Міністерство освіти і науки України Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Кафедра адміністративного права Індивідуальна робота з адміністративного права на тему:«Громадяни—суб′єкти адміністративного права»

Виконала студентка:2к.,4ф.,14г Міхєєва Наталья Науковий керівник: асистент кафедри адміністративного права Балакарєва Ірина Миколаївна Харків, 2015р План 1.Поняття адміністративно-правового статусу громадян 2.Адміністративна правосуб′єктність громадян. 3.Права,свободи та обов′язки громадян у сфері виконавчої влади. 4.Гарантії прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади Вступ Побудова в Україні правової держави, створення громадянського суспільства, забезпечення режиму законності та реальної протидії негативним явищам відповідно до існуючих демократичних стандартів  можлива лише виходячи з фундаментальної ідеї пріоритету прав і безпечної життєдіяльності людини. У становленні будь-якого демократичного суспільства одними з найголовніших були і є проблеми всебічного та гармонійного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод. Природно, що пострадянський розвиток України також неможливий без розв’язання комплексу питань, пов'язаних з особистістю, забезпеченням її прав і свобод та гарантіями їх реалізації. Громадянство має важливе значення для реалізації прав, свобод та виконання обов'язків У системі суб´єктів адміністративного права громадянини посідають особливе місце,вони становлять найбільшу групу суб´єктів адміністративного права. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами і свободами інших учасників правових відносин, виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей Головною особливістю їх правового становища є те, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов´язки у сфері державного управління, а не права та обов´язки виконавчо-розпорядчих органів, громадських організацій чи посадових осіб. Адміністративно-правовий статус є одним з різновидів статусу громадянина на рівні з політичним, трудовим та іншими, реалізація цього статусу значною мірою залежить від відповідних дій органів виконавчої влади та їх посадових осіб . Цей статус є дуже важливим та складає найбільшу значну частину загального правового статусу громадян, який включає комплекс прав та обов´язків громадян, визначених найрізноматнішими галузями українського права. Метою даної роботи є аналіз поняття,сутності,основних ознак адміністративно-правового статусу громадян загалом,дослідити особливості адміністративно-правового статусу громадян України, його зміст,складові елементи— адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність, та визначити роль гарантій прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади як суттєвого елемента правового статусу громадян,що забезпечує реальність здійснення їх прав і свобод, а також аналіз особливостей адміністративно-правового становища іноземців та осіб без громадянства. Актуальність дослідження адміністративно-правового статусу як важливої складової на шляху побудови в Україні правової держави обумовлюється тим,що характерною рисою сьогодення є наявність нормативно-правової бази, яка дісталася Україні ще від часів існування СРСР, це стосується і сфери забезпечення прав людини у галузі адміністративних правовідносин, де наявність застарілої правової бази поряд з різкою зміною процесів, що відбуваються в українському суспільстві , у своїй сукупності сприяють розвитку тенденції недотримання міжнародних правових стандартів забезпечення прав людини.

1. Поняття адміністративно-правового статусу громадян Перш ніж розглядати зміст адміністративно-правового статусу громадян, розглянемо значення правового статусу громадянина загалом.

Здійснюючи функцію регулювання суспільних відносин, держа­ва визначає зміст прав і свобод громадян, межі їх реалізації, встановлює заборони та відповідальність за їх порушення.

Як відомо права та обов’язки є основнии вихідним елементом права відповідно «правовий статус людини і громадянина можна охарактеризувати як систему прав та обов’язків, законодавчо закріплену державою в конституціях та інших нормативно-правових актах

)Зв′язкок держави, особи та суспільства найповніше характеризує поняття правового статусу громадянина.

Правовий статус громадянина відображає основні сторони відносин особи з державою та суспільством, виражає особливості соціальної структури суспільства, рівень розвитку демократичних інститутів, забезпечує нормальну життєдіяльність соціального середовища.

Багато вчених –дослідників юридичної науки порізному визначають поняття правового статусу , загалом його визначають як— комплексну, універсальну категорію, що має чітку стабільну структуру, та встановлює характер і принципи взаємодії субєктів суспільних відносин між собою, а також, шляхом визначення прав, обовязків та гарантій їх реалізації, визначає місце субєкта в системі правовідносин,тобто здійснює юридичне закріплення особи в суспільстві.

