67. Перевищення меж необхідної оборони.

Під перевищення меж необхідної оборони, згідно з ч.4 ст.15 розуміється завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Ознаками перевищення між необхідної оборони є: 1) наявність стану необхідної оборони; 2) явна, очевидна невідповідність захисних дій характеру і ступеню суспільної небезпеки посягання; 3) явна, очевидна невідповідність захисних дій обстановці вчинення посягання і захисних дій. Відповідальність за заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони, відповідно до ч.4 ст.15, настає лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Чинний КК передбачає два таких випадках – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст.104) та вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст.97). Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони меншої за розміром шкоди здоров‘ю (середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень) кримінальної відповідальності не тягне, але не звільняє від обов‘язку відшкодувати заподіяної шкоди на підставі ст.444 ЦК. На практиці може мати місце так звана провокація необхідної оборони, точніше, провокація суспільно небезпечного посягання для надання зовнішньої правомірності заподіяння начебто в стані необхідної оборони шкоди особі, спровокованої на таке посягання. Дії особи, яка завдала шкоду іншій особі, спровокованій нею на суспільно небезпечне посягання, мають кваліфікуватися як умисний злочин у залежності від наслідків та спрямованості її умислу.

68. Уявна оборона. Відповідальність при уявній обороні.

Суспільно небезпечне посягання має бути реальним, тобто та­ким, що об'єктивно існує, і тільки від нього можна вести необ­хідну оборону. На практиці мають місце випадки, коли непра­вильно оцінивши обстановку, що склалася, особа приходить до висновку про дійсність посягання і отже наявність у неї права на необхідну оборону, а тому завдає іншій особі, яка нібито вчинює суспільно небезпечне посягання, шкоду, хоча фактично посяган­ня не було. Виникає ситуація уявної оборони.

Згідно з ч. 1 ст. 37 КК, "Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реаль­ного суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправиль­но оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наяв­ність такого посягання".

Від необхідної оборони оборона уявна відрізняється тим, що в ході її, особа, помиляючись щодо реальності посягання і вважаючи, що вона захищає правоохоронювані інтереси, заподіює шкоду ін­шій особі.

Хоча оборона й уявна, але заподіяна нею шкода реальна, тому виникає питання правової оцінки такої ситуації.

Згідно із законом уявна оборона тільки тоді є вибачальною обставиною, що виключає злочинність діяння, а отже, й криміналь­ну відповідальність за заподіяну шкоду, "коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлю­вати помилковості свого припущення" (ч. 2 ст. 37 КК).

В інших випадках закон передбачає кримінальну відповідаль­ність за уявну оборону, але злочини, вчинені в такому стані, роз­глядаються як привілейовані.

Так, згідно з ч. З ст. 37 КК, "якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищувала межі захисту, що дозволяються в умо­вах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони", тобто çà ñò. 118, 124 ÊÊ.

А згідно з ч. 4 ст. 37 КК, "якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кри­мінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необе­режність", тобто за ст. 119, 128 КК.

Якщо ж за обставинами справи взагалі не було об'єктивних підстав вважати, що здійснюється напад, винний має нести відпо­відальність на загальних підставах.