52. Геополітичні погляди р.Челлена.

Рудольф Челлен – шведський державознавець, географ, автор терміну «геополітика».

Геополітика – наука про державу, як про географічний організм, що втілений у просторі.

Держави подібні до людей, вони мислять та відчувають. Вони теж повинні розвиватися за правилами боротьби за існування. Для держави це боротьба за простір. Держави, які обмежені у просторі, але є життєздатними, розширюють свою територію шляхом колонізації, об’єднання та загарбання.

Складові сили держави за Челленом:

• геополітична сила (фізико-географічні ознаки);

• екополітична сила (господарська активність держави);

• демополітична сила (народ з своїми наіональними та етнічними характеристиками);

• псоціополітична сила (соціальна спільнота різних класів та професій);

• кратополітична сила ( форма державного правління зі своєю конституцією та адміністративною структурою).

Після І світової війни висловив тезу про 3 географічні фактори, які відіграють вирішальну роль в глобальній політиці:

• розширення;

• територіальна монолітність;

• свобода пересування.

Він стверджує, що Великобританія у великій мірі володіє свободою пересування завдяки потужному морському флоту і, отже, панування на гірських шляхах, а також володіє іншим фактором - розширенням (великі колоніальні володіння), але не має територіальної монолітністю її імперія розкидана по всіх частинах світу. У цьому слабка сторона в англійській політиці Росія, на його думку, володіє протяжної територією, монолітністю, але у неї немає свободи пересування, так як доступ Росії до теплих морів обмежений. Таким чином, Челлен увійшов у науку і політику не тільки як автор нової дефініції, але і як розробник, деталізатор багатьох концепцій, покладених в основу політики Третього рейху.

Про «юні» і «старі» народи.Однією з причин протиставлення Німеччини (з одного боку) і Франції і Англії (з іншого) була концепція Челлена про "юних" і "старих" народи. вчений вважав "юними народами" німців, а "старими" - французів і англійців. "Юні" німці, на його думку, повинні опанувати середньоєвропейських простором і створити континентальну державу планетарного рівня, потіснивши "старі" народи, інакше Німеччини не вижити в боротьбі з такими геополітичними структурами, як Росія, Англія з колоніями і США. Для цього народи, що проживають на території Центральної Європи, повинні об'єднатися в якісно новий політико-економічний простір, віссю якого будуть німці, так як географічне положення Німеччини буде її змушувати захищати головні інтереси всієї Європи.

53. Зміст, різновиди і типи реалізації геостратегії.

Геостратегія 1) галузь геополітики, пов'язана зі стратегією; 2) поєднання геополітичних і стратегічних факторів, що характеризують певний географічний регіон; 3) використання урядом стратегії, заснованої на геополітиці. У вузькому сенсі цей термін позначає сукупність регіональних принципів розвитку, що мають стратегічне значення.

Геостратегія - напрямок зовнішньополітичної діяльності держави, засноване на геополітиці. Вона класифікується за масштабами (глобальна, регіональна та країнові) і за просторовим середах (сухопутна, морська, повітряна та космічна).

Геостратегія залежить від розуміння владою і суспільством місця країни в світі, її геополітичного положення, національних інтересів і пріоритетів, географічного розподілу загроз національній безпеці, які виходять з-за кордону.

Державна геостратегія визначається також історично сформованим протягом тривалого часу характером відносин з іншими державами - дружніми, нейтральними або ворожими.

В даний час в багатьох країнах проявляється підвищений інтерес до геостратегії як одному з напрямків геополітичної наукової доктрини (її основи закладено Р. Челленом, Х. Макиндером, Ф. Ратцель, К. Хаусхофером, П. Мехен та їх послідовниками Д. Паркером, Н. Cпікменом та іншими). Проте сутність геополітики та геостратегії і їх місце в науці і міжнародній практиці до цих пір оцінюється авторами по-різному. Провідний американський фахівець в області геополітики З. Бжезінський визначає геостратегію як «стратегічне управління геополітичними інтересами». К.Е. Сорокін називає геостратегій прикладну геополітику. Військово-стратегічний аспект у понятті «геостратегія» підкреслюють В.В. Чебан і М.А. Гарєєв.

З. Бжезинський, наприклад, в «Плані ігри» розкреслив план трьох геостратегічних фронтів - західного, південного і далекосхідного (по відношенню до «євразійського геостратегічного центру» - СРСР). Там же він називає ті «держави-скріпи (linchpin states)», контроль над якими, з точки зору стратегічної географії з Бжезінському, дозволяє збільшувати або поступово зменшувати або навіть руйнувати геополітичну стійкість великих регіонів. Такими ключовими державами виступають: на західному геостратегічному фронті - Польща та Німеччина, на далекосхідному - Південна Корея і Філіппіни, на південному фронті - «або Іран, або комбінація Афганістану та Пакистану». Визначальне значення південного геостратегічного фронту полягає в тому, що він має в своєму розпорядженні «каталізаторами», які, за аналогією з хімічною реакцією, прискорюють найважливіші процеси у сфері міжнародних відносин.

Більшість сучасних авторів розуміють геостратегію як практичну геополітику, або «геополітику просторів», що припускає вміння перетворювати фундаментальні геополітичні картини світу в цілі і завдання конкретного гравця, забезпечені ресурсами і сценаріями.

Визначаючи місце геостратегії в системі геополітики В.Л. Цимбургскій міркує таким чином.

На даному рівні геополітика має вигляд об'єктивного знання, піддається підтвердження і спростуванню. Але це знання особливого роду: ставлячись до реалізованим тих чи інших проектів у готівкових умовах, воно ріднить геостратегію з такими прикладними дисциплінами, як військове мистецтво, системний аналіз, і навіть з мистецтвом шахової гри. Спираючись на геополітичні концепції, влада окремих країн проводять політику анексії територій військовим і дипломатичним шляхами, створення альянсів, встановлення сфер впливу, будівництва військових баз, протидії революційним процесам. При цьому один і той же базисний проект може виразитися в різко розрізняються сценаріях, і, навпаки - для одного і того ж емпіричного сценарію бувають допустимі розходяться і навіть протилежні глибинні інтерпретації. Війна може не тільки маніфестувати непримиренну ворожість протиборчих просторів, але і трактуватися як шлях до їх консолідації через завоювання, приєднання одного простору до іншого.

Прикладна геополітика, або геостратегія, що готує принципові рекомендації щодо лінії поведінки держави, повинна бути побудована на національному грунті, тобто виходячи з сукупних інтересів держави. І тільки тоді вона буде корисна, бо дозволить ефективніше використовувати сьогоднішні плюси в геополітичній позиції країни і максимізувати її геополітичні переваги в майбутньому.