1.6. Шарова структура концепту кохання

Структурний напрямок досліджень концепту КОХАННЯ в німецькому мовознавстві представлений меншою кількістю робіт. Спроби виявлення структури концепту КОХАННЯ на теоретичному рівні були зробилені такими німецькими вченими, як Н. Люман [218, 219] і Х. Швандер [270], а також англійськими – Дж. Лакофф [55], М. Джонсон [56], 3. Кевечеш [213]. Відповідно створених ними моделей, «кохання» структурується у вигляді певних ментальних блоків, шести концептуальних метафор, що відбивають концепт КОХАННЯ: «кохання – подорож», «кохання – фізична сила» (електромагнітна, гравітаційна), «кохання – хворобливість», «кохання – божевілля», «кохання – чаклунство», «кохання – війна».

Подібне уявлення про концепт КОХАННЯ мав місце й у праці 3. Кевечеш [213]. Набір метафор, що втілюють це почуття, у роботі представлений 18 моделями: «кохання – подорож», «кохання – чаклунство», «кохання – війна», «кохання – вища істота», «кохання – ціле, що складається з частин, які доповнюють одна одну»; «кохання – угода», «кохання – близькість, самота»; «кохання – викрадення», «кохання – спорт/гра», «кохання – супротивник», «кохання – тварина, яку спіймали», «кохання – вогонь», «кохання – рідина в посудині», «кохання – стихія», «кохання – фізична сила (тяжіння)», «кохання – пута, кайдани»; «кохання – хвороба», «кохання – божевілля».

Будь-який концепт виникає в свідомості людини під час сприйняття слова, що є «ім’ям» концепту (іноді – під час сприйняття метафори або фразеологізму) (Г. М. Скляревська [99], Х. Яхнов [195]). Сукупність семантичних складників визначає специфіку національного сприйняття концепту. «Ім’ям» концепту – словниковим значенням слова – концепт не вичерпується, але словникове значення слова («ім’я» концепту) утворює ядро концепту. Понятійне ядро концепту КОХАННЯ становлять відповідні змісти (К. Ланге [217], З. Малатре [222], А. Вебер [294]).

Образ, що створює ім’я концепту КОХАННЯ може входити до різних концептосфер, пов’язаних з природою, філософією, релігією, побутом людини тощо (А. Гельц [165], М. Халльберг [176], Г. Юнгер [200], М. Цайнер [307]).

Концепт КОХАННЯ являє собою не суворо структуровану об’ємну одиницю, має багатокомпонентну й багатошарову структуру, що охоплює широке культурне тло. Зміст концепту КОХАННЯ складається з двох основних частин: понятійної та культурно-фонової. Понятійна частина концепту – це основа лексичного значення слова, яка фіксується в лексикографічних джерелах [222, с. 197]; культурне тло формує конотацію слова й також частково відбивається в словниках (Е. Рош [251], І. Шперк [277], С. Відулич [287], Т. Вальтер [293]).

Для виявлення специфічних рис концепту КОХАННЯ дослідники звертаються не лише до лексикографічних праць, але й до текстів, у яких цей концепт репрезентується (Р. Баумгарт [128], А. Гузе [174], О. Яраус [198], Д. Лютге [220]).

Художній текст характеризує об’єкт опису – концепт КОХАННЯ – повніше, ніж, наприклад, науковий текст, оскільки система змісту художнього твору формується зі структур пізнавальних і художніх концептів (Дж. Лакофф [55, 56]). У просторі науки й культури пізнавальні концепти являють собою взаємозумовлені процеси формування змісту, зафіксовані в пізнавальних моделях (І. Гребе [169], А. Кек [206], В. Нойманн [233], Б. Унгер [283]).

