2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.

В сучасному розумінні діалектика – це вчення про універсальні закони розвитку і взаємозв’язку предметів і явищ природи, суспільства і людського мислення.

Під принципами або вимогами науки слід розуміти базові, визначальні положення, у яких відображаються і узагальнюються найбільш важливі та суттєві сторони пізнавальної і практичної діяльності людини. Принцип - це не сума довільних правил. Вони є відображенням об'єктивного світу в мисленні, підсумком пізнавальної і практичної діяльності людства.

До загальних принципів діалектики слід віднести такі, як: принципи розвитку і зв'язку; принцип об'єктивності; принцип конкретно-історичного підходу у вивченні явищ; принцип виявлення основної ланки у ланцюгу історичних подій; принципи єдності історичного і логічного, абстрактного і конкретного та ін.

Принцип розвитку вимагає при визначенні сутності того чи іншого явища розглядати його не у готовому і незмінно­му вигляді, а у русі, саморозвиткові, як воно виникло, як розвивалося, чим воно стало тепер.

Принцип загального зв'язку. У відповідності із цим принципом, у світі немає ізольованих один від одного предметів, процесів, явищ. Будь-яке явище становить собою єдність чисельних сторін, властивостей, зв'язків і відношень. Тому в процесі наукового пізнання необхідно враховувати всі сторони явищ у їх єдності та взаємозв'язку і проводити всебічний аналіз.

Принцип загального зв'язку явищ визнається як матеріалістичною, так й ідеалістичною філософією. Ідеалістичне розуміння єдності світу базується на визнанні або світового розуму (Гегель), або людської свідомості (Берклі, Юм). Для матеріалістичної діалектики основою цього зв'язку є матерія. Загальний зв'язок виражає матеріальну єдність світу: всі явища належать до єдиного матеріального світу, є проявом матерії, яка рухається, розвивається.

Принцип об'єктивності випливає з того факту, що предмети, тіла, процеси і відношення та зв'язки між ними існують об'єктивно, незалежно від суб'єкта, який пізнає.

Принцип конкретно-історичного аналізу явищ. Діалектика виходить з того положення, що немає істини абстрактної, вона завжди конкретна. Вимога конкретно-історичного аналізу зводиться до того, що явища необхідно розглядати у їх залежності від конкретних умов, з урахуванням місця, часу та етапу його розвитку.

Принцип визначення основної ланки у ланцюгу історичних подій. Це положення випливає із всезагального зв'язку і розвитку явищ світу. Під головною (основною) ланкою у ланцюгу подій слід розуміти визначальні, найважливіші явища, від яких залежать всі інші.

Принцип єдності історичного і логічного ставить вимогу: з чого починається історія предмету, з того повинна починатись і логіка його вивчення. Історичне передує логічному. Логіччне - абстрактне вираженнря в мисленні властивостей мат. світу, а історичне - не тільки відображення історії дійсності, але й історії процесу пізнання.

Принцип руху мислення від конкретного до абстрактного вперше був розглянутий Гегелем. Він вважав, що вищі ступені пізнання стають дедалі багатшими, конкретнішими завдяки тому, що вони містять у собі результати як попередніх, так і нових знань. Пізнання, основою якого є практика, розгортається від речово-конкретного у бутті через логічні абстракції до конкретно-абстрактного у мисленні.