1. Реформи Олександра і: наміри та конкретні заходи

Після двірцевого перевороту у 1801 р., під час якого загинув Павло І, імператором став його син Олександр І (1801-1825). У той час як у найбільш передових країнах утвердився капіталізм, проводилися ліберальні реформи, в Росії зберігалися самодержавство і кріпацтво, все більш очевидним ставало її відставання. Ускладнення соціально-економічного, політичного і духовного життя вимагало удосконалення державного апарату.

Після перевороту 11 березня 1801 новий імператор скасовує ті встановлення свого батька, які викликали особливо гостре невдоволення дворян: повністю відновлені всі статті розжалуваної Павлом Жалуваної грамоти дворянству, що повернуло йому статус і положення привілейованого стану; підтверджено Жалувана грамота містам; проведена амністія 12 тисяч ув’язнених; припинено підготовку військового походу до Індії та знято заборону на торгівлю з Англією. З допомогою друзів Олександра І, а саме В.. Кочубея, П. Строганова, М. Новосильцева, А. Чарторийського, було сформовано основний осередок – Негласний комітет, що виконував функції неофіційного уряду і займався підготовкою реформ. Загалом на засіданнях комітету було вирішено, спершу вирішити реальний стан справ у державі, потім провести реформи у тих сферах суспільного життя, які найбільше потребують перетворень, а також забезпечити державні установи конституцією. Імператор ухвалив низку заходів, що обмежували свавілля поміщиків, щодо селян. Зокрема, указ «про вільних хліборобів» 1803 р. дозволяв селянам звільнятися від поміщиків за викуп та отримувати від них в оренду землю для обробітку. Проведено також у двох губерніях Відбулися зміни у державному апараті.

Важливим напрямком державної політики Олександр І вважав сприяння освіченості суспільства. В основу системи освіти було покладено принципи всестановості навчальних закладів, безоплатності навчання на початкових його стадіях. Особливу увагу було зосереджено на університетській освіті. На початку царювання Олександра І здійснено послаблення в конфесійній політиці: припинилися гоніння за старообрядцями і представниками сект. Важливу роль на проведення реформ відіграли напружені стосунки Олександра І із Наполеоном.

Свій вплив на імператора посилив військовий міністр Олексій Аракчеєв. О. Аракчеєв, а потім спеціально створений Секретний комітет за дорученням царя розробили проекти звільнення поміщицьких селян, але всі вони не були проведені в життя. Здійснено спроби військових реформ, зокрема, утворення військових поселень, що призвело до масових виступів. Після 1820 р. Олександр І відмовляється надалі проводити ліберальні реформи, під впливом зовнішніх та безпосередньо російських подій.

2. Декабристи: ідеологія та практична діяльність

У другій половині царювання Олександра І влада вперше зіткнулася з організованою політичною опозицією, яку називали декабристами.

Декабристи не спиралися на якій-небудь соціальний шар і не прагнули знайти підтримку народу, хоча йшли на смертельний ризик в імя цього народу.

Передумови декабристського руху: Кріпосницький лад був основною причиною лих країни, її відсталості; Війна 1812 продемонструвала величезні потенційні можливості Росії, патріотизм, моральні гідності народу.

Було створено "Союз порятунку". Перша таємна офіцерська організація на чолі з А.Н. Муравйовим. Метою організації було введення конституції і громадянських свобод, що означало ліквідацію кріпацтва і обмеження самодержавства. Згодом створено "Союз благоденства". В ході діяльності в "Союзі" склалося два основних ідейно-політичних напрямки: помірно - ліберальне - що виступало за ліквідацію кріпацтва, освіта, конституційну монархію, проти республіки і революційної диктатури; республіканська - за радикальне рішення аграрного питання, наділення селян землею за рахунок поміщиків, за республіку. В Україні діяло "Південне товариство". На чолі з П.1. Пестелем, С.Г. Волконським, та ін. Програмним документом товариства стала "Руська Правда" у якій йшлося про: -Знищення самодержавства та встановлення республіки; Ліквідація станів, рівноправність усіх громадян. В Петербурзі та Москві діяло "Північне товариство на чолі з Н.М. Муравйовим, С.П. Трубецьким, та К.Ф. Рилєєвим. Програмним документом стала "Конституція", написана Микитою Муравйовим і яка передбачала: Введення конституційної монархії; Поділ влади на законодавчу (парламент), виконавчу на чолі з імператором, який виконував також функції головнокомандуючого, судову; Ліквідацію кріпосного права; Забезпечення законом прав і свобод громадян.

Декабристи планували вбити царя на військовому огляді, силами гвардії захопити владу і реалізувати свої цілі. 9 листопада 1825 в Таганрозі раптово помер Олександр I, трон повинен був перейти брату покійного Костянтину. Зявилася можливість скористатися раптовою смертю царя. Керівником повстання був обраний князь С.П. Трубецькой. Відбулося воно 14 грудня, офіцери-члени Північного товариства агітували підтримати Костянтина і його дружину Констанцію. Проте виступ було придушено, а ввечері почалися масові арешти. 29 грудня повстав Чернігівський полк, проте 3 січня полк був розгромлений.

Причини поразки: Вузька соціальна база, орієнтація на військову революцію і змову. Недостатня конспірація в результаті що знала уряд про плани змовників. Відсутність необхідної єдності. Відсталість селянства і рядового складу армії.