Багатозначність концепту КОХАННЯ визначається за допомогою встановлення кількості лексико-семантичних варіантів (ЛСВ) на базі декількох тлумачних словників. У наукових працях підкреслюється наявність численних словотвірних дериватів, що активно вживаються як самостійно, так і у складі фразеологізмів, прислів’їв і приказок у різних сферах спілкування: художньому, розмовному, діалектному мовленні (Р. Мюллер-Фергуль [231], М. Офич [236], М. Кеваль [247], Н. Вербер [300]).

У сучасних дослідженнях робиться акцент на наявності у лексеми, що репрезентує концепт КОХАННЯ, крім дериватів, ще й синонімів, які також не менш успішно репрезентують концепт і поширені в різних сферах спілкування (Е. Ніфре [234], М. Офіч [236], Б. Елінгер [237]).

Структура концепту КОХАННЯ нарощується додатковими смислами (Н. Люманн [218], В. Нойманн [233]), дослідники розбивають їх на групи, класифікують, визначають місце кожного смислу в системі концепту (Х. Швандер [270]). Заглиблюючись в аналіз смислів науковці намагаються розкрити ці змісти через семи, виокремлюючи їх за допомогою компонентного аналізу в складі всіх лексичних значень слова (Е. Ніфре [234], Й. Вагнер [291]).

На основі аналізу дефініцій лексичних значень слова в тлумачних словниках, а також аналізу словотворчих дериватів, фразеологізмів, уживання ЛСВ лексеми в художніх текстах виділяють поле сем (Г. Г. Сільницький [98], Г. Міхель [225], У. Реднер [250]). У ньому визначають лексеми, що несуть основне, переносне значення, словотворчі деривати й есплікацію в різних уживаннях лексеми в художніх текстах. На підставі цього виділяють групи сем, що вписують концепт у різні концептосфери; концептосфери мають узагальнений характер, наприклад, «світ природи», «побут людини», «соціальний світ людини», «емоційний стан людини» тощо (М. Браун [134], У. Дреколл [148], М. Самбаніс [252]).

У випадку багатозначності імені концепту значеннєвий складник в синхронії описується насамперед через внутрішньопарадигматичну «рівнозначність» і «різнозначність» ЛСВ цього імені: відношення синонімії й омонімії у межах відповідної словникової статті; до числа значеннєвих характеристик концепту входить також співвідношення частиномовних реалізацій його імені, його словотворча продуктивність (С. Г. Воркачев [21], О. В. Орлова [79]).

Ядро, яке організує концепт КОХАННЯ поділяють на мікроконцепти, які, так само можуть «обростати» іншими лексичними одиницями – образами-складниками мікроконцептів (М. Версарі [285]).

Змістовні компоненти, що виділяються на когнітивному рівні в межах концепту КОХАННЯ, осмислюються як концептуальні ознаки: означальні (визначальні), без яких позначуваний словом об’єкт не може бути віднесеним до тієї або іншої категорії, й характерні (характеризуючі) ознаки, що відображають специфічні якості об’єкта й мають певне значення для носіїв відповідної мови й культури (Р. Ходель [186]).

Такі ознаки не є ізольованими, вони завжди представлені у вигляді ознак – кластерів – складних єдностей, частини яких можуть бути проаналізовані окремо (В. Іваненко [41], О. М. Кагановська [42], О. В. Маркелова [60]). Кластери-ознаки концепту КОХАННЯ мають різну будову, але подібно до категорій, вони організовані ієрархічно, тобто в складі кластера-ознаки є різні ступені репрезентації цієї ознаки: домінувальна і підпорядкована (А. Майнберг [223]).

Загалом і зарубіжні, і вітчизняні мовознавці доходять висновку, що ядро концепту становлять найбільш актуальні для носіїв мови асоціації, а периферію – менш значущі. Чітких меж концепт не має, з віддаленням від ядра відбувається поступове згасання асоціацій. Мовна або мовленнєва одиниця, якою актуалізується центр концепту КОХАННЯ, слугує цьому концепту ім’ям (А. М. Приходько [88], А. Классен [142], А. Майнберг [223]).