Правовий статус громадянина характеризується такими ознаками:

1. має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб’єктів.

2. Відображає особливості особи та держави як учасників суспільних відносин та ступінь і характер їх взаємодії.

3. Права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших його компонентів – обов’язків та відповідальності.

4. забезпечує системність прав, свобод та обов’язків.

5. його елементи є взаємозалежними та взаємодіючими.

6. характеризується відносною стабільністю 7. Правовий статус громадянина включає:

а) основні невід'ємні права ;

б) комплекс прав і обов'язків, що закріплюються Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно- правовими нормами;

в) гарантії реалізації цих прав і обов'язків, а також механізм їх охорони державою.

До основних прав, крім невід'ємних на життя, здоров'я, честь, гідність та ін.., можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, власності, користування засобами транспорту, будовами, політичні права (Гарантії реалізації цих прав і обов'язків, а також механізм забезпечення їх державою відображено в Конституції та законодавчих актах України.

Громадянство має важливе значення для реалізації прав, свобод та виконання обов'язків , відповідно до ст.1.Закону України «Про громадянство» воно є - постійним правовий зв'язок особи та Української держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Громадяни є найбільшою групою суб'єктів адміністративно- правових відносин. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами і свободами інших учасників правових відносин, виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей. Для задоволення своїх потреб і запитів особа вступає у відносини з державою у сфері виконавчої влади, де практично реалізуються надані їй Конституцією та законами України права і свободи Відповідно до статті 3Конституції України «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (ст. 3 Конституції УкраїниКонституційні принципи правового статусу громадянина безпосередньо впливають на адміністративно-правовий статус громадянина. Оскільки відповідно до статі 8Конституції України «в Україні визнається та діє принцип верховенства права.Конституція України має вищу юридичну силу «,на основі її засад встановлюються принципи правового статусу громадянина в окремих галузях права, в тому числі і в адміністративному праві. Оскільки в статі 9 Конституції України зазначається ,що «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України», то можна стверджувати,що міжнародно-правові норми також впливають на зміст та обсяг адміністративно-правового статусу громадянина України.

Різновидом правового статусу громадян є адміністративно-правовий статус, він дає можливість визначити роль та місце громадян в державно-управлінських та інших суспільних відносинах, які регулюються нормами адміністративного права ,та дозволяють громадянам забезпечити публічні та особисті інтересів завдяки діяльності державних органів [4].  Адміністративно-правовий статус громадянина України є складовою частиною його загального статусу, що встановлений Конституцією України, Законом України "Про громадянство України" та іншими законодавчими актами України.

Зміст адміністративно-правового статусу громадянина розкривається через його складові елементи:—права; обов’язки та юридичні гарантії реалізації прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, сумлінного виконання обов'язків та охорона їх з боку держави. , що закріплені в Конституції та законодавчих актах України.  Гарантії прав і свобод громадян  є суттєвим елементом адміністративно-правового статусу особи,їх зміст базується на основних конститу­ційних принципах: верховенстві права, законності, гуманізмі, справедли­вості, рівноправності та інших.

Гарантіями прав,свобод та законних інтересів у сфері виконавчої влади є: право на звернення в органи державного управління, право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, право користування передбаченими законом пільгами тощо.

2.Адміністративна правосуб′єктність громадян. Адміністративно-правовий статус громадянина України встановлюється обсягом та характером його адміністративної правосуб'єктності, яку складають адміністративна правоздатність та адміністративна дієздатність. Правоздатність людини утворює юридичне поняття особи і громадянина,вона є умовою правоволодіння, оскільки вона покладена в основу суб’єктивних прав і свобод громадян. Адміністративна правоздатність — це визнана законом за громадянином фактична можливість бути суб'єктом адміністративного права, мати права та обов'язки адміністративно-правового характеру. Початком виникнення адміністративної правоздатності є народження людини, припинення – її смерть Її обсяг встановлюється і змінюється за допомогою адміністративно-правових норм. Вона підтверджується документами про громадянство - паспортом громадянина України, а для осіб до 16 років - свідоцтвом про народження.

