Українська культура другої половини хх століття

План

1. Духовне життя суспільства в 60-80-ті роки.

2. Національно-державне відродження і розвиток культури на сучасному етапі.

Духовне життя суспільства в 60 – 80 – ті роки. В другій половині 50-х років почався період, що отримав назву „відлига”.

Пожвавлення культурного життя відбулося вже незабаром після смерті Сталіна (березень 1953 р.). В першу чергу, це засвідчує початок реабілітації в‘язнів таборів, серед яких знаходилось багато діячів української культури. В 1953-1955 рр. були реабілітовані П.Кононенко, М.Пінчевський, В.Талалаєвський та інші, а також група діячів єврейської культури, заарештованих по „Справі Антифашистського єврейського комітету”. Свіжий подих в культурне життя України привнесли такі події як ІІІ з‘їзд письменників України (1954), ІІ Всесоюзний з‘їзд письменників (1954). Почали з‘являтися твори, які висвітлювали раніше заборонені теми, зокрема, про репресії.

Проте, в цілому радикальних змін в духовному житті суспільства не відбулося до ХХ з‘їзду партії (1956), з якого і почався процес десталінізації – політичне й моральне засудження сталінізму, визнання злочинності масових репресій, що відбувалися в той період.

Політична „відлига” спричинила нову хвилю українізації. Знову було відкрито поставлено питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання.

Почалася масова реабілітація репресованих діячів культури, за негайне проведення якої найактивніше виступали творчі спілки, серед них Спілка письменників України. Незабаром після ХХ з‘їзду партії були реабілітовані письменники В.Еллан (Блакитний), В.Чумак, Г.Косинка, відомі діячі культури – драматург М.Куліш, режисер Л.Курбас, припинились напади на А.Малишка, М.Рильського, В.Сосюру, О.Довженка. До 1957 р. в Україну повернулось понад 65 тис. депортованих тільки за те, що вони були членами родин людей, яких обвинувачували в причетності до діяльності українських націоналістів.

Значну роботу провели створені в 1956 р. комісії щодо впорядкування посмертної спадщини. Друкувалися і ставали відомими твори письменників, режисерів, художників, композиторів, яких молоде покоління не знало взагалі, - тих, кого називали представниками „розстріляного відродження” (В.Еллана-Блакитного, Г.Епіка, В.Чумака, М.Вороного, М.Куліша тощо).

Найпомітнішими були зміни в духовному житті суспільства: посилився інтерес до національних культурних цінностей, призупинилася кампанія проти націоналізму, знизилися темпи процесу русифікації. Видаються нові твори М.Стельмаха, О.Гончара, Г.Тютюнника, в яких червоною ниткою проходить тема України.

В період „відлиги” з‘являється нове покоління української інтелігенції – „шістдесятники”, для представників якого найголовніше - свобода творчості, людина з її ідеалами, торжество свободи і демократії, які намагаються говорити і писати тільки те, що думають і відчувають. Це – В.Симоненко, Л.Костенко, М.Вінграновський, І.Драч (література); І.Дзюба, Є.Сверстюк, І.Світличний (літературна критика); А.Горська, П.Заліваха (живопис); С.Параджанов, Ю.Іллєнко (кінематографія) тощо. Поступово вони стають на шлях боротьби за оновлення суспільства на засадах загальнолюдських цінностей, намагаються по-новому переосмислити національну спадщину. Так відбувалося становлення дисидентського руху.

Період „відлиги” був добою, повною протиріч. Своєрідним відбиттям даного періоду було створення Клубів творчої молоді, що намагалися стати справжніми центрами української духовності та культури. Одним з перших було засновано наприкінці 1959 р. в Києві „Сучасник”.

