
- •1. Поняття адміністративного права.
- •2. Предмет і система адміністративного права.
- •3. Адміністративне право, як юридична наука і навчальна дисципліна.
- •4. Співвідношення адміністративного права та державного управління.
- •5. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
- •6. Загальне поняття управління.
- •7. Принципи державного управління.
- •8. Державне управління, як форма прояву державно-виконавчої влади.
- •9. Поняття суб'єктів адміністративного права.
- •10. Складові адміністративної правосуб'єктності.
- •11. Класифікація органів державної виконавчої влади.
- •12. Поняття місцевого самоврядування.
- •13. Місце органів державної виконавчої влади в системі державних виконавчо-розпорядчих органів.
- •14. Поняття державної служби і державного службовця.
- •15. Поняття посади і посадової особи.
- •16. Інститут державної служби України.
- •17. Характеристика обмежень щодо держаних службовців.
- •18. Відповідальність державних службовців.
- •19. Управління державною службою.
- •20. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його складові частини.
- •21. Поняття адміністративно-правової норми.
- •22. Відміна адміністративно-правових норм від норм інших галузей права.
- •23. Реалізація норм адміністративного права.
- •24. Структура адміністративно-правової норми.
- •25. Класифікація адміністративно-правових норм.
- •26. Поняття адміністративно-правових відносин.
- •27. Види адміністративних правовідносин. Адміністративно-правові відносини, що виникають за участю правоохоронних органів та суду.
- •28. Поняття форм державного управління.
- •29. Правові акти державного управління як владні дії державних виконавчо-розпорядних органів.
- •30. Поняття, особливості і мета адміністративного примусу.
- •31. Заходи адміністративного попередження і припинення.
- •32. Поняття законності і дисципліни у державному управлінні.
- •33. Характеристика адміністративного нагляду, що застосовується міліцією.
- •34. Державно-правовий механізм забезпечення законності у державному управлінні.
- •35. Контроль і нагляд , як засоби забезпечення законності у державному управлінні.
- •36. Поняття адміністративного правопорушення.
- •37. Склад адміністративного правопорушення.
- •38. Відокремлення адміністративних правопорушень від злочинів і дисциплінарних проступків.
- •39. Відповідальність неповнолітніх, посадових осіб, військовослужбовців.
- •40. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність.
- •41. Поняття адміністративного стягнення.
- •42. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.
- •43. Поняття адміністративного процесу.
- •44. Суб'єкти адміністративного процесу.
- •45. Адміністративне провадження: поняття, стадії, система, види.
- •46. Характеристика управління економікою в сучасний період.
- •47. Складові елементи економічної сфери.
- •48. Органи управління економікою.
- •54. Поняття та особливості міжгалузевого управління.
- •55. Система органів управління кредитно-банківською сферою.
- •56. Особливості державного управління в галузі статистики та обліку.
- •57. Суб'єкти міжгалузевого управління.
- •58. Поняття, зміст та особливості управління адміністративно-політичною сферою.
- •59. Система органів управління обороною.
- •60. Система органів управління державною безпекою України.
- •61. Управління в галузі охорони державного кордону.
- •62. Система управління органами юстиції.
- •63. Управління закордонними справами.
- •64. Понятгя соціально-культурної сфери.
- •65. Суб'єкти державного управління соціально-культурною сферою.
- •66. Управління освітою.
- •67. Управління наукою.
- •68. Управління соціальним захистом населення.
59. Система органів управління обороною.
ЗУ «Про оборону України» формулює поняття оборони України як систему політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту і його захист у випадку збройної агресії або збройного конфлікту.
Оборона України організується й функціонує на основі Військової доктрини України, що затверджена Постановою Верховної Ради України від 19 жовтня 1993 року.
Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР), здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони. (ст.5 ЗУ„Про оброну України”)
Збройні сили України складаються із центральних органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, установ і організацій, військових навчальних закладів.
Загальне керівництво Збройними силами України в границях, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандуючий Збройних сил України і як Голова Ради національної безпеки й оборони України.
В особливий період керівництво Збройними силами України й інших військових формувань Президент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандуючого, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних сил України.
Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний і воєнний час здійснює Головнокомандуючий Збройних сил України.
Головнокомандуючим Збройних сил України є за посадою Міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, а у випадку, коли Міністром оборони України призначається цивільна особа, - начальник Генерального штабу Збройних сил України.
Міністерство оборони України, як орган державного керування, несе повну відповідальність за боєздатність армії й флоту.
