- •Розділ 1 дискусійне та усталене в тлумаченні терміну «концепт»
- •Таксономія концептів і місце в ній концепту кохання
- •1.2. Місце концепту кохання в мовній і концептуальній картинах світу
- •1.3. Теоретичні засади концептології в німецькому мовознавстві
- •1.4. Дослідження концепту кохання українськими та російськими мовознавцями
- •1.5. Дослідження концепту liebe в Німеччині
- •1.6. Шарова структура концепту кохання
- •Висновки до розділу 1
- •Розділ 2 польова структура концепту кохання
- •2.1. Методологічні основи дослідження
- •2.2. Базовий складник концепту. Семантика «кохання» в німецькій і українській лексикографії
- •Українська народна творчість щодо цього підсумовує: «у дівчини стільки ласки, як на тихім ставку ряски», «Лакома вівця до солі, коза до волі, а дівчина до нової любові» [332].
- •2.3. Структура номінативного поля “Liebe“
- •2.4. Профільний складник концепту. Метафорична реалізація концепту кохання
- •Висновки до розділу 2
- •3.1.1. Особливості використання синоніма “Leidenschaft“ (страждання, пристасть)
- •3.1.1.1. Страждання жіночі
- •3.1.1.2. Страждання чоловічі
- •3.1.2. Особливості використання синоніма
- •3.2. Функції номінантів периферійного шару
- •3.2.1. Особливості використання асоціату “Seele /душа “
- •3.2.1.1. Ґендерний підхід до аналізу лексики
- •3.2.1.2. Тлумачення чуттєвості жінки
- •3.2.1.3. Тлумачення чуттєвості чоловіка
- •3.2.1.4. Тлумачення взаємин «чоловік – жінка» через душевні переживання
- •3.2.1.5. Тлумачення зв’язку між душевними муками та розумом
- •3.2.2.1. Зображення обличчя жінки
- •3.2.2.2. Зображення обличчя чоловіка
- •3.2.3. Особливості використання асоціату “Duft /аромат“
- •3.2.4. Особливості використання асоціату “Augen /очі“
- •3.2.5. Особливості використання лексеми “Haar /волосся“
- •Висновки до розділу 3
- •Висновки
- •Додаток а Матеріали дослідження німецьких творів
- •Покажчик шифрів творів художньої літератури представлених в електронному варіанті на компакт-диску
- •Покажчик шифрів оповідань з сайту еротичної літератури (http://www.Erotische-literatur.De.):
- •Покажчик шифрів оповідань з нейтральною тематикою із сайту сучасної літератури (http://www.Literaturcafe.De):
- •Додаток б Матеріали дослідження українських творів
- •Покажчик шифрів творів української художньої літератури представлених на сайті «Бібліотека української літератури»
- •Українські еротичні оповідання з сайтів:
- •Додаток в Результати частотного аналізу лексики
- •Соматична лексика
- •Частоти тактильних дієслів
- •Частоти дієслів відчуттів та мислення
- •Додаток ґ
- •Кохання в українських пареміях
- •Болить серденько, та плакать стидненько!
- •В неї брови до любові, а устоньки до розмови.
- •Дай серцю волю - заведе в неволю.
- •Дівчина, як тінь: ти за нею - вона від тебе, ти від неї - вона за тобою.
- •Люблю свою любку, як голуб голубку!
- •Не вповала на худобу, а вповала на уроду.
- •Сухар з водою, аби, серце, з тобою.
- •У кого чорний вусок, тому риби шматок; в кого сива борода, тому й юшки шкода.
- •Хоч ти і люба, а не добирайся до мого чуба!
- •Міжфреймова структура чоловічого концепту кохання
- •Cписок використаних джерел
- •Довідники:
1.3. Теоретичні засади концептології в німецькому мовознавстві
Праці істориків мови доводять, що про взаємозв’язок світогляду, мислення й «духу народу» німецькі вчені заговорили в ХІХ столітті [290, с. 11]. Натхненником однієї з течій німецької філософії того часу – філософської антропології – виступив найвизначніший лінгвофілософ і теоретик мови, засновник теоретичного мовознавства й лінгвістичної філософії мови Карл Вільгельм фон Гумбольдт (1767-1835) [187]. Лінгвістична концепція В. фон Гумбольдта своїм джерелом мала ідеї Й. Гердера (1744-1803) про природу й походження мови [185], а також типологічні класифікації мов Фр. і А. В. Шлегелів [261-263]. На формування поглядів В. фон Гумбольдта вплинули ідеї німецької класичної філософії (І. Кант [203, 204], Й. В. Ґете [168], Г. В. Ф. Геґель [182], Ф. Шіллер [258], Ф. В. Шеллінг [256], Ф. Г. Якобі [196]).