В грудні 1958 р. після широкого обговорення в СРСР був прийнятий закон „Про зміцнення зв‘язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР”. В квітні 1959 р. відповідний закон був прийнятий в Україні. В цих документах передбачалась структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення загальної 8-річної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11-річні, створення матеріальної бази для опанування учнями однієї з робочих професій. Найбільше суперечок викликав пункт реформи школи, що надавав батькам право вирішувати, якою мовою проводиметься навчальний процес.

Проти цього пункту виступили письменники М.Рильський і М.Бажан в статті „В ім‘я людини” (грудень 1958 р.) ще при обговоренні проекту реформи, проте він був включений в текст закону. Русифікація освіти стала одним з головних спрямувань політики в галузі культури. За 1960-1980 рр. кількість шкіл з українською мовою навчання зменшилось на 8,7 тис.

В лютому 1963 р. в Києві відбулась наукова конференція з питань української мови та культури, де брали участь близько 800 вчених. На ній обговорювалася проблема існуючих обмежень у вживанні української мови. Були прийняті резолюції із закликами українізації суспільної, освітньої і культурної галузей життя республіки, проте керівництво їх проігнорувало. Серед вимог, що були висунуті, зазначалось проголошення української мови державною.

Вже до середини 60-х років українською мовою навчались лише 62% учнів. Частка україномовних газет складала менше однієї третини. Хвилювання щодо збереження української мови було цілком обґрунтоване – якщо в 60-х роках понад 60% книг друкувались українською мовою, то наприкінці 80-х - тільки 20%.

З середини 60-х років починається процес поступового згортання досягнень періоду „відлиги”.

Дисидентських рух. Дисидентський рух – складова частина стихійного руху проти існуючої тоталітарної системи, який почався в період „відлиги”. „Дисидентами” називали людей, політичні, релігійні погляди, світогляд яких не співпадав з офіційним.

На початку 60-х років відбувається розвиток „самвидаву” – цілої системи розповсюдження не визнаної офіційно або забороненої літератури. Одними з перших матеріалів українського „самвидаву” початку 60-х років були останні твори і щоденник В.Симоненка.

Дисидентський рух в Україні в 60-ті роки поповнився за рахунок релігійних дисидентів, серед яких більшість складали віруючі забороненої на той час греко-католицької церкви.

Хвиля репресій 1965-1966 рр. призвела до подальшого розвитку дисидентського руху. З другої половини 60-х років рух набуває правозахисних форм. Підпільні гуртки створювались в Києві, Львові та інших містах. На початку 70-х років Україною прокотилася хвиля арештів. Було заарештовано понад 50 чол., серед них: Є.Сверстюк, І.Калинець, І.Світличний тощо. Паралельно розгорнулася боротьба з „українським буржуазним націоналізмом”. З тематичних планів видавництв початку 70-х років було знято 157 назв книжок, з бібліотек вилучалась література „націоналістичної” спрямованості, бібліографічні покажчики, де зустрічалися прізвища опальних авторів.

В 1973 р. СРСР ратифікував міжнародні пакти прав людини, а в 1975 – підписав Заключний акт Наради з питань безпеки та співпраці в Європі в Ґельсінкі. Виникли умови для переведення дисидентського руху в русло легально діючого правозахисного руху. В листопаді 1976 р. була створена Українська група сприяння виконанню Гельсінкських угод (УҐС – Українська Гельсінкська Спілка) – найбільша правозахисна організація в республіці. Її очолив письменник М.Руденко. Незабаром почалися арешти, і до 1980 р. три чверті групи були засуджені на строки від 10 до 15 років. Певне послаблення репресивної політики почалося лише з другої половини 80-х років

Протиріччя і труднощі 60-80-х років не могли не позначитися на стані освіти, літератури і мистецтва в Україні. В першій половині 80-х років в обласних центрах і Києві українські і змішані російсько-українські школи складали лише 28% загальної кількості шкіл, а російські – 72%. В інших містах республіки їх було відповідно 16 і 84%. В Донецьку не було жодної української школи.