У Міністерстві оборони України утворюється колегія. Членів колегії й Положення про колегію затверджує Президент України по поданню Міністра оборони України.
Найважливіше місце в структурі Збройних сил займає Генеральний штаб. Згідно ст. 11 Закону України «Про Збройні Сили України», Генеральний штаб Збройних сил України є головним військовим органом по плануванню оборони держави, управління застосуванням Збройних сил України, координації й контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, і правоохоронними органами в границях, певних цим Законом, іншими законами України й нормативно-правових актів Президента України, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.
Генеральний штаб Збройних сил України організовує свою діяльність відповідно до Положення, що затверджено Указом Президента України від 21 серпня 1991 р.
Генеральний штаб очолює начальник, що за посадою є першим заступником Міністра оборони України. На цю посаду його призначає Президент України. Видами, родами Збройних сил України, військовими з'єднаннями, частинами, кораблями, підрозділами керують командуючі, і командири різних ступенів.
Значне місце в управлінні Сухопутними військами Збройних сил України приділяється трьом оперативним командуванням: Південному, Західному, Північному.
Оперативне командування є основою для здійснення управління групою військ (сил) у чорті їхньої відповідальності з метою виконання окремих завдань у військових конфліктах різної інтенсивності, якщо в них буде утягнена наша країна.
Важливу роль у керуванні Збройними силами України грають військові ради, які діють на постійній основі і є колегіальними органами у видах, родах, оперативних командуваннях, на флоті. Військові ради розробляють рекомендації, пов'язані з реалізацією державної військової політики у військах і на флоті, з будівництвом Збройних сил України, із проведенням у життя заходів щодо забезпечення бойової готовності військ, зі зміцненням правопорядку й підвищенням військової дисципліни.
Військові ради взаємодіють із територіальними органами державної влади з питань забезпечення виконання нормативних правових актів у сфері оборони, соціально-правової захищеності військовослужбовців і членів їхніх родин, по підготовці території з метою оборони, призову на військову службу та інше.
У систему керування обороною входять військові комісаріати, які створюються в областях, містах і районах. Керує їхньою роботою військовий комісар, що є організатором військової роботи в області, місті, районі. Військові комісаріати створюються Міністерством оборони України і є військовими органами, що входять у єдину систему військових органів Міністерства оборони України. Загальне керівництво військовими комісаріатами здійснює Генеральний штаб Збройних сил України.
Військові комісаріати є тією частиною управління, у якій військовий апарат найбільше близько й безпосередньо взаємодіє з апаратом виконавчої влади в містах. Так, у тісній взаємодії із цими органами військові комісаріати ведуть військово-мобілізаційну й обліково-закличну роботу, беруть активну участь в організації оборонно-масових заходів, патріотичному вихованні молоді. На військові комісаріати покладені завдання проведення заходів щодо обліку людських і народногосподарських ресурсів в інтересах Збройних сил України, підготовки й здійснення мобілізації, підготовки громадян до військової служби, призову на військову службу й військові збори. На них покладають завдання в забезпеченні соціальної й професійної адаптації військовослужбовців термінової служби, створення необхідних санітарно-гігієнічних і побутових умов з урахуванням економічної обстановки.
Для виконання своїх повноважень військові комісари мають право видавати накази в границях своїх повноважень і вживати заходів адміністративного стягнення до військовозобов'язаних, призовникам за порушення правил військового обліку.
Певні повноваження в сфері військового управління покладають на начальника гарнізону (старшого морського начальника) і військового коменданта, які забезпечують керівництво гарнізонною й комендантською службою.
У випадку військового нападу (агресії) або його погрози, на всій території, або в окремих місцевостях України, уводиться воєнний стан. При цьому проводиться загальна або часткова мобілізація, призивається із запасу необхідний контингент військовозобов'язаних, здійснюються заходи щодо мобілізаційного розгортання Збройних сил України, галузі господарства держави переводяться на воєнний стан, створюються місцеві органи військового керування. По їхніх рішеннях відомства, підприємства, навчальні заклади, організації, незалежно від підпорядкування й форм власності в мирний період, разом з військовими комісаріатами створюють ділянки для прийому військовослужбовців - запасників, збору техніки, комплектують техніку особовим складом, організують навчання військовозобов'язаних військовим професіям, спеціальностям, виконують інші необхідні в такий час обов'язку.
Мобілізаційна підготовка проводиться на плановій основі шляхом завчасного створення стійких систем керування й зв'язки й необхідних виробничих мобілізаційних потужностей, а також спеціальних формувань і мобілізаційних резервів озброєння, техніки, матеріальних і продовольчих ресурсів.