Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
византия.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
25.08.2019
Размер:
35.02 Кб
Скачать

Реформи Ісаврів

Опісля імперія вступила в новий період свого розквіту — становлення й перемоги феодального ладу. Не дивно, що імператори Ісаврійеької династії (Лев III, Костянтин V та ін.) не тільки вели війни з арабським халіфатом, але й здійснювали важливі реформи в сфері права, суспільних відносин і церковної політики. За часів Лева III була видана коротка законодавча збірка «Ек-логи», основною задачею якої було зміцнення центральної влади і захист інтересів військово-службового панства, що було опорою Ісаврам. У ньому є ряд нових методів, в тому числі посилення репресій проти єресей.Особливо широкий політичний та ідеологічний резонанс у Візантії викликали церковні реформи перших Ісаврів. Вперше в історії Візантії сталося відкрите зіткнення держави і церкви, коли нанесений потужний удар по культу ікон, що надав церкві можливості міцного ідеологічного впливу на широкі прошарки населення країни і приніс їй значні прибутки. Іконоборство — це боротьба військового землевласницького панства і частини торгово-ремісничих кіл Константинополю за обмеження могутності церкви і поділ її майна. Загалом боротьба завершилася ідейною перемогою іконошанувальників, але фактично досягнуто компромісу між державою і церквою. Церковно-монастирське землеволодіння було дуже обмежене, багато церковних скарбів конфісковано, а церковні ієрархії як у столиці, так і на місцях фактично підкорені імператорській владі. Візантійський імператор став визваним главрю православної церкви.

Іконоборство.

У цій боротьбі, знищуючи пам’ятники людської думки і витвори мистецтва, іконоборці, як і іконошанувальники, нанесли значну шкоду культурному розвиткові Вїзантії VIII—IX ст. Але одночасно не можна заперечувати, що іконоборча — доктрина і естетичне мислення іконоборців внесли новий свіжий струмінь в образне бачення світу — візантійців — вишукану абстрактну символіку в поєднанні з рафінованою і естетично привабливою декоративною орнаментикою.Необхідно відзначити і той істотний момент, що іконоборчий вух призвів до нового злету світського образотворчого мистецтва і архітектури Візантії. За іконобор-ських імператорів до архітектури проникає вплив мусульманського зодчества. Всі палаци були оточені парками з фонтанами, екзотичними квітами і деревами. В Константинополі, Ні-кеї, інших містах Греції та іМалої Азії зводилися міські стіни, суспільні споруди, приватні будови. В світському мистецтві іконоборського періоду перемогли принципи репрезентативної урочистості, архітектурної монуме«-тальності та барвистої багатофігурної декоративності, що надалі стали основою розвитку світської художньої творчості.

Влада належить феодальній аристократії

В період розвитку феодалізму серйозні зміни відбуваються в структурі державної влади і адміністративному управлінні імперією. Саме в цей час відбулася чітка кристалізація всіх форм державності. Імперія нині управлялася із імператорської канцелярії, а провінційні намісники, що отримували платню з казни, залежали від центру. Величезну роль у житті візантійського суспільства відігравав централізований бюрократичний апарат; державні чиновники об’єднувалися у замкнену касту, в котрій панувала сувора ієрархія згідно з табелем пре ранги.Правління імператорів Македонської династії часте називають золотим віком візантійської державності. Дійсно, за них оформлюється пишний етикет візантійського двору, суворий церемоніал прийому зарубіжних послів, зміцнюється принцип легітимності влади через інститут співправителів. Звичайно, імператор робив свого сина співправителем і тим самим закріплював за своєю династією. Жоден з імператорів Македонської династії не втратив влади внаслідок палацового перевороту або заколоту.Протягом усього цього періоду соціальна опора центральної влади нерідко значно зміцнювалася. На престолі змінювалися імператори — ставленики то могутньої столичної палацової аристократії та вищого чиновництва, то провінційної феодальної знаті. Недарма вся політична історія Візантії наповнена постійними зіткненнями константинопольської чиновної знаті з місцевими феодальними землевласниками. Це була по суті постійна боротьба доцентрових і відцентрових сил у Візантійській імперії, що все посилювалася в міру феодалізації країни.