Зміст:

1. Утворення Великої імперії.

2. Особливості візантійської культури.

3. Народження нової ідеології: від язичества до християнства.

4. Реформи Ісаврів.

5. Іконоборство.

6. Влада належить феодальній аристократії.

7. Комнжи між Заходом і Сходом.

8. Розквіт культури у XI—ХII ст.

9. Зародження раціоналізму.

10. Латинське завоювання.

11. Пізньовізантійська культура: гуманізм проти ісихазму.

12. Побут і нрави пізньої Візантії.

13. Спадщина візантійської культури.

Утворення Великої імперії

Візантійська імперія виникла на рубежі двох епох — забелі пізньої античності та народження середньовічного суспільства—-внаслідок розділення Римської імперії на лідиу і західну частини’. Після падіння Західної Римської імперії концепція всесвітнього римського владарю-шшя, титул імператора і сама ідея світової монархи, також традиції античної освіченості збереглися лише -«.і Сході — уВізантійській імперії. Географічне положення Візантії, що розкинула свої илодіння на двох континентах — в Європі та Азії, а час поширювала свою владу й на області Африки,— ро-Онло цю імперію поєднуючою ланкою між Сходом і Заходом. Постійне роздвоєння між східним і західним святом, схрещення азіатських і європейських впливів з переважанням в окремі епохи то одних, то інших стали історичною долею Візантії. Змішання греко-римських і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, державність і релігійно-філософські ідеї, культуру і мистецтвоВізантійського суспільства. Однак Візантія пішла своїм історичним шляхом, багато в чому відмінним від шляхів країн як Сходу, так і Заходу, що детермінувало особливості її культури.В історії європейської і загалом світової культури візантійській цивілізації належить особливе місце. Для неї характерні урочиста пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форми і глибина думки. Протягом всього тисячолітнього існування Візантійська імперія, що увібрала в себе спадщину греко-римського світу і елліністичного Сходу, була центром своєрідної та воістину блискучої культури Крім того, аж до XIII ст. Візантія за рівнем розвитку освіченості, напруження духовного життя і барвистості предметних форм культури, без сумніву, була попереду всіх країн середньовічної Європи.

Особливості візантійської культури

Особливості візантійської культури полягають у синтезі західних і східних елементів у різних сферах матеріального і духовного життя суспільства за домінуючого становища греко-римських традицій; збереженні в значній мірі традицій античної цивілізації, що стали основою розвитку у Візантії гуманістичних ідей та зародження європейської культури епохи Ренесенсу; Візантійська імперія на відміну від роздрібленої середньовічної Європи зберегла державні політичні доктрини і культ імператора, що наклало відбиток на різномантні сфери культури, а саме: за всезростаючого впливу християнства ніколи не згасала світська художня творчість; відмінності православ’я від католицтва, що проявлялося у своєрідності філософсько-богословських поглядів православних теологів і філософів Сходу, догматиці, літурії, обрядності православної церкви, системі християнських етичних і естетичних цінностей Візантії.

Народження нової ідеології: від язичества до християнства

Становлення візантійської культури відбувалося за обставин глибоко протирічного ідейного життя ранньої Візантії. Це був час становлення ідеології візантійського суспільства, оформлення системи християнського світогляду, що стверджувався в гострій боротьбі з філософськими, етичними, естетичними і природознавчими поглядами античного світу. Перші століття існування Візантійської імперії можна розглядати як важливий етап світоглядного перевороту, коли не тільки формувалися основні тенденції мислення візантійського суспільства, а й складалася його образна система, яка спиралася на традиції язичеського еллінізму і християнства, що здобуло офіційний статус.В патристичній літературі ранньовізантійської доби, працях Василя Кесарійського, Григорія Назіанзіна і Григорія Нисського, промовах Іоаина Златоуста, де закладався фундамент середньовічного християнського богослов’я, ми бачимо поєднання ідей раннього християнства з неоплатонічною філософією, парадоксальне сплетіння античних риторичних форм з мовим ідейним змістом. Кападокійські мислителі Василь Кесаршський Григорій Нисський і Григорій Назіанзін закладають фундамент зантШської філософії. їх філософські побудови своїм кооінням сягають в стародавню історію еллінського мислення В центрі патристичної філософії є розуміння буття як блага, що дає своєрідне виправдання космосу, отже також світові та людині. У Григорія Нисського ця концепція часом наближується до пантеїзму. В IV—V ст. в імперії розгорнулися запеклі філософсько-богословські суперечки: христологічні — про природу Христа і трииітарні — про його місце в троїці. Суть цих надзвичайно гострих дискусій полягала не тільки в створенні та систематизації християнської догматики. їх філософським змістом була антропологічна проблема: в теологічній формі ставилося питання про сенс людського існування, місце людини у Всесвіті, межі її можливостей. В цих суперечках втілилася ідейна боротьба між антропологічним максималізмом, що вважав можливим розчинення людської природи в божественній і цим піднімав людину до небачених в античному світі висот, і антропологічним мінімалізмом, що цілком підкорював людину божеству і зводив людство до крайнього ступеню самоприниження. У християнській ідеології, що формувалася, в цей період можна виділити дві течії: аристократичну, пов’язану з пануючою церквою та імператорським двором, і плебейсько-народну, що виросла г єресей і корінням tягaлa в релігійно-етичні уявлення народних мас і широких прошарків найбіднішого чернецтва. Придворна аристократія, вище духовенство, освічена інтелігенція великих міст енергійно виступають за використання всього кращого, що було дано людству античною культурою. Християнські богослови, письменники, проповідники все частіше запозичують із скарбниці греко-римської культури імпонуючу простоту і пластичність філософської прози, філігранні методи неоплатонічної діалектики, логіку Арістогеля, практичний психологізм та іскристу красномовність античної риторіки. В ранньовізантійський період християнська наукова література досягає високого ступеня витонченості, з’єднуючи вишукану елегантність форми з глибоким спіритуалізмом змісту.Все духовне життя суспільства відзначається драматичною напруженістю: у всіх сферах знання, в літературі, мистецтві спостерігається дизовижна суміш язичеських і християнських ідей, образів, уявлень, колоритне поєднання язичеської міфології з християнською містикою. У художню творчість все дужче проникають щирість і емоційність, народна наївність і цільність сприйняття світу, різкість моральних оцінок, несподіване поєднання містицизму з життєвістю побутового колориту, набожної легенди з діловим практицизмом. Посилюється дидактичний елемент у всіх сферах культури: слово і книга, знак і символ, що пронизані релігійними мотивами, посідають значне місце в житті людини ранньовізантійської епохи.