81. Геоекономіка-геополітика-геостратегія: співвідношення та взаємозв'язок.

ГЕ-ГП-ГС: співвідношення, взаємозв.

Осн різниця між ГЕ та класичн ТП за Лютваком визн-ся 2 моментами. 1.великий плюралізм оцінок св. політики, серед яких перестає домінувати винятково військово-силова оцінка. 2. Тим, що раніше держави не лише були суб св. боротьби, але одночасно формували саме поле боротьби. Тепер же держ належить боротися на полі св. ек, якого вони не покривають: його значну част утворює приватний, транснаціональний, капітал, чия логіка може не співпад з ГП цілями нац. держав.

Можна сказати що ГЕ замінила ТП, однак ГЕ – один з методів ГП. Для досягн ГП цілі – корист ек прийомами, так само як і ТС – як один з елементів ГП – аналіз підготовки та застос війс сили. Отже ГЕ тісно повяз з ГЕ і ГС.

Розбіжності між ГЕ і ГП, поляг на тому що ГП парадигма грунт на захисті нац. інтересів, які поляг у недопущені іноз втруч у внутр. справи, забезп не поруш держ кордонів (політ та ек-х), вістоювання певних ідеолог поглядів. ГЕ парадигма грун на забезп нац. інтересів, а саме забезп високих темпів ек зрост через інтернац-ю госп зв’язків і поступове розшир нац. кордонів заради вільного руху капіталів, роб сили, технол.

Реалізаціє ГП парадигми – на держ рівні, ГЕ – засобами не лише держави, але й недержавних акторів (приватний бізнес).

Відмін між ГС та ГЕ. ГС використ різні засоби (військ, пол., ек, інф та ін), які іноді відрізн від її цілей (які є переважно політичні). Економічні цілі ГЕ є ближчі до кінцевої політ мети держави (процвітання та забезп громадян є крім ек також політ метою). Однак ГЕ може ставити перед собою лише такі суто політ цілі як підвищ ролі держ, зрост впливовості в світі. Ге виступає засобом політики.

Спільні правила як в ГЕ так в ГС – вони можуть охопл тільки ті ніші, які ще не охоплені міжн правилами, та намаг-ся не виходити за межі міжн устрою, що могло б викликати жорстку міжн реакцію.

Відмінність між ГЕ і ГС – при ГС у держави є переважно один або декілька супротивників, в ГЕ супротивники – це всі ті суб, над якими держ прагне отримати ек перевагу.

Контролювати ГЕ держава може частково, оскільки для ек сист є хар множинність центрів прийняття рішень.Сьогодін є транснац сили які непідвладні державам.Держ може лише частково підштовхувати їх до сприятливих для неї дій.

82. Концепція світового порядку г. Кіссінджера.

Концепція світового порядку Г. Кіссінджера

Сценарій розвитку світового порядку базується на традиції балансу сил і представлений працею Г. Кіссінджера "Дипломатія". Новий світовий порядок, з одного боку, не є "однополюсним" чи "мононаддержавним" світом, як здається на перший погляд, з іншого – мало нагадує систему колективної безпеки у вільсонівському її розумінні. За багатьма параметрами, цей порядок є близьким до Європи XIX ст., міжнародна система якої базувалася на понятті рівноваги або балансу сил. Така близькість пояснюється тим, що Америка сьогодні не може ані відгородитися від світу, ані панувати у ньому через появу нових силових центрів. На відміну від "європейського концерту" XIX ст., головним учасниками якого були нації-держави, новий світовий порядок – взаємодія 3 типів держав, які хоч і називають себе "націями", мають мало атрибутів держави-нації:

- "етнічні уламки" імперій, які розпалися, типу держав-наступників Югославії та СРСР. Такі утворення прагнуть самоствердження шляхом перемоги у старих етнічних суперечках.

- деякі постколоніальні держави, нинішні кордони яких суто адміністративні, встановлені для зручності колишніх колоніальних імперій. Єдиним національними інститутом таких держав є армія, а майбутнє залежить від вибору між територіальним статусом-кво та жорстоким громадянським конфліктом.

- держави континентального типу, характеризуються національною багатомовністю й не є державами-націями у європейському розумінні – США, об'єднана Європа, Китай, Японія та Індія. Ці держави є головними дійовими особами нового світового порядку.