З волелюбними художніми творами виступали О.Гончар („Собор”), Р.Іванчук („Мальви”), М.Стельмах („Чотири броди”), Г.Тютюнник („Південний комфорт”), Л.Костенко („Маруся Чурай”) тощо. В умовах русифікації чимало творчих колективів зуміли підтримати національні традиції, серед них – заслужений Державний хор ім. Г.Верьовки, академічна хорова капела „Думка”, заслужений ансамбль танцю УРСР ім. П.Вірського.

Друга половина 60-х - 70-ті роки стали періодом формування неповторного напрямку кіномистецтва – українського поетичного кіно. Його основу склали кінострічки „Камінний хрест” (реж. Л.Осика), „Криниця для спраглих” (реж. Ю.Іллєнко, сценарій І.Драча), „Білий птах з чорною ознакою”, „Вавілон ХХ” (реж. І.Миколайчук), „Тіні забутих предків” (реж. С.Параджанов).

Таким чином, не дивлячись на те, що система, яка існувала, здійснювала значний негативний вплив на культурні процеси в Україні, стримувала демократичні національні тенденції, український народ жив, працював, творив навіть в цих нелегких умовах, українська культура і тоді зробила значний вклад до скарбниці світової культури.

Національно-державне відродження і розвиток культури на сучасному етапі. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт про державну незалежність України, який був підтриманий всенародним референдумом 1 грудня 1991 р.

Проголошення незалежності перетворило політику в галузі культури на одну з найважливіших в діяльності держави. У розвитку національної культури намітились нові тенденції, відкрилися нові перспективи.

Кардинальні зміни в суспільстві призвели до реальних можливостей збереження й розвитку української культури. Першочерговими завданнями в цьому напрямку є: формування національної свідомості та історичної пам‘яті; підвищення престижу української мови; поширення досягнень української культури, підвищення її міжнародного авторитету.

Деякі успіхи по виконанню поставлених завдань вже досягнуті. Надруковані та готуються до публікації шкільні та вузівські підручники з історії України та української культури, видано ряд праць, автори яких намагаються знайти нові підходи до вивчення та осмислення різних періодів історії нашого народу. Важливу роль у формуванні національної свідомості відіграє повернення спадщини М.Грушевського, В.Винниченка, М.Драгоманова, Н.Полонської-Василенко, Д.Дорошенка, І.Крип‘якевича, В.Антоновича, І.Огієнка тощо.

Важливою подією стало перевидання „Енциклопедії українознавства”, здійснене Науковим товариством ім. Т.Шевченка у Львові, що відновило свою діяльність у 1989 р. „Енциклопедія українознавства” - фундаментальна наукова праця, де зібрані і систематизовані найбільш важливі історичні факти, політичні та культурні події з життя українського народу з найдавніших часів до 60-х років ХХ ст. Вона була підготовлена та видана українськими вченими під керівництвом В.Кубійовича в еміграції в Сарселі (Франція).

В роки сталінських репресій були недосяжними твори багатьох талановитих письменників, поетів, художників, композиторів, літературознавців, мистецтвознавців, журналістів (як заборонених класиків, так і художників-емігрантів): Є.Плужника, В.Підмогильного, О.Ольжича (Кандиби), О.Олеся, О.Теліги, О.Архіпенка, О.Кошиця, В.Барвинського та ін. В наш час їх творчість увійшла до скарбниці української культури.

Велика увага приділяється збереженню пам‘яток історії та культури. За кількістю таких пам‘яток Україну можна без перебільшення віднести до країн з багатою спадщиною. На рахунку держави знаходиться понад 147 тис. пам‘яток археології, історії, містобудування та архітектури, монументального мистецтва. Деякі з них, зокрема Києво-Печерська Лавра та Софія Київська за рішенням ЮНЕСКО були включені до списку Всесвітньої культурної спадщини. Охороною пам‘яток займаються не лише державні органи, але й громадські організації, провідним серед яких є Українське товариство охорони пам‘яток історії та культури (створено 1966 р.).

