16.6. Підвищення рівня використання людського капіталу

На фоні найрозвинутіших регіонів світу Україна має відносно висо-кий потенціал людського капіталу. За підрахунками, потужність інтелектуального потенціалу України складає 137-138 млрд. дол., а по відносній кількості осіб з вищою освітою вона входить в першу десятку розвинутих країн світу. Проте цей потенціал не знаходить реалізації у реальній економіці. Це відображається:

А. У великій різниці в душовому ВВП між Україною і найрозви-нутішими регіонами світу.

Б. В ігноруванні мотивації людини до отримання знань (наприклад, мінімальна заробітна плата однакова для людей з вищою і серед-ньою освітою, допомога матерям по народженню дитини не пов’я-зана з рівнем освіти та кваліфікацією);

В. У низькому рівні захисту прав власності, особливо власності інтелектуальної.

Ігнорування особливостей формування та реалізації людського капіталу в умовах глобалізації прирікає країну на роль аутсайдера, сировинного придатку розвинутих країн.

Згідно з даними «Доповіді про розвиток людини» (Humen Development Report) за 2003 рік, опублікованій ООН Україна займає 75 місце по «розвитку потенціалу країни» серед 140 країн світу. З 1990 року «індекс розвитку потенціалу людини» України зменшився з 797 до 766 пунктів. «По темпах деградації потенціалу людини Україна стоїть в одному ряду з Конго (багаторічна громадянська війна) і Ботсваною (епідемія СНІДу)». [17 ].

16.7. Проблеми удосконалення податкової системи

Одним з головних чинників гальмування розвитку української еконо-міки є складність, суперечливість, громіздкість податкової системи. Платникам податків необхідно за рік витрачати 2185 годин (приблизно 91 добу) на взаємовідносини з податковими органами. (Сторожук О. Облікова політика України та її вдосконалення// Вісник податкової служби України. - №17.- 2007.- с.59. 57-62 с.)

Основними вадами податкової системи є її надмірна фіскальна спрямованість; нерівномірний розподіл податкового навантаження, спричинений масштабними ухиляннями від сплати податків і податковою заборгованністю перед бюджетами та державними цільовими фондами; неоднорідність нормативно-правової бази оподаткування; нестабільність податкового законодавства; неузгодженість окремих законодавчих норм. (с.59-60). Її регулююча функція не зорієнтована на стале економічне зростання. Значне податкове навантаження на виробництво та недостатнє податкове податкове навантаження на за використання природних ресурсів негативно впливають на розвиток економіки.

Стратегічними цілями податкової реформи є:підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу; легалізація тіньового сектору; активізація інвестиційних процесів в економіці; простота і зрозумілість податкових норм для суб’єктів господарювання; скорочення витрат платників на нарахування і сплату податків та держави на їх адміні-стрування; адаптація податкового законодавства України до законодавства ЄС. (с. 62)

16.8. Удосконалення державного управління. Викорінення корупції та казнокрадства.

Викладені вище негативні явища свідчать про те, що основні функції, для вирішення яких власне формується державно організоване суспільство і апарат централізованого управління – створення умов для розвитку виробництва, забезпечення певних соціальних гарантій громадянам, виконуються далеко не повною мірою. Більш того, по багатьох напрямках вони виконуються гірше, ніж на попередньому етапі існування української економіки.

Цей факт констатується в багатьох наукових дослідженнях. Академік П. Саблук, відмічаючи низький рівень управління економікою, пише: «Періодичні спроби найвищих органів державної влади створити організацію управління, адекатватну вимогам часу, поки що залишаються безуспішними». [186, c. 3].

Одним з проявів низького рівня державного управління є розростан-ня корупції та казнокрадства в середовищі співробітників апарату управління. Правоохороні органи з року в рік фіксують факт збіль-шення і кількості незаконних діянь в сфері використання державного майна, фінансів, природних ресурсів, і зростання обсягів хабарів, отриманих чиновниками за «сприяння вирішенню» проблем приват-них осіб (фізичних і юридичних) за рахунок суспільства.

Це є ознакою слабкості громадянського суспільства, його нездатності достатньо ефективно впливати на апарат державного управління