Секретаріат оон

Секретаріат Організації Об'єднаних Націй, очолюваний Генеральним секретарем, організований із співробітників ООН та міжнародних цивільних службовців з усього світу. Секретаріат забезпечує дослідження, збір інформації і коштів, необхідних органам Організації Об'єднаних Націй для проведення своїх засідань та регламентних дій. Він також виконує завдання за вказівками від ООН, Ради Безпеки ООН, Генеральної Асамблеї ООН, Економічної і Соціальної Ради ООН та інших органів ООН. В статуті Організації Об'єднаних Націй передбачається, що співробітники будуть обиратися шляхом застосування урахування «високого рівня працездатності, компетентності та сумлінності», та з урахуванням важливості підбору на широкій географічній вибірці.

Статут передбачає, що співробітники не повинні запитувати або отримувати вказівки від будь-яких владних структур, окрім ООН. Кожній країні - члену ООН пропонується поважати міжнародний характер Секретаріату і не намагатися впливати на своїх співробітників. Генеральний секретар ООН самостійно несе відповідальність за підбір персоналу.

Секретаріат наділений обов'язками, що включають: сприяння вирішенню міжнародних суперечок, є керуючим органом в операціях з підтримання миру, та проводить й організовує міжнародні конференції, наводить збір інформації про виконання рішень Ради Безпеки, і проводить консультації з урядами держав-членів по відношенню до різних ініціатив ООН. Основні підрозділи Секретаріату з цих питаннях включають в себе Управління Координатора з гуманітарних питань та Департамент операцій з підтримки миру. Генеральний секретар може доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, які, на його (або її) думку, можуть становити загрозу міжнародному миру і безпеці.

Організація економічного співробітництва та розвитку

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), англ. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) — міжнародна організація, що об'єднує 34 країн світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі але вступив у дію 30 вересня 1961 на базі Європейської організації економічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів ОЕСР і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються.

Організація об'єднує 34 найбільш економічно розвинених країн світу — більшість держав Європейського Союзу, США, Австралія, Корея, Японія та інші. Штаб-квартира розміщена у Парижі (Франція)

ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації, у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв'язках з ОЕСР, яку очолював Віце-прем'єр-міністр України Сергій Тігіпко.

Загальна характеристика

Установа виникла у 1948 як Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) під керівництвом французького економітса Роберта Марджоліна для допомоги у керівництві здійсненням Плану Маршалла для економічної реконструкції Європи після Другої Світової Війни. Пізніше список членів союзу розширився неєвропейськими країнами, а у 1961 році він був перетворений на Організацію економічного співробітництва та розвитку. Починаючи з моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, просувати ринкову економіку та представницьку демократію, розвивати вільні ринки, сприяти зростанню як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.

ОЕСР сьогодні об'єднує 34 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особливо в час мондіалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль. Дискусії в рамках ОЕСР можуть розгортатися навколо чисто формальних рішень, наприклад, введення суперечливих юридичних норм, які заважають вільному переміщенню капіталів та послуг, виробленню заходів по боротьбі з корупцією або забороні державних субсидій у суднобудівництві. Але більш часто такі дискусії дозволяють урядам бути більш поінформованими з тим, щоб потім в національних рамках приймати рішення по всіх аспектах державної політики та краще відчувати їх вплив на міжнародну спільноту. Вони дають можливість пізнавати і діяти з урахуванням думок інших країн.