2.13. Психіка і етнос.

Психіка – спосіб відображення твариною або людиною зовнішнього світу черех систему образів і дій

Поняття етносу має сенс лиш остільки, оскільки даний етнос відрізняється від інших, тобто протистоїть їм за принципом антитези «ми — вони».

Набір ознак матеріальної і духовної культури, за якими різняться етноси (тобто загальноприйнятих в етнографії етнодиференціюючих ознак) надзвичайно широкий і різноманітний. До них належать мова, народне мистецтво, релігія, звичаї, обряди, традиції, спосіб господарювання, т. зв. соціонормативна культура тощо. Природа етнічних утворень поки що не має задовільних наукових пояснень. Та незалежно від погляду на неї очевидно, що вона реалізується насамперед у психіці носіїв етнічних ознак — як регуляторі поведінки етносу. Етнос як реальність сприймається саме завдяки своїй психологічній єдності, відносній однорідності специфічних психічних властивостей. Тому, попри всю теоретичну невизначеність і «розмитість» таких понять, як психічний склад етносу, його ментальність, національний характер тощо, є підстави вважати, що саме вони відображають найбільш істотні етнічні реалії.

Етнопсихологічні ознаки є не стільки індивідуальними, скільки популяційними, належать до надіндивідуальних (масо­вид­них) психічних явищ, що загалом відповідає поняттю етнічного поля, введеному Гумільовим. Принцип поля, як координованої психічної активності елементів цілого, тут проявляється не в індивідуальних реакціях окремих людей, а в колективних психічних станах, що, у свою чергу, впливають на індивідуальні стани і властивості.

Етнопсихологічні ознаки можуть абстрагуватись і вивчатись як ознаки (риси, властивості) т. зв. «модальних особистостей» (термін уведено американськими дослідниками А.Інкелсом і Д.Левінсоном). При цьому слід мати на увазі, — на чому особливо наголошує І.С.Кон, — що унікальними є не окремо взяті психологічні особливості етносу самі по собі, а тільки їх поєднання, тобто структура.

2.14. Психологічні риси українського етносу

Психіка – спосіб відображення твариною або людиною зовнішнього світу черех систему образів і дій

В оцінці українського характеру є ряд суперечностей. Так немає єдності у питаннях: індивідуалістичні чи колективістські риси характеру притаманні українцям; "вимиваються" чи розвиваються лицарські компоненти характеру українців – мужність, сміливість, розумний ризик та ін.; які особливості впливу сьогоднішніх ринкових відносин та складного геополітичного становища в умовах відродження і становлення державності України на характер й населення.

Будучи за духом українцями, але наслідуючи чужу форму, в характері українців виникає конфлікт між внутрішніми бажаннями і способами їх зовнішньої реалізації.

Геополітичне розташування України між Сходом і Заходом, сильні кількасотлітні впливи інших країн, багатовікова відсутність власної державності породило певну різницю у характерах українців. В східних областях характер частини зрусифікованих українців відзначається простотою, грубоватістю, безапеляційною прямотою, нехтуванням формою та ін. В західних характерах забагато елементів польського впливу – показна солодчавість, дволичність, сюсюкання, непотрібна і притаєна хитрість та ін.

На ґрунті економічних і побутових умов, і, особливо, під впливом індивідуальної і практичної діяльності у нашого народу розвинулись такі якості, як переважання розуму і почуттів, що є прекрасною основою для творчості в галузі інтелектуальній та естетичній.

Демократизм характеру українців вимагав у всі часи та періоди і сьогодні вимагає демократичного устрою держави, демократичного змісту, форм і методів виховання.

Під впливом різних факторів в українського народу сформувались такі риси характеру, як волелюбність, тяжіння до рівноправності, хоробрість, відкритість, кмітливість, винахідливість, щедрість, збереження своїх традицій і вірувань.

Дослідник А.Паламар говорить, цю українець несхитно вірить у краще майбутнє лише тому, що так хочеться вірити. Дальше А.Паламар справедливо зазначає, що в українця сильний інстинкт самопіднесення. Він любить бачити себе героєм там, де героїзмом і не пахне. Йому небагато треба, аби повірити в успіх справи. Він і в праці більше керується настроєм, аніж розрахунком, а тому сьогодні готовий гори вернути; а завтра – лінуватися. Українець надто посилається на долю, Божу ласку, ніж власні сили: "Якось воно буде! Бо так ще не було, аби якось воно не було". Подібну премудрість могли нагадати лише ми, українці.

Значний вплив у розвиток вчення про формування українського характеру вніс академік О.Киричук. Так, розглядаючи становлення і розвиток українського характеру у філогенезі (зміна психіки під впливом умов життя), він вказує на явище конвергенції (односпрямованості дії певних чинників) і дивергенції (розбіжність дії чинників) у формуванні національного характеру Ним же детально аналізується розвиток характеру в онтогенезі (індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження до кінця життя). Тут О.Киричук виділяє такі внутрішні фактори-умови: спадковість, яка проявляється у формі природженої інтроверсивності вищих психічних функцій; кордоцентричності; анархічному індивідуалізмові, в тенденції переваги емоційного почуттєвого над волею та інтелектом; самоактуалізації; особливості розвитку окремих психічних процесів або психічних функцій (пам’яті, емоцій, почувань, мислення, сприймання, почуттів, волі), що інтегруються у фізичному, духовному, інтелектуальному і соціальному потенціалах особистості.