Правоздатність не може бути обмежена або відчужена, від неї неможливо відмовитися добровільно. Тільки у випадках, передбачених кримінальним або адміністративним законодавством, громадянина може бути позбавлено якоїсь частини адміністративної правоздатності - права пересування, батьківських прав тощо.. Адміністративна правоздатність виявляється у правах на ім’я, прізвище, свободу пересування тощо. На масштабність адміністративної правоздатнос- ті, як вважають учені-правознавці, впливають такі обставини, як гро- мадянство, вік, настання особливих умов здійснення державного управління (стихійного лиха, епідемії, епізоотії, воєнної дії) або факт здійснення особою правопорушення, які тягнуть за собою обмеження правоздатності Адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності громадян, оскільки вона складає умови, за яких реалізуються їх суб'єктивні права і обов'язки Адміністративна дієздатність — це визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати і здійснювати права і виконувати обов'язки адміністративно-правового характеру. Вік громадянина, з якого настає адміністративна дієздатність, адміністративним правом не встановлений, але є непряма вказівка на нього В повному обсязі адміністративна дієздатність виникає з досягненням 18-річного віку. Разом з тим вона виникає і по досягненні 16-річного віку - одержання паспорта та додержання правил паспортної системи, охорона природи та ін.  Адміністративна дієздатність особи виникає пізніше, ніж правоздатність.. Зміст і обсяг адміністративної дієздатності зале- жать не тільки від віку громадян, а й стану їхнього здоров’я. У випадках, коли від стану здоров’я громадян залежить виконання ними адміністративно-правових обов’язків або реалізація конституційних прав і свобод, конкретизованих нормами адміністративного права, його стан підлягає обов’язковому засвідченню в медичних установах. Висновки спеціалістів обумовлюють виконання громадянами відповідних обов’язків чи реалізацію їхніх прав і свобод 3.Права,свободи та обов′язки громадян у сфері виконавчої влади.

Права, які є складовим елементом адміністративно-правового статусу громадянина, є різновидом суб’єктивних прав громадян,тобто тих прав, використання яких завжди залежить від особистого бажання і розсуду індивіда. До галузі адміністративного права відносять права і свободи громадянина, які особа використовує в сфері державного управління і не може реалізувати без вступу у відносини з органами вико­навчої влади. Обсяг адміністративних прав громадян України встановлюється Конституцією та законами України,також вагоме значення у визначенні обсягу прав громадян мають норми міжнародного права ратифіковані Верховною Радою України.

Весь обсяг прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, за наявності зв'язку з основними правами та свободами, закріпленими в нормах Конституції України, окремими науковцями розподіляється на:

а) права і свободи громадян, закріплені в нормах адміністративного права, що розкривають та конкретизують права, свободи й обов'язки, закріплені в Конституції. Це — право на участь у державному управлінні, право на медичну допомогу, право на освіту і багато інших;

б) права і свободи громадян, передбачені власне у нормах адміністративного права: наприклад, обумовлені паспортною системою, пов'язані з дозвільною системою тощо.

Норми Конституції утворюють основу регулювання виконавчо-розпорядчої діяль­ності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування,визначають її основоположні принципи,зокрема такі, як :прин­цип верховенства права та правової держави, в якій юридичними засоба­ми реально забезпечуються максимальне здійснення, охорона і захист прав та свобод людини, визнання людини і її правами найвищою соціальною цінністю.

Не існує чіткого визначення прав, свобод та обов′язків громадян у сфері виконавчої влади, але деякі вчені-дослідники юридичної науки робили спроби визначити перелік цих прав,здійснити їх класифікацію ,виокремити притаманні їм риси. Вчені стверджують,що зв’язок з основними правами та обов’язками, закріпленими в нормах Конституції, визначається критерієм класифікації За цією підставою розрі­зняють, по-перше, права громадян, закріплені в нормах адміністративно­го права, які розвивають та конкретизують права, закріплені в Консти­туції,до них відносяться: 1)право на участь у державному управлінні, право на медичну допомогу, право на освіту тощо. 2)це – права громадян, передба­чені тільки нормами адміністративного права, наприклад, права, обумов­лені наявністю паспортної системи.

