31. Суб'єкти геоекономіки та особливості геоекономічної стратегії держав.

Субєкти ГЕ та ГЕ стратегія держав.

У епоху ГЕ основними суб є: 1. нац держави; 2. транснац групи капіталу; 3. міжн орг.-ції глоб рівня, які мають функції наднац управління, а не лише координації та контролю – СОТ, МАГАТЕ, МВФ; 4. Наднаціональні об’єднання з функціями наддержави – ЄС.

Типи держ за критерієм їх участі в ГЕ процесах:

Перший – держави-корпорації, де бюрократі, розпоряджуючись ек ресурсами держ, веде гру разом і разом з ТНК і ГК (глобалістські корп) як самостійний гравець, і використовують свої конкурентні переваги, у тому числі і систему управління. Держ-корпорації з висококонцентрованим капіталом, який управляється і підконтрольний правлячій еліті, - це США, Рос, Кит.

Другий тип – держави-«управляючі». ЦЕ перш за все європ держави, де держ політика і роль нац. уряду обмеж-ся розвитком соц. капіталу і соц. інфраструктури (соц.-ліберальна модкль).

Третій тип – держави-фантоми. Умовно, це держ утворення, які викон одну ф-цію – забезпеч легітимності території для зовні управління. Яскравий приклад – це легітимація держави Косово, що відбулася. Ще приклад – т.з. лат-америк моделі державності, з.Ценр Америки, режимні держави в Африці. Хар межа держ-фантомів – практично повна відсутність будь-яких достатніх ек підстав для реалізації суверенітету.

ГЕ стратегії держав.

Стратегія перша – інкорпорація і мімікрія в мегаспільноту: у макрорегіони і в рег політ союзи.

Стр друга – периферійне виживання на основі ГЕ об’єктивності. Тобто, позиція себе, своєї інфр-ри, ек як сировин бази (показовий приклад – «Криворіжсталь) для нових транснац виробн.-споживчих комплексів, що форм-ся.

Стр третя – стр статусного накопичення глобальн інновацій. Тобто, отрим ГЕ суб’єктності. Наприклад – Південня Корея, яка зробила ставку на подвійну модернізацію, і на цій підставі здійснює великі інвестиції у власний інноваційний розвиток, підсилюючи суб’єктність у технологічній ГЕ війні.

32. Локальні і регіональні війни в сучасному світі та їх геополітичне значення.

Лока́льна війна́ (лат. localis - місцевий) — обмежений територіальний воєнний конфлікт, пов'язаний з релігійними, територіальними суперечками, міжплемінними протиріччями. Як правило, війна між двома і більш державами, обмежена за своїми політичними цілями, в якій військові дії вестимуться, як правило, у межах протиборчих держав і стосуються переважно інтересів лише цих держав (територіальні, економічні, політичні та інші).

Регіональна війна (конфлікт високої інтенсивності) війна між державами (коаліціями держав), які для досягнення своїх політичних цілей використовують усі наявні сили та засоби, не виключаючи застосування зброї масового ураження.

При розв'язанні геополітичних і регіональних проблем зараз все частіше застосовується військова сила, так звані локальні війни (Афганістан, Ірак, Югославія, Чечня, Карабах, Абхазія і т.д.)або ж регіональні війни.

300 років триває пошук універсального способу розв'язання суперечностей, що виникають між державами, нац, народностями і т. д., без застосування засобів збройного насильства . Але пол декларації, договори, конвенції, переговори про роззброєння та про обмеження деяких видів озброєнь лише на час знімали безпосередню загрозу руйнівних воєн, але не усували її зовсім. Тільки після закінчення 2 св війни на планеті зафіксовано понад 400 всіляких зіткнень так званого «місцевого» значення, більше 50 «великих» локальних воєн. На одному Африканському континенті з 1960 по 1990 р. сталося 18 локальних війн і збройних конфліктів достатньо великого масштабу, зареєстровано 11 випадків геноциду і масового політичного терору. Понад 30 військових конфліктів щорічно - статистика ост років XX ст. З 1945 р. локальні війни і збройні конфлікти забрали понад 30 млн життів. У фінансовому відношенні втрати склали 10 трлн доларів - ціна людського войовничості. Більші витрати були здійснені на ведення так званої «холодної війни». Локальні війни завжди були інструментом політики багатьох країн світу і глобальної стратегії протиборчих світових систем - капіталізму і соціалізму, а також їх військових організацій - НАТО і Варшавського договору. У післявоєнний період стала відчуватися органічний зв'язок між політикою та дипломатією. У цей період головним для СРСР було прагнення брати участь у локальних війнах і збройних конфліктах на Близькому Сході, в Індокитаї, ЦА, Центр і Пд Африці, в Азії та в районі Перської затоки, в орбіту яких були втягнуті США і їх союзники, для посилення власного політичного, ідеологічного та військового впливу в обширних регіонах світу. Отже, в основі виникнення найбільш поширених військових конфліктів, розв'язаних після 2 св війни, лежить економічне суперництво держав на міжн арені. Більшість інших протиріч (пол, ГС-них і т. д.) виявлялися лише похідними від первинного ознаки, тобто від контролю за тими чи іншими регіонами, їх ресурсами і робочою силою. Однак іноді кризи були викликані претензіями окремих держав на роль «регіональних центрів сили». До особливого роду військово-пол криз слід віднести рег, лок війни і збройні конфл між державно оформилися частинами однієї нації, розділеної за політико-ідеологічним, соціально-ек чи релігійними ознаками (Корея, В'єтнам, Ємен, сучасний Афганістан і т. д.). Проте їх першопричиною доводиться назвати саме ек чинник, а етнічний чи релігійний є лише приводом. Велика кількість військово-політ криз виникало через спроби провідних країн світу утримати у сфері свого впливу держави, з якими до виникнення кризи підтримувалися колоніальні, залежні або союзницькі відносини. Однією з найбільш загальних причин, що викликали регіональні, локальні війни і збройні конфлікти після 1945 р., з'явилося прагнення нац-етнічних спільнот до самовизначення в різних формах (від антиколоніальної до сепаратистської). Потужний зростання нац-визвольного руху в колоніях став можливим після різкого ослаблення колоніальних держав під час і після закінчення 2 св війни. У свою чергу, криза, викликана розпадом світової системи соціалізму і ослабленням впливу СРСР, а потім і РФ, привів до виникнення численних націоналістичних (етноконфесійних) рухів на постсоціалістичному і пострадянському просторі.