США залишаться великою і могутньою нацією, але їх виключність значно втратить значення у XXI ст. Можлива загроза США буде виходити з Росії, Китаю чи ісламського фундаменталізму. Об'єднана Європа продовжить існування у якості великої держави — не буде, як попередньо, відчувати необхідність у американському захисті й почне більш агресивно відстоювати власні економічні інтереси. Росія через неминучі внутрішні потрясіння буде приховувати загрозу новому світовому порядку. Китай продовжить шлях до статусу великої держави. Японія відмовиться від цілковитого ототожнення своїх інтересів з американським шляхом "ланцюжка майже непомітних нюансів". З усіх великих та потенційно великих держав Китай найбільшою мірою знаходиться на піднесенні. Сполучені Штати вже досягли могутності, Європі слід попрацювати, щоб викувати міцну єдність, Росія – гігант, що спотикається, а Японія багата, але поки нерішуча. Індії ще належить обрати відповідну самосвідомості роль на сцені міжнародної політики.

Новий світовий порядок матиме наступні характерні риси:

1. Протиріччя між фрагментацією, з одного боку, та глобалізацією, з іншого боку – жоден із провідних будівничих нового світового порядку не має досвіду існування у межах міждержавної системи, яка народжується. Новий світовий порядок вперше створюється на базі величезної кількості різноманітних уявлень та культур й одночасно має глобальні масштаби, оскільки покликаний вирішити проблеми світового рівня – розповсюдження ядерних технологій, проблеми навколишнього середовища, демографічного вибуху та економічної взаємозалежності. Ніколи ще компоненти світового порядку, їх взаємодія, завдання, які потрібно вирішувати, не змінювалися так швидко, не були такими глибокими та такими глобальними.

2. Пристосування двох основних інститутів, які формують міжатлантичні відносини – НАТО та ЄС – до реалій світу після закінчення "холодної війни" - необхідне для:

1) протистояння "двом великим європейським випробовуванням сучасного періоду" –інтеграції об'єднаної Німеччини у систему Заходу та ставленню Атлантичного союзу до нової Росії;

2) залучення колишніх сателітів СРСР та держав-наступниць до мирного світового порядку з метою попередження виникнення т.зв."нічиєї землі" між Німеччиною та Росією (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина);

3) забезпечення органічного зв'язку Америки з Європою, який відповідає обопільним інтересам: Без США Великобританія і Франція не зможуть підтримувати політичну рівновагу у Центральній Європі; Німеччину почне спокушати націоналізм; Росії буде не вистачати співрозмовника глобального масштабу. У відриві від Європи Америка може перетворитися не лише психологічно, а географічно та геополітично на острів біля берегів Євразії;

4) уможливлення здатності Америки справитися з головними джерелами загрози як власним національним інтересам, так й інтересам нового світового порядку: те, що зазвичай називалося проблемами, які не стосуються сфери діяльності союзу, стане серцевиною північноатлантичних взаємовідносин.

3. Спільні цінності Америки та Європи з одночасною відсутністю спільної політики, з одного боку, здатність Америки та Азії визначити бажану спільну стратегію, але не спільність цінностей – з іншого. Збіг моральних та геополітичних цілей та злиття принципів політичного ідеалізму та політичного реалізму буде простежуватися у Західній півкулі, яка з часом стане ключовим елементом нового глобального порядку.

На підставі з'ясованих особливостей нового світового порядку – новий характер рівноваги, яка встановлюється у світі: така рівновага є не стільки рівновагою сил держав-націй, скільки лавіруванням між жорстокою необхідністю та гнучкістю вибору, між незмінними принципами міжнародних відносин та елементами, які зберігаються державними діячами у таємниці. Необхідність лавірування постає як перед Америкою, так і перед іншими країнами. Для Америки вона означає пошук рівноваги між 2 спокусами, що є складовими поняття американської винятковості: поняттям, нібито Америка повинна усувати будь-яке зло й стабілізувати будь-яке порушення рівноваги та вродженим інстинктом замикатися у собі. У кожному разі, вибір, перед яким опинилися сьогодні держави, має відображати реальність.