Деякі науковці крім шарової структури, виділяють ще й компонентну, яка складається з ціннісного, фактуального й образного елементів (Д. Декруз [144], Й. Дольнік [145], Ф. Дорнзайфф [146], В. Айсманн [151], Б. Ханзель [177]). Фактуальний елемент концепту КОХАННЯ зберігається у свідомості у вербальній формі й тому може відтворюватися в мові безпосередньо, образний же елемент невербальний і піддається лише опису. Центром концепту КОХАННЯ є ціннісний елемент, оскільки концепт слугує дослідженню культури, а в основі культури – ціннісний принцип (Г. Г. Слишкін [101], К. Ентьєнс, А. Дорн та ін. [212]). Зв’язки в структурі художнього концепту базуються на метафорі та метонімії (М. Боном [133], Х. Дресигер [149], С. Ричардт [249], К. Весович [286]).

Мовознавці погоджуються, що концепт не має жорсткої структури. Відомий російський теоретик когнітивної лінгвістики І. А. Стернін виокремлює базовий шар та інтерпретаційне поле [105, с. 58-62]. Він вважає, що базовий шар концепту представляє певний чуттєвий образ, який є в свідомості кожної особистості. Інтерпретаційну частину, на його думку, становить сукупність слабко структурованих предикацій, які відображають інтерпретацію окремих концептуальних ознак і їх сполучень у вигляді тверджень, настанов свідомості, що в тій чи іншій культурі встановлюються, виходячи зі змісту концепту. Слід погодитися з думкою І. А. Стерніна, що асоціативне поле повно й точно відбиває зміни у вірогідних оцінках, які спрямовують процес актуалізації того чи іншого лексико-семантичного варіанта. Асоціативне поле слів-символів на таке слово-стимул може розглядатися як своєрідна форма «зовнішнього» значення, закріпленог в свідомості носіїв мови і культури [105].

Двошарова модель концепту (в аспекті базового шару та інтерпретаційного поля) не мала місця в проаналізованих нами дослідженнях щодо побудови концепту КОХАННЯ, однак використання такого підходу може виявитися плідним.

Про недостатню розробленість проблеми свідчить і той факт, що одні вчені погоджуються з думкою про наявність у свідомості людини вже готових концептів-фреймів і концептів-сценаріїв (А. Вежбицька [17], В. М. Карпухіна [46], Е. В. Шингарева [116], Ж. Андор [126], А. Кек [205]), інші вчені пропонують використовувати як будівельний матеріал для моделювання концепту «етнокультурні компоненти значення слова», «визначальні слова-поняття» тощо (О. Масленникова [63], О. Й. Шейгал [114], Р. Шенк [115], К. Ланге [217], С. Малатре [222]). Отже, виникає необхідність уточнення структури мікрополя концепту кохання.

У будь-якому випадку фрейми виділяють на підставі комбінаторики, побудови синонімічних рядів (М. А. Дем’яненко [31], Х. Грубер [170]), визначення основних ліній їхнього розвитку (Дж. Мілль [227]), виявлення прихованої потенційної семантики (Ж. В. Ніконова [77], Ч. Філлмор [154], Т. Хофманн [188]), що наближає знайдені елементи до ядерного значення імені концепту (С. А. Жаботинська [36-38], С. Бунг [137], С. Піч [241]).

Отже, українськими, російськими, німецькими, англійськими та французькими науковцями визначено таксономію концептів, сформовано їхні пізнавальні моделі та метафоричні угрупування, встановлено макроструктуру (культурне тло) та мікроструктуру (змістовні компоненти), складено перелік дериватів, синонімів і модусів; з’ясовано вербальну та невербальну специфіку їх використання у різних сферах спілкування.

Усе, зазначене вище, є важливим теоретичним підґрунтям , яке дає змогу поглиблювати дослідження концептів.