9. Передумови та напрямки «великих реформ» 60-70-х рр. Хіх ст.

19 лютого 1855 р. на рос. престол зійшов імператор Олександр ІІ, старший син Миколи І, який неодноразово з ініціативи батька, брав участь у веденні справ державного управління. Відповідно це було для молодого імператора звичною справою. На час його сходження на трон спостерігалося відставання Росії від західних країн, що вимагало модернізації економічної, соціальної і політичної систем, розвитку науки та освіти. Із поразкою в Кримській війні (1853-56), стало зрозуміло, що зовнішньополітичний курс миколаївської системи безперспективний, відповідно постало питання про швидке подолання міжнародної ізоляції. Турбота про європейську громадську думку виявилася в перших кроках уряду Олександра ІІ. Іншим важливим стимулом дій імператора й уряду стало розуміння кризи внутрішньополітичного курсу Миколи І. відмова від попередньої системи означала і відмові від її ідеологічного обґрунтування – теорії «офіційної народності». Новизна внутрішньої політики виявлялася в усуненні багатьох заборон: у дозволі на вільну видачу закордонних паспортів; послабленні цензури і різних утисків в університетах, ліквідації військових поселень, скороченні армії. Олександр ІІ звільнив з-під арешту декабристів ,учасників польського повстання 1830-31 рр. Був ще один стимул реформ – економічний. Адже присутнє ще на той час кріпосне право гальмувало розвиток землеробства і товарного виробництва зерна. Недоліки кріпосної системи особливо виявилися у фінансовій системі. Країна опинилася на межі фінансової кризи, відповідно була змушена приступати до рішучих дій. Підготовка майбутніх реформ обєднала навколо Олександра ІІ групу прогресивних державних і суспільних діячів, які протистояли консерваторам. До неї входили: князь Констянтин Михайлович (брат царя), тітка царя – Олена Павлівна, генерал Які Ростовцев та інші. Проте реформатори не довіряли суспільній ініціативі, що згодом призвело до ускладнень під час проведення реформ. Адже це був великий прорахунок не залучати громадськість до вирішення таких загальнодержавних питань.

10. Підготовка і проведення селянської реформи 1861 р.

30 березня 1856 р під час коронації в Москві Олександр II, виступаючи перед ватажками дворянства, зробив історичну заяву, що краще звільнити селян зверху, ніж чекати, поки вони зроблять це самі знизу.

На початку 1857 р. у відповідності з традиціями було створено Таємний комітет по селянському справі. Але його діяльність виявилася малопродуктивною. Тоді за вказівкою царя були засновані губернські дворянські комітети з підготовки реформи і Головний комітет у Петербурзі. При ньому утворені Редакційні комісії . До складу Комісій увійшли як представники ліберальної частини бюрократії, так і ліберальної громадськості, що й зумовило провідну роль комісій у справі підготовки звільнення селян.

Проект, складений редакційної комісії, носив ліберальний характер, але його остаточний варіант після обговорення у вищих урядових органах, перш за все в державній раді, був погіршений і змінено в інтересах поміщиків. Основні принципи та умови скасування кріпосного права були сформульовані в Маніфесті і Положеннях, які Олександр II затвердив 19 лютого 1861 р. Відмінялося кріпацтво. Селяни отримували особисту свободу, статус сільських обивателів і елементарні економічні і громадянські права: Мали право на власність; могли захищати свої права в суді; селянам дозволялося вільно торгувати, засновувати фабрики, торговельні і ремісничі заклади; дозволялося вступати в купецькі гільдії і ремісничі цехи; селяни могли одружуватися без згоди поміщика. Селяни ставали після завершення викупної операції власниками земельного наділу, т. тобто садиби (будинок з городом) і орної землі. Розмір наділу, викупу, а також повинностей, які селянин ніс до початку викупної операції, визначалися за згодою поміщика і селянина і фіксувалися в статутній грамоті.

Реформа була найбільшим прогресивним подією в російській історії. Вона поклала початок прискореної модернізації країни, тобто переходу, до того ж високими темпами, від аграрного до індустріального суспільства. Велика реформа дала свободу мільйонам людей. Реформа дала потужний імпульс економічному та соціальному прогресу країни, відкрила можливість для широкого розвитку ринкових відносин. Вона створила умови для ліберальних перетворень у сфері управління, суду, освіти та ін, поклала початок становленню громадянського суспільства. Проте інтереси поміщиків і, особливо, держави в ній враховувалися більше, ніж селян. Збереглося велике поміщицьке землеволодіння. Наслідком цього стала земельна невлаштованість селян, які не отримали угідь (ліси, пасовища і т. д.), що ускладнювало господарювання. Тяжкість викупних платежів заважала процесу входження селянського господарства в ринкові відносини, приводила багатьох до зубожіння.