91. Арешт як вид покарання.

Арешт — це кримінальне покарання, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців (від півмісяця до півтора місяця для неповнолітніх). Не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 7 років. Арешт є лише основним покаранням.

Особи, засуджені до арешту, відбувають це покарання в арештних домах за місцем засудження. Військовослужбовці відбувають його на гауптвахті. Весь строк покарання засуджений перебуває в одному арештному домі, крім виняткових випадків (хвороба, забезпечення безпеки тощо).

Засуджені тримаються в умовах ізоляції від суспільства з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх і засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Крім цього, їм забороняються побачення з будь-якими особами, крім адвокатів та інших фахівців у галузі права, та одержання передач, крім передач, які містять предмети одягу. За виняткових обставин їм може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами. Засуджені мають право витрачати на місяць гроші в сумі до 70% мінімального розміру заробітної плати. Їм надається щоденна прогулянка до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин.

Станом на 1 березня 2012 року 1023 особи відбувають покарання у виді арешту.

До праці засуджені до арешту не залучаються. Передбачається лише можливість залучення їх до робіт з благоустрою арештних домів та поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольчими товарами без оплати праці в порядку черговості та не більше двох годин на день.

Матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених до арешту здійсюється органами виконання покарань відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

92. Обмеження волі як вид кримінального покарання.

Обмеження волі — це відносно новий вид кримінального покарання (з'явився у новому Кримінальному кодексі України від 1 вересня 2001), який полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до її постійного місця проживання без ізоляції від суспільства в умовах здійснення над нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Як вид покарання обмеження волі чинить подвійний вплив на засудженого: він обмежується у праві на вільне пересування та обрання місця проживання та обов'язково залучається до праці. Станом на 1 березня 2012 кримінальне покарання у виді обмеження волі відбувають 5077 осіб.

Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

Обмеження волі може бути застосоване в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (на підставі статті 82 КК України).

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до пенсіонерів, військовослужбовцівстрокової служби, до інвалідів I та II груп.

Особи відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці їх проживання. Якщо виправний центр у певній адміністративно-територіальній одиниці відсутній, можливе направлення засудженого у виправний центр іншої одиниці. Межі виправних центрів визначаються Управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим, областях, місті Києві та області за погодженням з органами місцевого самоврядування.

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують у виправні центри за рахунок держави самостійно.

Засуджені до обмеження волі зобов'язані:

• виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, що стосуються порядку відбування покарання

• сумлінно працювати

• не покидати межі виправного центру без спеціального дозволу адміністрації, постійно перебувати під наглядом, проживати за особистим посвідченням

• проживати у спеціально призначених гуртожитках. Перебування поза гуртожитком у вільний від роботи час дозволяється з дозволу адміністрації.

Засудженним до обмеження волі забороняється:

• доставляти та зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби, інші речі, перелік яких визначений нормативно-правовими актамиДержавної пенітенціарної служби України;

• вживати спиртні напої і пиво, наркотики, психотропні речовини, їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Засуджені можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, передачі і бандеролі, — огляду. Огляди й обшуки провадяться лише за наявності встановлених законом підстав. Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені, які не порушують порядок виконання покарання та мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть проживати за межамигуртожитку зі своїми сім'ями, з'являючись від одного до чотирьох разів на тиждень у виправний центр для реєстрації. Вони можуть проживати в орендованих квартирах чи придбати житло в межах території виправного центру.