Оформлення додатків
Додатки не є обов’язковим елементом наукової роботи. Їх уводять до роботи тоді, коли емпіричний матеріал надто великий. Основну його частину подають у додатках, а „вижимки” з нього – в основному тексті роботи. При цьому дається відповідне посилання, наприклад: (див. Додаток А), або (див. рис. А.3 у Додатках), або (див. табл. Б.1 у Додатках).
Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті. Додатки починають з нової сторінки. ПОСЕРЕДИНІ цієї сторінки відцентровано ВЕЛИКИМИ ЖИРНИМИ літерами друкується слово „додатки”. Крапка після цього не ставиться. Потім НА НАСТУПНІЙ СТОРІНЦІ у першому рядку відцентровано маленькими жирними (з першої великої) друкується слово „додаток” і велика літера, що позначає додаток. Крапка після цього не ставиться. Додатки позначають послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Один додаток позначається як додаток А. Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований відцентровано під словами „Додаток А (Б, В тощо)” маленькими жирними літерами з першої великої.
Ілюстрації і таблиці, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: Рис. А.2 – другий рисунок додатка А; Таблиця Б. 1 – перша таблиця додатка Б. Таблиці та ілюстрації розмішують таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку наукової роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю бажано розміщувати так, щоб вона не розривалась і знаходилась на одній сторінці. При перенесенні частини таблиці на іншу сторінку слово „Таблиця” і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова „Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: „Продовження табл. А.2”. Приклад оформлення додатків подано у Додатку 10.
Мова і стиль наукової роботи
Робота виконується українською мовою. Усі цитати, що запозичені з іншомовних джерел, повинні подаватися в роботі українською мовою. Допускається наявність іншомовних термінів, якщо загальноприйнятого перекладу цих термінів не існує. У цьому разі термін подається мовою оригіналу у круглих дужках відразу після його перекладу українською, наприклад:
За
визначенням Ж. Фоконьє, ментальні
простори (mental spaces) є теоретичними уявними
конструктами, створюваними за допомогою
дискурсу і призначеними для обробки
комплексної інформації [208,
34]. По своїй суті, поняття ментального
простору подібне до поняття „концептуальної
царини”, або „концептосфери” (conceptual
domain), під якою розуміється комплекс
знань, тематично відмежований від інших
комплексів знань.
Робота має виконуватись науковим стилем, який має свої особливості. Для наукового тексту характерний формально-логічний спосіб викладення матеріалу, цілісність і зв’язність думок, відсутність розмовних та емоційних мовних елементів.
Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог. Не можна використовувати займенник першої особи однини „я”. При необхідності вживається займенник першої особи множини „ми”, наприклад:
НЕПРАВИЛЬНО:
Я вважаю, на мою
думку, я спробую довести, я використовую.
ПРАВИЛЬНО:
Ми вважаємо, на
нашу думку, ми спробуємо довести, ми
використовуємо.
Проте займенником „ми” на треба зловживати, адже нагромадження таких займенників справляє малоприємне враження. Тому бажаним є вживання конструкцій з неозначено-особовими реченнями та безособовими дієприслівниковими формами на -но, -то, наприклад: вважається за доцільне, у роботі розглядається, розроблено, відмічено, запропоновано.
Типовими помилками у мові студентських наукових робіт є:
1) вживання прикметника „наступні” перед переліченням. Замість нього треба вживати „такі”;
2) утворення найвищого ступеня порівняння прикметників додаванням слова „найбільш”. Рекомендується синтетичний шлях утворення цього ступеня порівняння, наприклад:
НЕПРАВИЛЬНО:
найбільш
вагомий, найбільш простий, найбільш
частотний.
ПРАВИЛЬНО:
найвагоміший,
найпростіший, найчастотніший.
3) уживання слова „даний” із вказівною метою. Замість нього треба вживати слова „такий”, цей”. Наприклад:
НЕПРАВИЛЬНО:
у даній роботі,
даний приклад, дане міркування.
ПРАВИЛЬНО:
у цій роботі, цей
приклад, таке міркування.
4) неправильне вживання прийменників „у/в”. Обираючи між цими прийменниками, треба зважати на такі правила:
а) прийменник „у” вживається, якщо попереднє слово закінчується на приголосний і наступне слово починається з приголосного, наприклад: приклад у дужках;
б) прийменник „в” вживається, якщо попереднє слово закінчується на голосний і наступне слово починається з голосного, наприклад: слова в аналогічному прикладі;
в) якщо попереднє слово закінчується на приголосний, а наступне починається з голосного, або попереднє слово закінчується на голосний, а наступне починається з приголосного, то діє „правило трьох приголосних”: не допускається вживання трьох приголосних поспіль. Наприклад: наведена у прикладі послідовність, запропоновані у світлі цієї теорії нововведення.
г) на початку речення завжди вживається „у” (крім тих випадків, коли наступне слово починається з голосного), наприклад: У нашій роботі, У цьому відношенні, В аналогічному прикладі.
Аналогічними є правила вживання сполучників „і/й”.