7. Національне питання в пер. Пол.. Хіх ст..

Російська політика стосовно неросійських народів імперії на початку ХІХ ст.. відповідала переважно традиційним зразкам. Царський уряд дотримувався своїх основних принципів, якщо була з боку неросійських народів лояльність до трону, професіоналізм, то такі цінності цінували вище ніж віросповідання чи етнічну приналежність, відбувалася співпраця з різними етносами. За Олександра І таку політику застосовували щодо західних регіонів, зокрема Велике князівство Фінляндське та Царство Польське.

Політика російських царів у врегулюванні національного питання мала кілька напрямків, які стосувалися певних регіонів, що через своєрідні зовнішньополітичні події потрапили у склад Російської імперії. Поляки. Поляки перетворили своє національне питання на одне з визначальних в історії Росії. Частково результату поляки досягли, адже Олександр І дозволив Королівству мати Конституцію (1815 р.). Проте поляки вимагали повної незалежності від Російської імперії. Микола І створив Тимчасовий уряд Польщі. Видав Органічний статут (1832 р.), який замінив Конституцію і оголошував Царство польське невід’ємною частиною Російської імперії. Литовці. Потрапили до Росії після поділів Польщі. Під час російсько-французької війни 1812 р. спробували відновити ВКЛ, проте спроба була невдалою. Було скасовано Литовський статут і запроваджено російське право, ліквідовано регіональне самоуправління, рос. мову запроваджували в діловодство, було закрито Віленський університет.

Білоруси. На початку 19 ст. білоруські землі опинилися у сфері діяльності двох суспільно-політичних рухів – польського і російського. Відповідно царська влада боролася із такими впливами на білорусів, було позбавлено дрібну шляхту шляхетських прав; білоруських греко-католиків було насильно навернено у православну віру. Українці. Українські землі, як і литовські та білоруські, опинилися на перехресті російських і польських політичних рухів. Права українців були також обмежені. До кінця 1830-х рр.. ліквідовано регіональне самоуправління, введено російське право. У 1839 р. припинено діяльність уніатської церкви, а добровільно-примусово українці та білоруси приймали православ’я. Євреї. Також опинилися у складі Росії внаслідок поділу Речі Посполитої. Спеціально створений комітет Олександром І підготував «Положення про євреїв» (1804 р.) ,у якому було надано їм низку прав, для рівно проживання з іншими етносами. Микола І мав намір перетворити єреїв на звичайних російських підданих. Так було створено інститут єврейських кантоністів (1827 р.). «Положення» стверджувало захист єврейської релігії, , вводило для равинів нагороди, не обмежувало вступу євреїв до вузів.

8. Культура пер. Пол.. Хіх ст.: основні тенденції розвитку

Перша половина XIX ст. була для Росії переломною епохою і це справило величезний вплив на розвиток культури. Основні тенденції розвитку к-ри: Загальна демократизація культури сприяла зростанню числа різночинців серед її діячів і розширенню сфери художньої творчості.

Освіта як і раніше було привілеєм пануючого класу, залишаючись важкодоступним для представників середніх соціальних верств і практично недоступним для представників нижчих станів. Для організації просвітницьких установ та керування ними у 1802 р. було створено Міністерство народної освіти. Для селян-кріпаків не було створено жодних державних навчальних закладів, лише одиниці з них могли навчитися грамоти у місцевого дяка. На початку століття для державних селян почали відкривати парафіяльні школи з програмою навчання на 1 рік. Дуже повільно розвивалося жіночої освіти. У 1858 р. в Петербурзі було відкрито першу жіночу гімназію - Маріїнська. У 30-40-х рр.. виразниками певного напрямку в суспільній думці стали друковані видання. Наука. Російська наука зосереджувалася в Академії наук ,в університетах, у товариствах різних наукових напрямків. Було організовано численні наукові експедиції. Центром географічних досліджень стало засноване 1845 р. Російське географічне т-во, яке організовувало географічні експедиції, проводило етнографічні дослідження Росії та сусідніх країн і народів. М. Любачевський відкрив невклідову геометрію; М. Пирогов засновник військово-польової хірургії він вперше застосував наркоз під час операції та нерухому гіпсову пов’язку. В іст. науці важливою подією було видання протягом 1816-1829 рр. 12-томної «Історії держави Росії» Миколи Карамзіна. Театр. Панували канони класицизму, з переважанням у репертуарі античних міфологічних сюжетів. Відомі актори: М. Щепкін, П. Мочалов, В. Каратигін. Музика. Особлива роль у рос. музиці належить М. Глінці, який створив жанри рос. професійної музики. Живопис. Найбільші досягнення рос. художників пер. пол.. 19 ст. пов’язані з портретним живописом та епічними полотнами на іст. та біблійні сюжети. Серед портретистів провідні позиції посідали вихідці зі України Д. Левицький та В. Боровиковський. Центром академічного мистецтва була імператорська Академія мистецтв. Російська культура першої половини XIX ст. характеризується виключно високими темпами розвитку всіх її областей, пошуком нових художніх методів, поєднанням різних стилів, напрямків і жанрів, подальшим зближенням із західноєвропейською культурою при збереженні самобутнього національного характеру. Були зроблені видатні відкриття в науці і техніці, що мають міжнародне значення. Багато шедеври російської літератури, живопису, музики стали надбанням світової культури.