5.5. Форми і системи заробітної плати.

Форма заробітної плати – спосіб встановлення зв’язку між вартістю робочої сили і результативністю її функціонування. Існує дві основні форми заробітної плати: погодинна і відрядна.

Погодинна заробітна плата - спосіб оплати робочої сили при якому величини заробітної плати визначається кількістю відпрацьованих годин.

Відрядна заробітна плата – оплата робочої сили в залежності від кількості виробленої продукції.

Крім форм заробітної плати існують системи заробітної плати.

Система заробітної плати – комплекс умов, який може застосовува-тись в будь-якій з форм заробітної плати з метою підвищення ефек-тивності зв’язку між оплатою робочої сили і результативністю її вико-ристання.

В сучасних умовах використовуються такі системи: тарифна, премі-альна та колективна.

Тарифна система заробітної плати використовує для відображення складності та кваліфікованості праці певні тарифні розряди і ставки, які спрямовані на стимулювання найманих працівників до підвищення якості роботи та кількісного її виміру.

Преміальні системи (відрядно-преміальна та відрядно-прогресивна) заробітної плати пов’язують тарифні ставки з застосуванням різних премій і стимулів.

Колективні системи заробітної плати передбачають виплату части-ну заробітної плати з преміального фонду, створюваного шляхом відрахувань від загальної вартості продукції при досягненні поперед-ньо узгоджених результатів діяльності підприємства.

Найбільш поширеними формами колективної заробітної плати є система «участі у прибутках». Реалізується в формі виплати премій з прибутку, отриманого підприємством, або в формі видачі акцій підприємства, на які виплачуються дивіденди (в разі прибуткової діяльності підприємства).

5.6. Особливості становища робочої сили розвинутих країнах

В розвинутих країнах вирішальному фактору виробництва – робочій силі – приділяється багато уваги. Це проявляється в тому, що мають місце:

І. Високі вимоги до якості робочої сили (рівень освіти, кваліфікації, дисциплінованості, організованості, здатності працювати в колективі, творчим здібностям, відповідальності).

ІІ. Попит на робочу силу високої кваліфікації перевищує пропозицію.

ІІІ. Високий рівень технологічного захисту (безпека праці) робочої сили.

IV. Розвинуті соціальні гарантії на випадок втрати працездатності.

V. Застосування економічних методів активізації зацікавленості найманих працівників в високій ефективності роботи підприємства.

Свідченням значної уваги до становища робочої сили є обсяги урядових заходів та наукових досліджень в проблемі удосконалення «людського капіталу». Поняття «людський капітал» в економічній теорії використовується з часів формування класичної політичної економії. Особливу увагу воно стало привертати в другій половині ХХ століття. Це пов’язано з зростанням ролі людини в економіці, яка все більше базується на знаннях та бурхливим поширенням інформаційних технологій.

Людський капітал – сукупність здібностей індивідууму, його осо-бистих мотивацій, набутих знань, навичок, світогляду, які можуть бути використані протягом певного періоду для виробництва товарів та послуг та отримання доходу. Він має ряд особливостей, а саме:

- невід’ємний від його носія – людини;

- є головною цінністю сучасного суспільства і основним чинником

економічного зростання;

- його формування вимагає значних зусиль як з боку індивідуума, так і з боку суспільства;

- поряд з накопиченням досвіду та знань ( що сприяє зростанню вар-тості людського капіталу) відбувається і їх застаріння, що призводить до знецінення люського капіталу;

- формування та функціонування людського капіталу значною мірою залежить від самої людини та її природних здібностей;

- будь який за якістю людський капітал може бути реалізованим повною мірою при відповідних суспільних умовах.

Сутність людського капіталу треба розглядати в тісному зв’язку з питанням власності на засоби виробництва, які використовуються в виробничому процесі.

За розрахунками Всесвітнього банку, у складі національного багатства США основний капітал (будівлі, споруди, машини, устаткування) складають всього 19 %, природні ресурси – 5 %, а людський капітал – 76 %. В Західній Європі відповідні показники складають 23, 3 та 74 %. В Росії – 10, 40, 50 % .(Иванов Н. Человеческий капитал и глобализация//МЭиМО. – 2004. - №9. –с.19-31). В цілому, по основних регіонах світу частка людського капіталу в національному багатстві становить від 76 % (Північна Америка) до 43 % (Ближній Схід).

За підрахунками, потужність інтелектуального потенціалу України складає 137-138 млрд. дол., а по відносній кількості осіб з вищою освітою вона входить в першу десятку розвинутих країн світу. Проте цей потенціал практично не трансформується у потужність виробництва. За обсягами ВВП на душу населення Україна займає далеко не те місце, яке їй належало б мати. ( Данилишын Б., Куценко В. Интеллектуальные ресурсы в экономическом росте// Экономика Украины. – 2005. - №6.)

Висновки: В ринковій системі гроші можуть набувати здатності перетворюватися в джерело отримання додаткових грошей – в капітал. Форм капіталу може бути декілька, але сутність цього феномену одна - джерелом доходу є вартість додаткового продукту, створеного робочою силою. Власником додаткового продукту стає власник засобів виробництва, а вартість додаткового продукту набуває форми прибутку.

Завдання для самостійної роботи:

І. Вивчити наступні поняття: капітал, основний капітал, оборотний капітал, амортизація основного капіталу, фізичний та моральний знос основного капіталу, норма амортизації, вартість товару робоча сила, ціна товару робоча сила, номінальна заробітна плата, реальна заробітна плата, відрядна заробітна плата.

ІІ. Питання на семінарське заняття.

1. Гроші як капітал. Основні форми капіталу. 2. Оборот промислового капіталу. 3. Сутність капіталу. 4. Робоча сила. Умови перетворення робочої сили в товар. 5. Вартість і ціна товару робоча сила. 6. Особливості становища найманої робочої сили в країнах розвинутої економіки.

Л І Т Е Р А Т У Р А