МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Кафедра цивільного процесу

Індивідуальна робота

на тему: практика європейського суду з прав людини щодо Укоаїни з питань цивільного процесу

Виконав: студент 3 курсу 5 групи

Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури України

Бескишкий С.М.

Перевірив:

Асист. Семенець О.I.

м. Харків – 2015 рік

План

Вступ

1. Практика Європейського суду з прав людини у справах про право особи на доступ до суду.

2. Європейська судова практика з прав людини та право на справедливий суд.

3. Практика Суду з прав людини у питанні гарантії незалежності та безсторонності судової влади в Україні.

4. Визначення поняття «розумні строки» за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та рішення ЄСПЛ.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Внаслідок цього, кожна фізична особа, неурядова організація або група осіб, що знаходяться під юрисдикцією України, отримали право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися зі скаргою про порушення Україною прав і свобод, гарантованих Конвенцією до Європейського суду з прав людини – однієї з найбільш поважних і впливових міжнародних судових установ.

Оскільки Конвенція ратифікована Верховною Радою України, вона може застосовуватись українськими суддями так само, як використовується українське законодавство.

Крім того, з огляду на досвід інших країн можна прогнозувати, що при доцільному використанні Конвенції в практиці здійснення судочинства зменшиться і кількість звернень проти нашої держави до Європейського суду з прав людини зі скаргами про порушення в Україні тих прав, що гарантуються конвенцією.

Визначення місця практики Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) у внутрішньому законодавстві України ґрунтується на положеннях статей 8 та 9 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі — Конвенція), Законів України «Про міжнародні договори України» та «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов’язком держави виконувати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення кількості заяв до ЄСПЛ проти України.

Положення вказаного Закону України значною мірою стосуються саме остаточних рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України, якими визнано порушення Конвенції. Виходячи із Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Україна повністю визнає на своїй території обов’язковість юрисдикції ЄСПЛ з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Таким чином, рішення ЄСПЛ, які можуть бути ухвалені стосовно України, наділяються таким же юридичним статусом, як і сама Конвенція.

У правовій теорії поширена точка зору, що рішення ЄСПЛ мають прецедентний характер для національної судової практики. Разом з тим слід мати на увазі, що прецедентність рішень ЄСПЛ слід розглядати не лише з точки зору, власне, прецедентного характеру, тобто кваліфікації їх як прецедентів, а щодо загальнообов’язковості. Загальнообов’язковість є ширшою за своїм значенням властивістю рішень ЄСПЛ. Для практики застосування рішень Суду саме цей аспект є найголовнішим та відбиває необхідність застосування у судовій практиці різних за своїм характером рішень ЄСПЛ.