3.Діяльність Ради Європи та Євросоюзу в галузі вищої освіти.

Передісторія Болонського процесу сягає 1954 року, коли у Парижі держави-члени Ради Європи підписали Європейську культурну конвенцію, в якій було наголошено на необхідності запровадження полiтики спiльних дiй, спрямованих на збереження європейської культури та заохочення її розвитку. Конвенція наголошувала на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них європейської культури.a

Спроби надати загальноєвропейському характеру вищій школі фактично розпочались в 1957 році з підписання Римської угоди, за якою діяльність ЄС у сфері освітньої політики обмежувалася заохоченням співпраці між державами-членами без втручання у зміст навчального процесу та організацію освітніх систем окремих країн. Водночас актуалізується питання щодо порівняння освітніх систем для взаємовизнання дипломів.

З першої спільної конференції міністрів освіти

Європи (1967 р.) починається вироблення єдиного загальноєвропейського підходу до вищої освіти. Конференція міністрів освіти (1971 р.) визначила п’ять основних положень загально-європейського виміру в освітніх системах: взаємне визнання дипломів; формування Європейського університету; кооперація у розвитку вторинної вищої освіти;створенняєвропейського центру розвитку освіти; заснування необмеженого державними кордонами інституту вищої освіти. Вони розвинулись у Програмі дій (1976р.):вільнийвступдовищоїшколи;визнання

дипломів; спільні програми навчання; короткі освітні програми тощо.

У 1983–1992 рр. відпрацьовуються правові аспекти освітянської євроінтеграції, розробляються відомі міжнародні проекти – COMET,

ERASMUS, LingWa, TACIS та ін., прийнято Європейську конвенцію про загальну еквівалентність періодів університетської освіти (1990 р.)

Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам.

Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи.

4. Основні положення Загальної Хартії Університетів (1988р.)

18 вересня 1988 року під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету, ректори 430 університетів Європи підписали так звану Велику Хартію – документ, що окреслює фундаментальні принципи, якими мають керуватися університети та інші вищі навчальні заклади, щоб забезпечити розвиток освіти та інноваційний рух у світі, який швидко змінюється. Основні принципи

1. Університет є самостійною установою усередині суспільств із різною організацією,що є наслідком розходжень у географічній і історичній спадщині.

2. Викладання і дослідницька робота в університетах повинні бути нероздільні для того, щоб навчання в них відповідало потребам, що змінюються, запитам суспільства і досягненням у науковому знанні.

3. Свобода в дослідницькій і викладацькій діяльності є основним принципом університетського життя.

4. Університет є хранителем традицій європейського гуманізму.

Для досягнення цих цілей у світлі вищевикладених принципів вимагаються ефективні засоби, що відповідають теперішнім умовам.

1. Для забезпечення свободи в дослідженнях і викладанні всім членам університетського суспільства мають бути надані необхідні засоби для її реалізації.

2. Набір викладачів і визначення їхнього статусу повинні відбуватися відповідно до принципу невід’ємності дослідницької діяльності від викладацької.

3. Кожен університет, з урахуванням конкретних обставин, повинен гарантувати своїм студентам дотримання свобод і умов, при яких вони могли б досягти своїх цілей у культурі й освіті.

4. Університети, особливо європейські, розглядають взаємний обмін інформацією і документацією, а також збільшення кількості спільних проектів для розвитку освіти, як основний елемент постійного прогресу знань.

Підписуючи Хартію, університети підтверджують свою належність до академічної співдружності, яка долаючи політичні та соціальні бар’єри, формує принципи інтеграції Європи в суспільство, що надає всім громадянам потрібні права та свободи, різноманітні порівнянні та адекватні послуги у сфері культури, науки й освіти.