Ю.П. Битяк умовно поділяє права та обов′язки громадян на дві групи . Права : 1) – це так звані статутні права — вказують на становище громадянина в со­ціальній структурі держави; 2)– права адекватні — дають змогу громадянинові реалізовувати свої права 1) це так звані абсолютні обов'язки, які не залежать від конкретних обставин і випливають із норм Основного Закону та законодавчих актів держави. До них належать обов'язки: додержуватися Конституції та законів України, державної дисципліни; охороняти інтереси держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину; оберігати природу, охороняти її багатства; сплачувати податки; сприяти охороні громадського порядку; оберігати історичні пам'ятки та інші культурні цінності. 2)  відносні обов'язки, які виникають із правомірних, а в деяких випадках — неправомірних дій, спрямованих на придбання будь-яких прав чи їх збереження. Такі обов'язки не є постійними — права абітурієнта, власника транспортних засобів, читача бібліотеки тощо. До обов'язків громадян належать і такі, що виникають у зв'язку з правопорушенням (наприклад, сплатити штраф, відшкодувати збитки).

Деякі обов'язки громадян виникають у зв'язку з видом їх діяльності — державні службовці, члени громадських об'єднань та ін. Конкретний обсяг обов'язків регулюється багатьма нормативними актами адміністративно-правового характеру, в тому числі статутами, положеннями, кваліфікаційними характеристиками. Невиконання їх обумовлює застосування до винних громадян юридичної відповідальності. Д.М. Бахрах класифікує права та свободи виходячи з механізму їх реалізації та віділяє: 1) права абсолютні —права, якими особа ко­ристується на свій розсуд, а суб’єкти влади зобов’язані створювати умови і не заважати їх реалізації, захищати їх. Це, наприклад, право на адмініст­ративну скаргу, вибір імені, працевлаштування, користування публічни­ми бібліотеками, здобуття загальної середньої освіти. Реалізація абсолют­них прав залежить від волі громадянина 2)відносні— права, для реалізації яких потрібен акт державного органу. Наприклад, наказ про призначення на посаду, ліцен­зія на здійснення певної діяльності. Воля громадянина має бути опосе­редкована волею суб’єкта влади, актом застосування права

Обсяг конкретних суб'єктивних прав пов'язаний з перебігом часу, зміною життєвих умов. Реалізація прав забезпечується державою через їх юридичне оформлення, а також відповідальністю як самих громадян, так і державних органів та державних службовців за їх дотримання.

Як бачимо,у адміністративно-правовій науці існують різні класифікації прав громадян.

За своїм змістом права громадян поділяють на три групи:

1.  Участь у державному управлінні та соціально-політична активність: право на державну слу;кбу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об'єднань чи входження в них та інше. 2. Одержання допомоги від відповідних компетентних організацій: право на медичну, санітарно-епідеміологічну допомогу, безкоштовне користування соціальними благами (бібліотеками, парками тощо), користування транспортом, одержання платних та інших послуг.

3.  Захист грав та свобод: в адміністративному порядку— адміністративна скарга, адміністративно-юрисдикційне провадження; судовому порядку —скарга, позов;особисто громадянином— необхідна оборона2.

Існує багато різних варіантів класифікацій прав та свобод громадян. Тут доречно зазначити, що врегульовані адміністративним законодавством права реалізуються при здійсненні будь-яких видів прав і свобод, зокрема: особистих, політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод. І це не випадково, адже передусім через відносини з органами виконавчої влади, їхніми посадовими особами громадянам надається можливість практично скористатися більшістю з наданих їм Конституцією та законами України прав і свобод, виконати покладені на них обов'язки.

Отже, весь обсяг прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, за наявності зв'язку з основними правами та обов'язками, закріпленими в нормах Конституції України, розподіляється на:

а) права і свободи громадян, закріплені в нормах адміністративного права, що ро:жривають та конкретизують права, свободи й обов'язки, закріплені в Конституції. Це — право на участь у державному управлінні, право на медичну допомогу, право на освіту і багато інших;

б)   права і свободи громадян, передбачені власне у нормах адміністративного права: наприклад, обумовлені паспортною системою, пов'язані з дозвільною системою тощо.

