Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Кафедра міжнародного права

Індивідуальна робота

«Джерела міжнародного права»

Підготував:

Перевірив:

Харків 2012

План:

Вступ

1.Концепції джерела міжнародного права в доктрині 

1. 1.Концепція юридичного позитивізму

1.2.Концепція нормативістів

1.3. Концепція школи природного права

1.4. Концепція психологічної школи права

1.5. Концепція солідаристської школи права

1.6. Реалістична концепція джерел міжнародного права

1.7. Радянська концепція джерел міжнародного права

2.Проблема ієрархії джерел міжнародного права

3.Перелік та класифікація джерел міжнародного права

Висновок

Вступ

У теорії держави і права зазначено, що термін «джерело» є багатозначним терміном і є швидше своєрідною метафорою, ніж науковим терміном, який має чіткий зміст. Так, термін «джерело» в теорії держави і права може трактуватися принаймні в двох значеннях: 1) як якісь факти, що визнаються в цій системі права як правотворчі факти («формальні джерела права»); 2) як соціально-політичні чинники, що формують зміст норм права цієї системи («матеріальні джерела права»).

Однією з причин різного розуміння поняття «джерело права» вважається недостатньо чітке розрізнення між двома окремими поняттями: нормативної концепції джерел права та теорії джерел права, на що у свій час звернув увагу Альф Росс.

Під нормативною концепцією джерел права певної правової системи мають на увазі сукупність норм, які регулюють питання визнання якихось фактів як правотворчих фактів у цій системі права, а також норм, які пов’язують з цими правотворчими фактами обов’язкову силу певних норм у цій системі права. Коротко кажучи, нормативна концепція джерел права певної системи права являє собою сукупність норм, за допомогою яких відбувається конструювання цієї системи права.

Нормативна концепція джерел права охоплює: 1) сукупність так званих «валідаційних» норм; 2) норми екзегези правотворчих фактів.

Під валідаційними нормами мається на увазі сукупність норм, пов’язаних з визнанням якихось соціальних фактів як правотворчих фактів у контексті цієї системи права.

У свою чергу, норми екзегези – це сукупність норм, які пов’язують з певними правотворчими фактами певні норми поведінки. До норм екзегези, зокрема, відносять правила інтерпретації юридичних приписів, правила логічних висновків щодо обов’язковості якихось норм з огляду на визнання інших норм обов’язковими в цій системі права, а також колізійні норми, які визначають способи усунення суперечностей між нормами цієї системи права.

У міжнародному праві немає норми, яка б визначала поняття джерела цього права. Слід звернути увагу на той факт, що ще в 1949 році Генеральний секретар ООН у меморандумі, скерованому Комісії міжнародного права, висловив думку, що визначення джерел міжнародного права не є необхідним і не передбачено в плані кодифікаційних робіт.

Мабуть, поняття джерела міжнародного права слід виводити з самої природи міжнародного права, а також з міжнародно-правових актів, пов’язаних з цим питанням.

Серед сучасних науковців продовжуються дискусії з приводу поняття джерела міжнародного права. До того ж деякі з них, піддаючи сумніву доцільність існування цього поняття, пропонують замінити його іншим (наприклад такими, як «нормативний процес», «способи правотворення» або «діяльність з встановлення права»). Так, наприклад, на початку XX століття бельгійський юрист-міжнародник Е. Ніс (E. Nys) скористався терміном «спосіб створення міжнародного права», а після першої світової війни цей термін використовували французький вчений П. Фошіль і німецький вчений П. Гейльборн. Французький вчений М. Сібер пише про те, що з’ясувати, що таке джерела міжнародного права – означає «задавати собі питання, які є методи створення цього права».

На питання стосовно джерела чи підстави міжнародного права в різні історичні епохи давалися різні відповіді. Одні автори вбачали таке джерело в волі Бога (звідси теорія Божественного права – jus divinum), інші знаходили основу міжнародного права в згоді держав (consensus gentium). Сам Камаровський схильний підтримати думку тих вчених, які виводять міжнародне право з самої природи людини, з вродженого людині стремління до загального життя та спілкування . До того ж Камаровський уточнює, що міжнародне право, яке має коріння в природі людини, водночас випливає з правосвідомості людства.