Ще в 1989 р. (28 жовтня) був прийнятий „Закон про мови в Українській РСР”, який надав українській мові статусу державної. Одночасно гарантувались всі умови рівноправного розвитку та використання в республіці мов народів інших національностей. Питання про мову - одне з найгостріших в суспільно-політичному житті України. Згідно перепису 1989 р. серед населення республіки було 72,6% українців, а українською мовою вільно володіли лише 67%.

В листопаді 1993 р. Кабінет Міністрів затвердив програму „Освіта” („Україна - ХХІ століття”), що передбачала кардинальну реконструкцію всієї системи освіти для піднесення вітчизняної освіти до світового рівня. В 2005 р. Україна приєдналась до Болонського процесу.

В наш час система освіти України стала більш гнучкою та різноманітною й охоплює більше 48 тис. державних і приватних учбових закладів, в яких навчається майже 15 млн. учнів і студентів.

Розвиваються зв‘язки між учбовими закладами України та іноземних держав. 78 українських вузів на основі угод здійснюють пряме співробітництво з 415 іноземними учбовими закладами і 19 фірмами. Схожі угоди заключають і профтехучилища.

В галузі освіти накреслилися певні позитивні тенденції: зв‘язок освіти з національною історією, культурою та традиціями; забезпечення свободи творчості педагогам-новаторам; поява нових типів навчальних закладів (гімназії, ліцеї, недержавні навчальні заклади), поступовий перехід на українську мову викладання.

Разом з тим спостерігаються й негативні процеси: остаточний принцип фінансування, невідповідність матеріальної бази освіти до оптимальних норм та потреб суспільства; занепад престижу педагогічної діяльності; різке загострення кадрової проблеми.

Науковий потенціал України порівняно високий. Найавторитетнішим науковим центром залишається Академія наук, котра 1994 р. отримала статус національної. Останнім часом більш ніж у 20 разів збільшилась кількість прямих угод про співробітництво між зарубіжними та українськими науковими центрами.

Суперечливі процеси відбуваються в галузі літератури та мистецтва. Продовжують плідно працювати відомі майстри слова І.Драч, В.Шевчук, О.Забужко та інші; з‘являються роботи молодих українських літераторів. З іншого боку література відчуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем. Ця тенденція сприяє розвитку масової та популярної літератури, переважно російськомовної. Розквітають такі жанри, як фантастика, детектив, любовно-авантюрний роман (Генрі Лайон Олді – Д.Громов та О.Ладиженський, М. та С.Дяченки, А.Валентинов тощо).

Складний період переживає кінематограф. Порівняно з 1990 р. виробництво фільмів скоротилось у 10 разів. Якщо в 1990 р. кожен житель України відвідував кінотеатр 10 разів на рік, то в 1996 - лише 0,4 рази. Не дивлячись на це фільм “Лебедине озеро. Зона” (С.Параджанов, Ю.Іллєнко) 1990 р. вперше в історії українського кіно отримав нагороди Каннського фестивалю.

Міжнародні зв‘язки у галузі культури активно розвиваються. Після проголошення незалежності десятки країн світу підписали з Україною угоди про культурне співробітництво. Українське товариство дружби та культурних зв‘язків із зарубіжними країнами співпрацює з 900 громадськими організаціями і більш ніж із 300 відомими громадськими діячами зі 102 країн світу; Товариство культурних зв‘язків з українцями за кордоном „Україна” співпрацює з 50 організаціями української діаспори.

Особливо помітне піднесення в тих галузях культури і мистецтва, які менше залежать від значних капіталовкладеннь і де вирішальну роль відіграє особиста творчість, талант митця – живопис, виконавське мистецтво, література. Вперше заявило про себе таке явище, як національна молодіжна субкультура. Українське мистецтво широко представлене в різних країнах світу виставками, гастролями, участю у міжнародних фестивалях та конкурсах.