У ХХ ст. ідеї В. фон Гумбольдта розвинули так звані неогумбольдтіанці. Неогумбольдтіанство як напрямок найбільш інтенсивно розвивався у 1920-1990 рр. і був пов’язаний з діяльністю багатьох відомих германістів, лінгвофілософів, лінгвосоціологів. Розробкою теоретико-філософської основи нового, ідіоетнічного підходу вивчення мови, як унікального в кожному випадку гносеологічного медіума, займалася група самостійних дослідників, об’єднаних тільки загальним розумінням гносеологічної місії мови, які, однак, не належали до жодної школи або формально організованого лінгвістичного угруповання. Серед неогумбольдтіанців 40-х років ХХ ст. можна назвати Й. Л. Вайсгербера [296-298], Й. Тріра [282], В. Порцига [242-244], Г. Іпсена [193, 194], Х. Гюнтерта [172, 173], Ф. Штро [278, 279], Г. Шмідта-Рора [264-266], Х. Брінкманна [135] та ін. До них був дуже близьким спочатку Г. О. Амманн [259]; а з філософів того часу ідеї, подібні до ідей неогумбольдтіанців висували Е. Касирер [139-141], Х. Юнкер [201], А. Фіркандт [288]. У 50-х рр. ХХ ст. з’явилося ціле покоління молодих учених (Х. Гіппер [166], О. Бухманн [136], Й. Кноблох [210, 238]), які також дотримувалися неогумбольдтіанських принципів. Певний час їх дотримувалися також Х. Глінц [167], П. Хартманн [178, 179], Й. Ербен [344] та інші члени групи «Мова й суспільство», які згодом розійшлися з неогумбольдтіанцями у філософських або практичних питаннях. У цей же час у Німеччині сформувалися два центри неогумбольдтіанства – Боннський, очільником якого став Й. Л. Вайсгербер (дослідження в руслі граматики, орієнтованої на зміст) і Мюнстерський, на чолі з Й. Тріром (ергологічна етимологія). У 80-х рр. ХХ ст., у період запеклої критики неогумбольдтіанства в Німеччині, народилося третє покоління неогумбольдтіанців – П. Шміттер [267, 268], К.-П. Херберманн [184] і багато інших, що за даними дослідника історії мовознавчих течій О. А. Радченка належали до обох центрів неогумбольдтіанства [91].
У Німеччині Й. Вайсгербера і Й. Тріра вважають також основоположниками структурної семантики [276, с. 10]. Хоч самі дослідники не користувалися таким терміном, брак точного визначення цього поняття не перешкоджав його ефективному використанню [96, с. 13].
Ґрунтовний аналіз розвитку науки про мову в Німеччині 20-30 р. ХХ ст., і спроба об’єктивної оцінки діяльності вчених цього періоду подано в кандидатській дисертації М. А. Дем’яненко [31, с. 20]. За спостереженнями дослідниці, «прихильники «нової» філософії мови апелювали до теоретичної спадщини Й. Гердера, але головним чином – В. Гумбольдта, базисні положення мовної філософії якого вони взяли за основу, насамперед, тезу про мову як «енергейю». У центрі уваги молодого покоління філософів мови були і концепція внутрішньої форми мови, і формула світогляду, й інтерпретація видатним німецьким мислителем духу мови й духу народу [31, с. 13].
Предметом вивчення у сфері філософії мови неогумбольдтіанцям слугували ідіоетнічна семіотика, мова як світ-посередник, польова теорія опису мови, мовні освоєння фрагментів світу (Zugrіffe) й акти автономної творчості мови (Ausgrіffe), проблема відтворення світу за допомогою слова (Worten der Welt), мовні значущості (Geltungen), три типи мовної філософії – антpопоцентpизм, етноцентpизм і глотоцентpизм (Anthropozentrismus, Ethnozentrismus, Glotozentrismus), мовне світотворення (sprachlіche Weltgestaltung). Розробляв концепцію мовного світотворення Л. Вайсгербер упродовж 60 років: із середини 20-х до середини 80-х рр., що знайшло своє висвітлення більше ніж у 400 його роботах, серед них і найвідоміші, у яких йшлося про формування духу народу за допомогою мови [296, 298].
Представникам нової філософії мови були добре відомі й «Курс» Ф. де Соссюра, й положення Празької школи структуралізму. Але віддавши перевагу філософській рефлексії мови В. Гумбольдта й соціологічному конструкту «спільності» власної національної школи, вони не пішли за Л. Вайсгербером–науковцем, за що їм постійно дорікали повоєнні критики у ФРН [31, с. 14].
Після того, як позитивізм перестав бути об’єктом наукової критики, науково значущими стали ідеалістичний напрямок, представниками якого біли романіст К. Фосслер [290] і філософ Е. Касирер [139], а також екзистенціальний, персоніфікований мовознавцем Л. Вайсгербером і прихильником реальної політики Г. Шмідт-Рором [265].
Запозичивши ідеї В. Гумбольдта й розвиваючи їх відповідно до умов і потреб свого часу, Л. Вайсгербер – один з головних творців теорії «рідна мова – мовне співтовариство», зберіг вірність ідеї (материнської) мови німецького етносу й, на відміну від Г. Шмідт-Рора, не піддався «расовій» спокусі нацистської ідеології [31, с. 20].
Теорія, створена Л. Вайсгербером і його однодумцями, на півстоліття озброїла європейських лінгвістів концепцією розвитку й саморозвитку материнської мови з її картиною світу, способом мислення, з її архівуючою і творчою функціями. Іншою заслугою Л. Вайсгербера є те, що він зробив філософію мови самостійною дисципліною в європейській лінгвістиці, якою вона не була до нього [31, с. 22].
Визнаючи високий авторитет Л. Вайсгербера як автора глибокої й тонко розробленої концепції мовної картини світу, сучасні вчені не можуть, однак, прийняти його ідею про те, що влада рідної мови над людиною абсолютно непереборна [31].