6.6. Особливості функціонування підприємства в сільськогос-подарському виробництві.

Метою функціонування капіталу в агросфері є, так само, як в будь-якій іншій отримання прибутку. Проте в цьому виробництві є низка особливостей.

І. Процес виробництва нерозривно пов’язаний з біологічними та клі-матичними законами впливати на які з достатньою ефективністю люди ще не вміють (частота і інтенсивність опадів, цикли розвитку тварин і рослин тощо).

ІІ. Основним знаряддям виробництва є земля – продукт природи з дуже складними властивостями.

ІІІ. Площа землі, придатної за сучасних технологій для сільського господарства обмежена, а кількість землі високої якості – тим більше.

IV. Неможливо створити нові ділянки землі як, наприклад, можна створювати, в разі необхідності, нові заводи чи фабрики. Більше того, в розрахунку на душу населення площа придатної для агро бізнесу землі постійно зменшується.

V. Земля знаходиться в приватній власності, що обмежує доступ до її виробничого використання інших осіб.

В країнах з розвинутою ринковою економікою сформувались три основні напрямки в організації ведення агробізнесу.

Перша. Фермерські господарства на власній і орендованій землі, які не використовують найманої праці (сімейні ферми) або ж використовують її в незначних обсягах.

Друга. Крупні капіталістичні ферми на землі взятій в оренду, з використанням найманої робочої сили.

Третя. Агропромислові комплекси, які включають виробництво:

- засобів виробництва, необхідних для сільського господарства;

- самої сільськогосподарської продукції;

- готових продуктів шляхом переробки отриманої сировини.

Загальні тенденції в організації агровиробництва:

А. Скорочення кількості дрібних ферм, збільшення кількості крупних, які використовують найману працю;

Б. Зростання кількості і розмірів кооперативних об’єднань фермерів, які забезпечують повний цикл виробництва;

В. Розвиток вертикальної інтеграції – процесу кооперування між під-приємствами різних галузей, які технологічно пов’язані між собою.

В плані суто економічному загальною рисою агропромислового виробництва в країнах з розвинутою економікою з потужна під-тримка державою фермерських господарств. До 50 % доходів фер-мерів – кошти надані в різній формі з бюджету.

6.7. Земельна рента. Ціна землі.

Якщо земля знаходиться у власності однієї особи, а для ведення ви-робництва передається іншій особі на певний час (в оренду) то ви-никає специфічна форма економічних відносин – земельна рента.

Отже, слід розрізняти оренду і ренту (земельну ренту).

Оренда землі – це користування землею, яка є власністю іншої особи. Земельна рента – плата орендаря власнику землі за певну ділянку землі, взяту в оренду.

Можна дати інше визначення земельної ренти. Земельна рента – це доход, який отримує власник землі за надання права користуватися нею іншій особі.

Економічна теорія виокремлює три складові земельної ренти: дифе-ренційну, абсолютну та монопольну ренти, які можуть мати різне співвідношення. При цьому диференційну ренту поділяють на диференційну ренту І та диференційну ренту ІІ.

Умови формування диференційної ренти І.

А. Наявність різних за якістю земельних ділянок – з високою, середньою та низькою урожайністю, або різновіддалених від ринку (що вимагає додаткових витрат на транспортування), які використовуються для виробництва.

Б. Особливість формування ціни на сільгосппродукцію. На відміну від промисловості, де ціна базується на середніх витратах вироб-ництва в сільському господарстві ціна базується на витратах, поне-сених при використанні ділянок землі з найменшою родючістю.

Диференційна рента І – та частина земельної ренти, яка обумовлена більшою доходністю кращих або середніх за якістю земель (чи розта-шованих ближче до ринку) в порівнянні з менш урожайними землями. Джерело диференційної ренти І – додаткова вартість, створена праців-никами агросектору.

Урожайність будь-якої ділянки землі можна підвищити шляхом додаткових вкладень капіталу або праці – побудови зрошувальних каналів, внесення добрив тощо. Це дає додатковий доход. Якщо агро-виробник - власник землі на якій здійснено удосконалення, то він і привласнює додатковий прибуток. Якщо він орендатор, то привласнює тільки частину цього прибутку. Решту – виплачує власнику землі. Ця частка прибутку в економічній теорії класифікується як диференційна рента ІІ.

Диференційна рента ІІ – плата за землю, якість якої підвищена внаслідок додаткових вкладень капіталу в результаті чого вона дає більший доход. Отже, джерело дифренти ІІ - додатковий доход, створений агровиробником на покращеній ділянці землі.

Деякі ділянки землі внаслідок унікальних властивостей дають продукцію особливого виду або якості. Це породжує монополізм цього продукту на ринку, встановлення монопольної ціни, отримання монопольного прибутку і підвищення плати за ці ділянки, якщо вони передаються в оренду. Таким чином монопольний прибуток переходить власнику землі і формує монопольну ренту.

Монопольна рента – плата за землю з унікальними властивостями, що дає можливість отримувати надприбуток, який виплачується власнику землі.

Ціна землі. В більшості країн з основна частина земель сільсько-господарського призначення знаходиться в приватній власності.

В світі є кілька країн, де відсутня приватна власність на землі сіль-госппризначення (Голландія, Китай, Ізраїль). Проте в розвинутих країнах навіть при наявності приватної власності на цю категорію земель встановлено жорсткий режим контролю за їх використанням.

Наявність приватної власності на землю створює ринок землі на якому вона продається і купується. Тобто, земля перетворюється в товар. Відповідно, вона має ринкову ціну. Проте, земля не є продук-том праці. Вона створена природою отже, не має вартості. Тому ціна на землю формується на інших принципах, ніж ціни товарів, які є продуктами праці.

Зр

Цз = ------ х 100 %

Б %

де:

Цз – ринкова ціна землі

Зр - земельна рента

Б % - величина банківського відсотку, який виплачують на депозит.