2. 2. Відносини власності

Виробництво ведеться з метою отримання певних продуктів. Для того, щоб споживати необхідні їм блага люди повинні привласнити їх, перетворити у свою власність. Власність – одне з найважливіших понять економічної теорії. Як явище суспільного життя власність вивчається багатьма науками – юриспруденцією, соціологією, еконо-мічною теорією. Різні економічні школи інколи дають різні тлума-чення власності.

Економічний аналіз власності розмежовує дві її сторони:

А. Кількісну (матеріально-речову) – об’єкти власності (будинки, під-приємства, земля тощо) в натуральному та грошовому виразі.

Б. Соціально-економічну – систему економічних відносин, яка виникає між людьми (або їх об’єднаннями) з приводу цих об’єктів.

Теоретичним вираженням економічних відносин власності є такі поняття як «вартість», «заробітна плата», «прибуток», «капітал», «податок» і багато інших.

Отже, власність (в економічному плані) можна визначити як систему економічних відносин через яку люди (окремі індивіди або їх колективи) отримують в своє володіння та користування необхідні їм блага.

Основні типи, форми та види власності.

Економічна теорія визначає такі типи власності:

I. Приватна– власність окремих осіб.

II. Колективна – власність об’єднання осіб.

В деяких економічних школах вважають, що вказані типи власності – це дві форми одного і того ж типу власності – приватної. Існує багато форм колективної власності – кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо.

За характером і приватна, і колективна власність може бути трудовою або капіталістичною. Трудовою власність буде в тому разі, якщо інди-від, або колектив індивідуумів використовуючи власну робочу силу виготовляють продукцію і, або самі споживають її, або обмінюють (продають) на іншу їм необхідну.

Капіталістичною приватна власність вважається тоді, коли приват-ний власник засобів виробництва наймає людей і використовуючи їх робочу силу, організовує виробництво товарів (послуг). В цьому випадку і продукт праці, і доход від його реалізації є власністю господаря засобів виробництва (підприємства).

Слід відмітити, що деякі економічні школи не визнають такого поділу власності за характером або взагалі ігнорують цю проблему.

III. Державна (суспільна ) власність – це власність всієї спільноти людей, що є громадянами певної держави. Ця власність управляється державним апаратом. Існує в формі загальнодержавної власності та муніципальної (власності місцевих громад).

Економічний зміст власності (система відносин привласнення) знач-ною мірою визначається тим, що саме привласнюється. В залежності від того, які об’єкти стають власністю розрізняють наступні види власності:

A. Власність на робочу силу –це система економічних відносин між найманим робітником, з одного боку, та роботодавцем і державою, з іншого, з приводу умов (розміру заробітної плати, протяжності та інтенсивності праці, умови відпочинку, виходу на пенсію тощо) на яких робоча сила людини використовується в процесі виробництва.

Б. Власність на засоби виробництва.

В. Власність на природні ресурси.

Г. Інтелектуальна власність - власність на продукти інтелектуальної

праці (патенти на винаходи, літературні твори тощо).