2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.

Світ, як єдине ціле, з погляду сучасної науки, включає в себе два основні типи матеріальних систем - природу й суспільство. Природа - це все суще, Всесвіт, матерія у всій багатоманітності її форм. Вона - вічно існуюча реальність, не створювана! не знищувана. Природа первинно дана, вона передує суспільству і людській життєдіяльності, утворюючи їхню загальну і необхідну передумову. Суспільство - це матеріальні відносини, що складаються між людьми в процесі їх життєдіяльності. Вони з'являються із виникненням людського суспільства і є первинними у відношенні до людської свідомості.

Окремою матеріальною підсистемою є органічна природа. Органічна природа це сукупність живих організмів, що населяють Землю. За деякими науковими припущеннями органічна природа виникла на Землі близько трьох мільярдів років тому назад. Як і неорганічна природа, органічна також має свою відповідну структуру.

Структурними складовими органічної природи є: біосфера, біогеоценоз, біоценоз, клас, вид, популяція, організм, клітина, ядро, хромосом, ген, ДНК, РНК.

Особливим структурним рівнем організації матерії, як оуло сказано вище, є людське суспільство. Воно існує завдяки і у формі діяльності людини. Діяльність людини має цілеспрямований характер, що виявляється у здатності її під й ни розумно планувати свою працю і передбачати її наслідки. Для цього потрібно володіти свідомістю, яка складає зміст духовного життя людини. Отже, діяльність людини може бути матеріальною, практичною і ідеальною, теоретичною. Це є основою виділення у структурній організації буття двох окремих типів: суспільства як особливої матеріальної системи і буття ідеального.

Основними структурними рівнями суспільної організації матерії є: людина (особа), сім'я, колективи, клас (соціальні групи), нація, держава, система держав, суспільство, світове співтовариство.

2.4 Соцiально-органiзована матерiя.

Особливим структурним рiвнем органiзацiї матерiї, є людське суспiлство. Воно iснує завдяки i в формi дiяльностi людини. Дiяльнiсть людини має цiлеспрямований характер, що виявляється у здатностi людини розумно планувати свою працю i передбачати є її наслiдки. Для цього потрiбно володiти свiдомiстю, яка складає змiст духовного життя людини.

Отже, дiяльнiсть людини може бути матерiальною, практичною i iдеальною, теоретичною. Це є основою видiлення у структурнiй органiзацiї буття двох окремих типiв: суспiльства, як особливої матерiальної системи i буття iдеального.

Основними структурними рiвнями суспiльної органiзацiї матерiї є людина (особа), сiм’я, колективи, клас (соцiальнi групи), нацiя, держава, система держав, свiтове спiвтовариство. Цi категорiї та проблеми суспiльного життя стануть предметом аналiзу соцiальної фiлософiї.

2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.

До осн. форм існ-ня матерії слід віднести: простір, час і рух. Під рухом у Філ. розуміють любу зміну. Це процес росту людини, зміна клімату, як і любі інші зміни стану об’єктів є виявленням руху. Рух не слід зводити лише до механістичного переміщення, як це роблять предст. метафізики. Ці форми є матеріальними, але матеріальними вони є не самі по собі, а тому, що їх носієм є матерія. Вони є об’єктивними, бо існ-ть незалежно від свідомості, поза нею. Їх властивістю є абсолютність та нерозривний зв’язок між собою. Серед притаманних руху спец. рис є його абсолютний (матерія теж існує абсолютно) і відносний (бо виявляється через конкретні форми буття матерії) характер. Так Земля нерухома відносно Люд., але рух-ся відносно Сонця і власної осі. Проблема форм руху матерії зв’язана як з ієрархією структурних рівнів матерії, так із пізнавальною здатністю Люд. На цій умові можна класифікувати форми руху матерії.

Вперше у матер. Філ. таку клас-цію подав Енгельс у праці: „Діалектика природи”. Ним виділено 5 осн. форм руху матерії: механічну, фізичну, хім., біол., сусп-ну. Суч. наука доповнила формами, як геологічна (рух материків і процеси, що прох-ть у середині Землі), космічна (рух планет, Галактик), внутріядерна (рух елементарних часток).

Діалект. взаємозв’язок форм руху матерії виявляється у тому, що складніші форми вкл-ть у себе простіші. Так, біологічна включає механ., фіз., хім. Але складна форма руху не є механ. поєднанням простіших. Біол. форма руху матерії має свій власний зміст, який не може бути пояснений в межах законів фіз. чи хім. форм. Тут ми маємо справу з явищами, як обмін речовин, ріст, розмноження, спадковість. У організмі навіть хім. і фіз. процеси спрямовані на розв’язання біол. задач. Фіз. закономірн. не можна пояснити чому птах тижнями висиджує своїх пташенят.

Сусп. форма руху матерії є якісно вищою за біологічну. Охоплює все розмаїття діял-сті Л. і залучає всі доцільні форми руху. Сусп-во – це не просто матерія, а матерія одухотворена. Носієм сусп. форми руху є Л., як суб’єкт історії. Оскільки Люд. є розумною істотою, з внутр. дух. життям, з діями цілеспрямованого хар-ру, то соц. форма руху матерії виражається в суб’єкт.-об’єкт. відносинах, тобто у відношеннях людей, соц. груп до навк. світу, об’єкт. реальності.

Редукціонізм – зведення складних форм руху матерії до простіших. Механіцизм – зведення всіх форм руху матерії до механічної. У суч. науці є спроби звести біол. процеси до хім.-фіз. взаємодій, а соц. до біол. Антиредукціонізм – наголошує на якісній специфіці форм руху матерії, він залишає поза увагою їх взаємозв’язок. Енергетизм – спроба відірвати рух від його носія (матерії).

За діалект. розумінням розвиток – зміна матерії духовного світу, його перехід від старого до нового. Розвиток має властивості:1) відтворення старого: незворотність, спрямованість, закономірність. 2) виникнення нового. Розвиток – універсальна власт-сть Всесвіту, це саморух і саморозвиток світу та розмаїття його проявів. Саморозвиток світу виростає з саморуху матерії. саморух відображає зміну світу під дією внутр. суперечностей.