З огляду на вищезазначене,можна зробити висновок,що громадяни України наділені достатньо широким колом прав та свобод, закріпле­них нормами адміністративного права,проте не досить чітке їх визначення та недосконалість механізму ре­алізації цих прав та свобод, заважа­ють громадянам повністю використовувати належні їм права й свободи. Виходячи з того адміністративне право – це галузь права, через яке громадяни здійснюють задоволення своїх потреб практично в усіх сферах суспільно­го життя, то законодавець має більш уважно ставитися до регламентації прав, свобод і обов’язків громадян.

4.Гарантії прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади Як відомо основні права і своди громадян України закріплено в Конституції нашої держави,стверджується що кожна людина що володіє цими правами та свободами, може в юридичне допустимих межах безперешкодно, за своєю волею як в особистих, так і в суспільних інтересах користуватись і розпоряджатись можливостями, що в них містяться, захищати їх від порушень та вимагати від компетентних органів поновлення цих прав. Тобто реальність прав і свобод громадян повинна бути забезпечена системою гарантій,що є суттєвим елементом адміністративно-правового статусу особи,їх зміст базується на основних конститу­ційних принципах: верховенстві права, законності, гуманізмі, справедли­вості, рівноправності та інших. Згідно з статею 3Конституції України Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави та Розрізняють нормативно-правові та інституційно організаційні гарантії,

Нормативно-правові гарантії забезпечення прав і свобод громадянина – це передбачені нормами матеріального і процесуального права юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони й захисту прав та свобод. За характером правових норм вони поділяються на матеріальні й процесуальні; за сферою дії – на міжнародні і внутрішні; за джерелом закріплення – на конституційні й галузеві. Окремим нормативно-правовим засобом забез­печення прав, свобод та законних інтересів особи виступає юридична відпо­відальність.

Інституційно-організаційні гарантії забезпечення прав і свобод гро­мадян – це передбачені в нормативно-правових актах суспільно-по­літичні інституції, на які покладаються відповідні функції та повнова­ження щодо організації й здійснення юридичного забезпечення реалі­зації, охорони і захисту прав та свобод громадянина. За суб’єктами здійснення забезпечувальної діяльності вони можуть поділятися на дер­жавні й громадські. До принципів реалізації прав і свобод громадян у державному управлінні та виконавчій владі належать: усеоб’ємність і повнота прав та свобод грома дян, їх пріоритетність; поєднання інтересів особи з державними й суспільними; гласність та інформованість; динамізм прав і свобод громадян, неможливість скасування та звуження прав і свобод громадян; рівність громадян перед законом; право громадян на захист і правову допомогу. Гарантіями прав,вобод та законних інтересів у сфері виконавчої влади є: право на звернення в органи державного управління, право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, право користування передбаченими законом пільгами тощо.

Основною функцією гарантій є забезпечення виконання обов'язків державою та іншими суб'єктами у сфері реалізації прав особи. До юридичних гарантій належить вся система діючих у державі правових норм, передбачених юридичних засобів, спрямованих на конкретизацію прав і обов'язків, визначення порядку їх реалізації, захисту тощо. Ефективна діяльність органів виконавчої влади є загальною умовою дієвості всієї системи гарантій прав, свобод, охоронюваних законом інтересів особи та належного виконання обов'язків. Вчені стверджують,що у певному сенсі гарантії можна розглядати і як певну групу прав громадян, які сприяють реалізації та охороні й захисту їх прав і свобод. Ці права мають двоякий характер, тому що виступають і як право, і як гарантія. Здійснюючи певні права, громадяни власними діями сприяють забезпеченню реалізації свого адміністративно-правового статусу Гарантії прав,свобод та законних інтересів громадян мають подвійний характер, оскільки їх можна розглядати як певну групу прав громадян, які сприяють реалізації та охороні й захисту їх прав і свобод і як гарантію. Такими гарантіями в сфері виконавчої влади можуть виступати конституційні права,свободи та законні інтереси,що реалізуються у взаємодії з органами виконавчої влади,та передбаченні статтями 26,29,33,36,38,39,40,46,49,53,56,59 та іншими Конституції Україн,серед. Наприклад,здійснюючи них право на звернення в органи державного управління, право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, право користування передбаченими законом пільгами тощогромадяни власними діями сприяють забезпеченню реалізації свого адміністративно-правового статусу. Дуже важливою гарантією реалізації особою своїх прав і свобод є забезпечення в реальноіму житті вищої юридичної сили Конституції України, та безпосередньої дії принципів закріплених нею,зокрема тих, реалізація яких пов’язана зі взаємодією з органами державної влади . Зокрема ст. 40 Конституції України закріплює право кожного направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглядати звернення і давати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Ця важлива конституційна норма сприяє реалізації та захисту громадянами своїх прав. Усі звернення громадян можна поділяють на два типи: а) адміністративні, тобто розглянуті в позасудовому порядку; б)   судові, тобто розглянуті судами в процесі здійснення правосуддя, у порядку карного чи цивільного судочинства. Гарантоване Конституцією право на звернення є не тільки засобом захисту прав, а й засобом зміцнення законності, залучення громадян до процесу державного управління.Однією з гарантій права на звернення стало запровадження в Україні інституту омбудсмена,який завдяки своєму статусу має забезпечити організацію ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина, сприяти закріпленню атмосфери довір'я між громадянами України й апаратом управління. Цей інститут має забезпечити опосередкований постійно діючий контроль за діяльністю органів усіх рівнів у плані забезпечення прав і свобод громадян, створити умови для участі населення у вирішенні проблем як особистого, так і суспільного значення, сприяти демократичному розвитку держави.

