2. Показники кооперування

Показниками кооперування є:

1. кількість підприємств, які кооперуються з даним підприємством. При цьому окремо підраховується кількість підприємств-постачальників і підприємств-замовників. Наприклад, автомобільні підприємства кооперуються із сотнями підприємств, тоді як виробничі зв'язки верстатобудівних підприємств обмежуються невеликою кількістю підприємств;

2. питома вага напівфабрикатів і виробів, які входять по кооперації в собівартість готових виробів, що виготовляються на даному підприємстві;

3. питома вага напівфабрикатів, які підприємство виготовляє «на сторону», у загальному їх випуску і у випуску всієї продукції;

4. загальний обсяг перевезень по кооперації в натуральному й вартісному вираженні.

Як свідчать факти, дальні, нераціональні перевезення напів­фабрикатів і деталей зумовлені в деякій мірі відсутністю або не­достатнім розвитком відповідних спеціалізованих підприємств в окремих економічних районах. Наявність спеціалізованих під­приємств із виробництва заготовок і деталей в економічних районах буде сприяти розвитку внутрішньорайонного кооперу­вання. У той же час у разі необхідності можливе міжрайонне ко­оперування по ряду деталей і вузлів. Крім того, спостерігаються випадки нераціонального зустрічного постачання та постачання на далекі відстані, що призводить до недотримання термінів по­ставок і їх некомплектності, а це порушує ритмічну роботу під­приємства.

Кооперуванню й спеціалізації належить значна і зростаюча роль у розвитку підприємств об'єднання, оскільки вони дають змогу поліпшити використання їхніх виробничих потужностей.

Лекція 12

Мале підприємництво План

1. Проблеми розвитку малого підприємництва

2. Аналіз ефективності розвитку малого підприємництва

3. Соціально-економічні аспекти “тінізації” малого підприємництва

1. Проблеми розвитку малого підприємництва

Для розвитку малого підприємництва в Україні необхідне подолання перешкод, зумовлених саме суб’єктивними чинниками, до яких належать:

• проблеми з реєстрацією;

• недосконалість системи ліцензування;

• бюрократичні дії органів державної виконавчої влади;

• занадто велика кількість контролюючих органів, які дублюють функції;

• слабка підготовленість населення до підприємницької діяльності.

Реєстрація

У всьому світі реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється органами юстиції, а в нас це досі в компетенції органів виконавчої влади, до того ж ця реєстрація розглядається не як реалізація державно-владної функції, а як виконання певного виду послуг цивільно-правового характеру. Таким чином реєстрація перетворюється в джерело доходу, а не в адміністративний інститут контролю, що призводить до зловживань при розв’язанні цих питань з боку службовців державного апарату.

Ліцензування

Безпідставно ліцензуються і види діяльності, і види робіт, дозвіл (ліцензію) на які видає значна кількість міністерств, відомств та органів місцевої влади.

Бюрократичні дії органів державної виконавчої влади перетворились у “нормотворчу” діяльність. Також мав місце факт перевищення державними органами терміну здійснення реєстрації, стягнення у різні фонди (соціально-економічного розвитку, на зміцнення матеріально-технічної бази об’єктів комунальної власності району (за місцем діяльності підприємця)) в розмірі від 300 до 2000 грн.; на благоустрій району – 200-500 грн. тощо. За бланки ліцензій, залежно від району здійснення підприємницької діяльності, стягується плата у розмірі 3-15 грн. (м. Київ).

Велика кількість контролюючих органів і дублювання їхніх функцій створюють значні труднощі в діяльності малих підприємств. Різні контролюючі органи безсистемно і багаторазово розв’язують одні й ті ж самі питання, перевіряють одні і ті ж самі документи. Ці дії дезорганізовують роботу суб’єктів підприємницької діяльності.

Слабка підготовленість населення до підприємницької діяльності зумовлена тим, що в Україні досі немає розвиненої системи інформаційного забезпечення та інфраструктури, яка б була здатна підняти науково-практичний рівень підприємців. Немає достатньої системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів підприємницької діяльності, яка б давала можливість охопити не тільки досвідчених підприємців, а й тих, хто тільки починає займатися підприємницькою діяльністю. Як свідчать деякі соціологічні дослідження до 85% підприємців, що задіяні у сфері роздрібної торгівлі, займаються цим видом діяльності не з власного бажання, а з причин кризового становища, маючи середню або вищу освіту, яка не має безпосереднього відношення до сфери підприємництва.