З іншого боку, труднощі переходу до ринкової економіки зумовили глибоку кризу, яка найбільш боляче позначилася саме на сфері культури, її установах та закладах. Державні ресурси виявилися недостатніми для функціонування інститутів культури в нових умовах. Зменшення державних асигнувань призвело до істотного скорочення мережі установ освіти, культури та науки, відпливу кваліфікованих кадрів.

Культурний процес, як і все життя суспільства у перехідну епоху, розвивається суперечливо і неоднозначно. Відживають одні явища і цінності і народжуються інші. Освіта, наука, літературно-художня творчість поступово пристосовуються до нових умов існування, набуваючи нового змісту і нових форм.

Розквіт української культури в умовах незалежності, не дивлячись на складності та протиріччя її розвитку на сучасному етапі, неминучий, тому що український народ протягом століть створив самобутні цінності, які увійшли до скарбниці світової культури. Українська культура, вступаючи в третє тисячоліття, займає гідне місце в європейському культурному просторі, пропонуючи світові оригінальні культурні цінності. Запорукою успіху є могутній культурний потенціал нації.

1 Антропоморфний (гр. anthropos – людина + morphe - форма) – людиноподібний.

2 Піктографічне (лат. pictus – писаний фарбами, мальований + гр. grapho - пишу) письмо – малюнкове письмо – відображення змісту повідомлення у вигляді малюнків.

3 Фігури тварин вражають динамізмом і точністю передачі властивих їм рис. Вони надзвичайно „вдало” вписані в простір, визначений формою предмета.

4 Саме грецькі майстри є авторами більшості бронзових, срібних, електрових (електр – сплав золота зі сріблом), золотих виробів (обручок, підвісок, чаш, дзеркал, гребнів, нарешті – пекторалі з Товстої Могили), що знайдені археологами у багатих скіфських похованнях.

5 Фібула – (лат. fibula) – металева застібка для одягу.

6 “Устав” – літери без нахилу, суворо геометричної форми, що нагадують сучасний друкований шрифт.

7 Ініціал – збільшені початкові літери зазвичай червоного кольору.

8 Агіографія (гр. hagios – святий + grapho - пишу) – церковно-житійна література.

9 Фреска – вид монументального живопису, техніка малюнку водяними фарбами по вологому тиньку.

10 У вимірюваннях використовувалися розміри, дані людині від природи: долоня, п‘ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками).

11 Мозаїка – вид монументального живопису, викладання зображення зі смальти (непрозорий сплав скла, свинцю та барвників).

12 Плінфа (гр. plinthos – плита, плитка) – широка та пласка обпалена цегла.

13 Нава (лат. navis – корабель) – частина християнського храму; відокремлена колонами або аркадою (рядом арок, що спираються на стовпи чи колони).

14 Хори (гр. choros – хор) – галерея всередині храму на рівні другого поверху.

15 Нартекс (притвор, бабинець) – передня (західна) частина храму.

16 Портал (італ. portale, від лат. porta – вхід, брама) – архітектурно оформлений вхід до споруди.

17 Фасад (фр. façade, від лат. face -обличчя, лице) – зовнішній, лицьовий бік будівлі.

18 Романський стиль (термін з‘явився лише на початку ХІХ ст., коли виникла потреба внести уточнення до історії середньовічного мистецтва) – архітектурний стиль ХІ – ХП ст., для якого характерні масивність та геометричність форм – товсті стіни, вузькі вікна-бійниці, скупий декор.

19 Готичний стиль - архітектурний стиль кінця ХП – ХІV ст., для якого характерні каркасна система, динамічні форми, стрільчаста арка.

20 Синкретизм (гр. synkretismos – поєднання, об‘єднання) – суцільність, неподільність.

21 Відродження, Ренесанс (фр. renaissance - відродження) – доба в історії культури народів Західної і Центральної Європи (в Італії – ХІV – XVI ст., в ін. країнах – кінець ХV – ХVІ ст.). Світогляд доби Відродження ототожнюється з гуманізмом (лат. humanus - людський, людяний) – напрямом суспільної думки, що характеризується захистом гідності та свободи особистості, її всебічного розвитку.