Безумовно важливою гарантією прав, свобод та законних інтересів людини є питання відшкодування збитків громадянам, які були заподіяні внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності та незаконного накладення адміністративного стягнення. Також для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів громадянам надано право оскарження дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, яке регулюється Законом України "Про звернення громадян" 9.

Гарантії є системою узгоджених факторів, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини.

Найпоширенішою у юридичній науці є класифікація гарантій за такими критеріями:

1). За практичним спрямуванням:

а) загальні, що охоплюють всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини, їх захист та поновлення у разі порушення.

У свою чергу, загальні гарантії класифікують за сферами суспільних відносин на:

— економічні, які складають спосіб виробництва, існуючі форми власності, наявність ринкових відносин, економічну свободу громадян, вільний вибір форм та видів трудової діяльності, наявність різноманітних форм підприємницької діяльності тощо;

— політичні, до яких належить діяльність держави, представництво політичних інтересів інститутами політичної системи, наявність реально діючих інститутів безпосередньої та представницької демократії, можливість населення звертатися за захистом прав до спеціальних органів держави тощо;

— організаційні, що характеризуються як реально діючі повноваження органів держави, посадових осіб та громадських об'єднань із створення необхідних для реалізації прав та свобод умов;

б) спеціальні гарантії, які визначаються як система юридичних засобів, що сприяють процесу реалізації, захисту та поновлення прав і свобод суб'єктів права, їх змістом є надання державно-владної загальнообов'язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні гарантії мають конституційну та законодавчу форми закріплення. Так, основними конституційними гарантіями є:

— оскарження у суді рішень органів держави та посадових осіб;

— право на відшкодування збитків, завданих незаконними рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави;

— право на правову допомогу;

— можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків;

— принцип презумпції невинуватості людини;

— можливість обмеження конституційних прав та свобод.

II. За характером гарантії класифікують на:

а) норми та принципи матеріального і процесуального права, що у процесі реалізації забезпечують реальність прав та свобод людини;

б) судовий захист порушених прав і свобод та можливість їх судового поновлення;

в) контроль за дотриманням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень Конституції про права та свободи людини і громадянина. Важливе значення у сфері парламентського контролю належить Уповноваженому з прав людини;

г) відповідальність за порушення прав та свобод людини, що поширюється на всіх суб'єктів права без винятку.

III. За ступенем поширеності гарантії класифікують на:

а) національні які закріплюються нормами національного законодавства та гарантуються державою. Вони, у свою чергу, існують як:

— державний захист прав і свобод людини, проголошений ст. 3 Конституції України та визначений як обов'язок держави здійснювати правове регулювання прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист прав і свобод;

— судовий захист прав людини, який є демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішення справ, пов'язаних з правами та свободами людини і громадянина;

— право людини на самозахист, що надає можливість суб'єктам захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими, не забороненими законом, засобами;

б) міжнародні, що встановлюються міжнародними актами з прав людини та забезпечують можливість кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій.