Розквіт культури у XI—хiIст

В XI—XII ст. у візантійській культурі відбуваються серйозні світоглядні зрушення. Зростання провінційних міст, підйом ремесла й торгівлі, кристалізація політичної та інтелектуальної самосвідомості жителів міст, феодальна консолідація пануючого класу при збереженні централізованої держави, зближення з Заходом при Комнінах не могли не відбитися і на культурі. Значні надбання позитивних знань, зростання природничих наук, розширення уявлень людини про Землю та Всесвіт, потреби в мореплаванні, торгівлі, дипломатії, юриспруденції, розвиток культурного спілкування з країнами Європи і арабським світом — все це призводить до збагачення Візантійської культури та значних змін у світогляді візантійського суспільства. Це був час підйому наукових знань і зародження раціоналізму в філософській думці Візантії.

Зародження раціоналізму

Раціоналістичнітенденціїувізантійськихфілософівібогословів, яківзахідноєвропейськихсхоластів XI— XII ст., проявлялисянасампередупрагненніпоєднативірузрозумом, ачасоміпоставитирозумвищевіри. Найважливішою передумовою розвитку раціоналізму у Візантії був новий етап відродження античної культури, осмислення античної спадщини як єдиної, цілісної філософсько-естетичної системи. Візантійські мислителі XI—XII ст. сприймають від античних філософів повагу До розуму; на зміну сліпій вірі, заснованій на авторитеті, приходить дослідження причинності явищ природи І суспільства. Але на відміну від західноєвропейської схоластики візантійська філософія XI—XII ст. будувалася на основі античних філософських вчень різних шкіл, а не лише на працях Арістотеля, як це було на Заході. Виразниками раціоналістичних віянь у візантійській філософії були Михайло Псьол, Іоанн Італ та їх послідовники. Однак усі ці представники раціоналізму і релігійного вільнодумства були засуджені церквою, а їх праці покарані вогнем. І нехай вони потерпіли поразку, їх діяльність не пройшла марно — вона підготувала грунт для гуманістичних ідей у Візантії.Підбиваючи підсумки розвитку візантійської культури в XI—-XII ст., ми можемо відзначити певні важливі нові риси художньої творчості Візантії тієї епохи. Безумовно, культура візантійської імперії в цей час ще залишалася середньовічною, традиційною, багато в чому канонічною. Але в художньому житті суспільства, не дивлячись на силу традицій, починають пробивати собі шлях передре-несаисні явища. Вони виявлялися не тільки і не стільки в відродженні інтересу до античності, що ніколи не вмирав у Візантії, а і в появленні паростків раціоналізму та вільнодумства, посиленні боротьби різноманітних угрупувань в сфері культури, зростанні соціального невдоволення. Влітературівиявляютьсятенденціїдодемократизаціїмовиісюжету, індивідуалізаціїавторськогообличчя, виявленняавторськоїпозиції. В ній зароджується критичне ставлення до аскетичного чернецького ідеалу і проскакують релігійні сумніви. Літературне життя стає більш інтенсивним, виникають літературні гуртки. Значного розквіту досягає в цей період і візантійське мистецтво. Не дивлячись на його канонічність і уніфікацію естетичних цінностей, в ньому пробиваються паростки нових передренесансних віянь, що знайшли дальший розвиток у візантійському мистецтві епохи Палеологів.