22 Асиміляція (лат. assimilatio – уподібнення, уподібнювання, порівнювання) – злиття одного народу (або його частини) з іншим шляхом засвоєння його мови, звичаїв тощо та втрати власної мови, культури та національної самосвідомості.

23 Реформація (лат. reformatio – перебудова, перетворення) - широкий соціально-політичний та релігійний рух у Західній та Центральній Європі у ХVІ ст., що у своїй основі мав антифеодальний характер та прийняв форму боротьби проти католицької церкви.

24 Північний Ренесанс (Північне Відродження) – умовний термін, що визначає добу Відродження в усіх західно- та центральноєвропейських країнах, крім Італії. Своєрідність північного гуманізму полягала, в першу чергу, в зацікавленості питаннями релігійної моралі та активною участю у реформаційному русі, органічному злитті ідей світського гуманізму та релігійної реформи.

25 Бароко (італ. barocco – дивний, химерний) – напрям у європейському мистецтві та літературі ХVІ – ХVШ ст.

26 В ліцеї викладали три мови – грецьку, латинську та гебрайську (давньоєврейську).

27 Київська братська школа зібрала навколо себе найкращих вчених того часу – автора полемічних філософських творів Ісаю Копинського, богослова Захарія Копистенського, філолога Лаврентія Зізанія, архімандрита Києво-Печерської Лаври Єлисея Плетенецького та ін. Все це дало підстави М.Грушевському назвати київський культурний гурток другою українською академією після групи вчених при Софійському соборі часів Ярослава Мудрого.

28 В указі Петра І 1701 р. Київська колегія прямо називалась академією. Київський міський уряд не раз ігнорував положення грамоти 1694 р., користуючись певними неточностями у формулюванні прав академії. На прохання вчителів та учнів митрополит В.Ясинський звернувся до Петра І з проханням підтвердити права академії.

29 Української книжної мови (староукраїнської літературної мови).

30 „Літопис (хроніка) Биховця” (ХV ст.), „Короткий Київський літопис” (завершений на початку ХVІ ст.), нові редакції та доповнення старих пам‘яток, насамперед Києво-Печерського патерика.

31 Остаточному окресленню концептуальної основи та художніх параметрів полемічної літератури сприяло декілька факторів, серед них – творчість польського церковного діяча і письменника Петра Скарги. У його трактаті „Про єдність Церкви Божої під одним пастирем і про грецьке відступництво від цієї єдності (1577) розглядалась історія взаємин християн двох конфесій, висувалися пропозиції щодо врегулювання їх стосунків на засадах Флорентійської унії 1439 р., що означало б підпорядкування православ‘я католицькому центрові.

32 Мелетій Смотрицький у виданому у 1610 р. Віленським братством творі „Тренос тобто плач єдиної святої соборної апостольської церкви східної віри” цитує 141 автора, серед яких Ф.Петрарка, М.Кузанський, Е.Роттердамський тощо. „Тренос” відображав настрої тогочасного суспільства, показував культуру в стані кризи, проте життєздатну, готову до оновлення.

33 Машикулі (фр. machicoulis) – навісні бійниці, що знаходились у верхніх частинах стін та башт середньовічних укріплень.

34 Залом – уступ, утворений комбінацією вертикальних та похилих елементів в конструкції верха споруди.

35 Магдебурзьке право – феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів – купців, міщан, ремісників; встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об‘єднань, цехів; регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування; визначало покарання за різні види злочинів тощо. Першим в Україні магдебурзьке право дістало м. Сянок у 1339 р. Львову воно було надано 1356 р., Києву – протягом 1494-1497.

36 Лиштва – фігурна накладна планка, яка використовується для декоративного оформлення вікон та дверей.