Харківський професор В. П. Даневський стверджував, що джерела міжнародного права поділяються на: а) внутрішній (або вищий) та б) зовнішні джерела, в яких проявляється його перше джерело та із яких черпаються норми міжнародного права.

«Внутрішнє джерело міжнародного права, – писав Даневський, – юридична свідомість народів вищої культури щодо необхідності правового порядку між ними, в який вони вступають під тиском людської природи. Ця свідомість стосовно порядку, що зв’язує їх правом, викликає вимогу прав і обов’язків народів в їхніх взаємних відносинах і обов’язковості міжнародного права, як сукупності юридичних норм, що охороняють цей правовий порядок. Підстави останнього – в природі людини, в її здібностях, що вдосконалюються, в її потребах, що збільшуються і урізноманітнюються»

 

1.Концепції джерела міжнародного права в доктрині

Різні школи науки міжнародного права дають різні відповіді на питання, що саме є джерелом міжнародного права. Можна сказати, що розуміння поняття джерела міжнародного права значною мірою визначається філософсько-правовим світоглядом конкретного юриста-міжнародника. Спробуємо визначити і охарактеризувати основні філософсько-правові концепції джерела міжнародного права.

1. 1.Концепція юридичного позитивізму

Юридичний позитивізм бачить головне джерело права в волі держави, а основним свідченням цієї волі – офіційний текст права. Позитивізм у сфері міжнародного права висуває тезу, що все міжнародне право є договірним правом, а свою юридичну силу черпає з єдності суверенних воль держав. Що стосується міжнародних звичаїв, то їх позитивісти визнають джерелом права на тій підставі, що вони є посереднім вираженням волі держав і являють собою мовчазну згоду держав.

1.2.Концепція нормативістів

Прихильники нормативізму стверджують, що в системі права є основна (засаднича) норма права, з якої походять інші правові норми. Інакше кажучи, основна норма є джерелом, з якого випливають всі інші норми. Джерела прав, на думку нормативістів, передбачають існування основної норми. Як стверджує засновник теорії нормативізму Ганс Кельзен: «Джерела права – це образний вираз, що має не одне значення, а більше. Ним можна означувати не лише допіру згадані (тобто звичай і договір у міжнародному праві – О. М.), а й взагалі всі методи правотворення, або ще будь-яку вищу норму в її відношенні до нижчої норми, створення якої вона регулює. Ось чому під джерелом права можна розуміти також основу чинності, зокрема останню основу чинності правового порядку – засадничу норму» .

Аналогічної думки дотримується Анцилотті, який під джерелом права розуміє «такі вияви волі, яким основна норма правової системи приписує силу обов’язкових правил для поведінки членів співтовариства».

Однак серед юристів немає згоди щодо того, що саме слід вважати основною нормою міжнародного права. Так, якщо Анцилотті основною нормою міжнародного права бачить принцип pacta sunt servanda, то Кельзен вважає цей принцип лише основною нормою міжнародного договірного права, а не всього міжнародного права. Французький юрист-міжнародник Ості (Hostie), відкидаючи принцип pacta sunt servanda як основну норму міжнародного права, оскільки цей принцип, на його думку, є «об’єктивізацією концепції волюнтаристів», в основу міжнародного права вміщує дві норми: одну з точки зору формального права, іншу з точки зору матеріального права. Кожна матеріальна норма, як вважає Ості, передбачає існування норми щодо компетенції. Так, створення звичаєвих норм передбачає існування норми, яка наділяє відповідною компетенцією співтовариство держав створювати норми звичаєвого міжнародного права.

На думку деяких нормативістів, основна норма є первісною гіпотезою правової науки, яку не можна довести. Нормативісти також вважають, що кожна правова норма, яке регулює створення іншої норми, одночасно є джерелом цієї останньої норми. Інакше кажучи, кожна вища норма є джерелом щодо нижчої норми.