незабаром намітився компроміс між президентом і конгресом: під тиском законодавців узято курс на зниження податків, а Білл Клінтон, домігся збільшення асигнувань на охорону здоров’я, освіту та інші соціальні потреби.