37 У 1768 р. при Харківській колегії були відкриті додаткові класи (слово „клас” тоді означало повний курс навчання з якоїсь науки). На думку деяких дослідників, класи малювання, живопису і архітектури були першою художньою державною школою на „окраїнах” Російської імперії у ХVШ ст.

38 Охоплює події в історії України з найдавніших часів до 1673 р.

39 Синопсис (гр. synopsis – огляд) – збірка свідчень та матеріалів з якоїсь тематики.

40 У подальшому перевидавалась близько тридцяти разів з певними доповненнями.

41Київській і Чернігівській друкарням заборонялось видавати будь-що, крім передруків старих видань, які не мали відрізнятися мовою і навіть наголосами від російських.

42 Бурлеск (фр. burlesque – жарт) – пародійно-піднесений стиль; травесті (фр. travesti – переодягати) – вид юмористичної поезії.

43 Паломництво – мандрівка віруючих до так званих „святих місць”.

44 Рококо, рокайль (фр. rocaille – мушля, черепашка) – стиль в архітектурі та декоративному мистецтві, для якого характерні складність форм та багатий орнамент.

45 П.Валуєв – тогочасний міністр внутрішніх справ.

46 Перша в Україні „Просвіта” була заснована 1868 р. у Львові. Її основним завданням було збереження та поширення української культури. Читальні „Просвіти” організовували курси по ліквідації неписьменності, давали вистави, при них діяли крамниці, дитячі садки тощо.

47 Закрито у 1808 р. через ворожість польських громадських кіл.

48 Дендрологія (гр. dendron – дерево + logos – слово, поняття, вчення) – розділ ботаніки, що вивчає деревні рослини (дерева та кущі).

49 Еклектика (гр. eklektikos – той, хто вибирає; свобода вибору) - в даному випадку – свобода використання архітектурних стилів та декоративних елементів, котрі склалися в будівельній практиці різних часів і народів.

50 Малюнок Т.Шевченка „Жіноча голова” датується 1830 р., перші поетичні твори з‘являються у 1836-1837 рр.

51 Спираючись на ретельне вивчення численних наукових та історичних фактів, проаналізував найскладніші процеси наукового та соціального розвитку, В.І.Вернадський визначає еволюцію біосфери (область життя на Землі) внаслідок зародження та діяльності нової могутньої планетарної сили – „наукової думки” - до нового якісного стану – ноосфери – сфери розуму.

52 Демографія (гр. demos – народ + grapho - пишу) – наука про народонаселення та зміни у його чисельності та складі.

53 Гідрологія (гр. hydor – вода + logos – слово, поняття, вчення) – наука про води на поверхні земної кулі.

54 У віданні Наркомату освіти знаходились установи освіти, культури, науки, видавнича діяльність тощо.

55 В 1922-1933 рр. очолював Лесь Курбас.

56 1893 р. механік Одеського університету Й.Тимченко сконструював перший недосконалий знімально-проекційний апарат. Вже у 1896-1902 рр. А.Федецький у Харкові знімає перші українські хронікальні фільми. З 1909 р. там же О.Олексієнко ставить фільми за творами І.Котляревського, М.Гоголя, М.Старицького, Г.Квітки-Основ‘яненка. У 1911-1914 рр. перший український професійний постановник і оператор Д.Сахненко зняв художні фільми „Наймичка”, „Наталка Полтавка”, „Богдан Хмельницький”, „Запорозька Січ” за участю відомих українських акторів М.Заньковецької, М.Садовського, Л.Ліницької.

57 Ксилографія (гр. xylon – (зрублене) дерево + grapho – пишу) – гравірування по дереву; гравюра на дереві.

58 Конструктивізм (лат. construction – побудова) – напрямок в мистецтві ХХ ст., розвивався переважно в архітектурі. Конструктивісти стверджували, що форми, які визначають зовнішній вигляд будівлі, виробляються на основі функціонального призначення будинку, використовуваних матеріалів, будівельних конструкцій.