3. Самоорганізація малого підприємництва

Це явище поки що не дістало в Україні відповідного розвитку. Серед причин слід зазначити такі:

• недовіра та традиційно негативне ставлення населення й підприємців до таких об’єднань;

• протистояння місцевих органів влади;

• виключно слабкий взаємозв’язок малого підприємництва з інститутами політичної системи суспільства, що зумовлене перш за все нерозвиненістю самої політичної сфери;

• брак у підприємців свідомої потреби в структурній інтеграції, ілюзії про можливість без опанування нових економічних засад вижити в ринкових умовах;

• недостатність коштів на утримання таких структур;

• важкий тягар податкової політики держави тощо.

Процес виникнення та становлення громадських об’єднань підприємців в Україні умовно можна поділити на два етапи.

Перший етап (1989 – 1992 рр.) характеризується як початковий етап визрівання внутрішніх передумов для інтеграції відповідних соціальних груп населення. Цей етап став наслідком правового визнання об’єктивної необхідності розвитку підприємницької діяльності. Перші форми корпоративних об’єднань виникали переважно в рамках партійно-державних структур, профспілкових та виробничо-господарських організацій.

Як приклад слід згадати широко відомі свого часу центри науково-технічної творчості молоді, які створювалися при комітетах комсомолу. Згодом зародження кооперативного руху, розвиток орендних відносин сприяли появі різноманітних спілок кооперативів, які заявляли про своє прагнення захищати групові соціальні інтереси. Так, восени 1989 року виникла Спілка кооперативів та підприємців України, Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємництва в Україні (1990 р.), Спілка малих підприємств України (1990 р.), Спілка орендаторів і підприємців України (1990 р.).

Другий етап, який розпочався у 1993 році і триває до цього часу, значною мірою характеризується активізацією процесів роздержавлення, приватизації та відповідних змін у розкладці соціально-економічних сил.

Лекція 9

Спеціалізація як форма суспільної організації виробництва

План

1. Форми спеціалізації

2. Стандартизація та уніфікація як напрями розвитку спеціалізації

3. Економічна ефективність спеціалізованих підприємств

1 . Форми й показники спеціалізації

Спеціалізація — одна з форм суспільної організації виробниц­тва, в основі якої лежить поділ праці. Поділ праці веде до диферен­ціації її окремих видів, а їх концентрація на основі збільшення еко­номічно раціональних розмірів — до масового, або спеціалізовано­го, виробництва. Отже, спеціалізація, з одного боку, є наслідком концентрації однорідного виробництва, а з іншого – результатом суспільного поділу праці.

Розрізняють:

• спеціалізацію промисловості;

• спеціалізацію підприємств;

• спеціалізацію всередині підприємств.

Спеціалізація промисловості — це поділ на існуючі галузі, які виготовляють певну продукцію, та створення нових галузей. Кожна галузь характеризується властивим їй виробничим апаратом, техно­логічним процесом та спеціалізованими кадрами.

Спеціалізація підприємств — це зосередження їх діяльності на випуску певних видів продукції, тобто збільшення однорідності ви­робів, що виготовляються. Нарощування випуску однорідних виро­бів супроводжується широкою стандартизацією виробів і деталей, уніфікацією деталей, вузлів, типізацією технологічних процесів, що сприяє зростанню продуктивності праці, а також скороченню витрат праці на проектування, створення й ремонт машин.

Спеціалізація всередині підприємств — це виділення окремих цехів, дільниць і робочих місць. Поділ праці всередині підприємства тісно пов'язаний із поділом праці всередині галузі або промисловос­ті в цілому. Так, наприклад, створення спеціалізованих, технічно оснащених ливарних підприємств може призвести до ліквідації дріб­них, напівкустарних ливарних цехів на окремих машинобудівних підприємствах.

Спеціалізація окремих підприємств і виокремлення галузей про­мисловості – це взаємопов'язані процеси, оскільки галузь — це су­купність певним чином спеціалізованих підприємств.

Процес спеціалізації промислового виробництва має п'ять ос­новних напрямів, або форм: предметна, подетальна, технологічна, допоміжних та міжгалузевих виробництв.

Предметна спеціалізація — це створення або виділення нових галузей і підприємств, що випускають готову продукцію певного ви­ду. Наприклад, швейна фабрика з пошиття верхнього одягу, завод легкових автомобілів тощо.

Подетальна спеціалізація — це випуск окремих частин, дета­лей або напівфабрикатів. Наприклад, заводи з виготовлення гумо­вих покришок, автомобільних поршнів тощо. У деяких галузях по­детальна спеціалізація може мати конкретні різновиди; наприклад, у машинобудуванні розрізняють подетальну, агрегатну, вузлову спеціалізацію.

Технологічна спеціалізація — це перетворення окремих фаз ви­робництва або технологічних операцій на самостійне виробництво. Наприклад, завод із виробництва хімічних волокон, ливарний за­вод тощо.

Спеціалізація допоміжного виробництва – це підприємства, діяльність яких пов'язана з виконанням певних допоміжних функ­цій. Прикладом спеціалізації допоміжних виробництв можуть бути ремонтні заводи, які обслуговують інші підприємства.

Спеціалізація міжгалузевих виробництв — це підприємства, які випускають продукцію загальномашинобудівного призначення (ре­дуктори, зубчасті колеса).

Спеціалізація виробництва впливає на характер продукції, яка може бути однорідною (неоднорідною) і профільною.

Однорідність продукції визначається конструктивно-технічни­ми ознаками.

Критерії однорідності на підприємстві – це вироби або роботи, конструктивно й технічно схожі за технічними ознака­ми: деталі, вузли, вироби або виконувані роботи.

Профільна продукція — це більш широке поняття, що стосу­ється переважно підприємств: кожне підприємство створюється з метою виробництва певного виду продукції, яка і є для нього про­фільною.

У процесі функціонування в економіці постійно виникають нові види виробництв, які відокремлюються в самостійні виробничі оди­ниці. Наразі діють спеціалізовані підприємства з виробництва авто­мобільних і тракторних двигунів, хоча до недавнього часу вони ви­готовлялися на автомобільних і тракторних заводах.

Сучасний стан розвитку національної економіки зумовлює пев­ні проблеми в розвитку спеціалізації підприємств об'єднання. Це по­в'язано з тим, що предметна спеціалізація не забезпечує підвищення ефективності виробництва, а відтак і конкурентоспроможності віт­чизняної продукції. Через відсутність інвестицій стає неможливим створення нових спеціалізованих підприємств. Зростає суперечність між обмеженими коштами на створення цих підприємств і законо­мірним у ринковій економіці збільшенням та оновленням номенкла­тури продукції, що виготовляється. Подолати цю суперечність мож­на за рахунок розвитку подетальної спеціалізації на підприємствах малого бізнесу.