96. Основні моделі світового порядку.

На сьогодні визначилися три сценарії розвитку світового порядку. Перший базується на геополітичній традиції й представлений 3. Бжезінським. Майбутня глобальна співпраця матиме характер геополітичної, тобто буде базуватися переважно на геополітичних реаліях сучасного світу. Останні можуть бути зведені до 3 основних положень, що вперше мають місце в історії:

1) єдина держава є справжньою глобальною силою;

2) не євразійська держава є глобально верховною державою;

3) на центральній арені земної кулі, Євразії, домінує не євразійська сила.

Загалом геополітична ситуація сучасності визначається 2 фундаментальними реальностями: Америка тепер є єдиною світовою надвладою, а Євразія - центральною ареною земної кулі. Стабільність світового порядку в геополітичному її аспекті залежатиме від того, чи зможе Америка, яка нині є першою силою світу, за короткий момент історичної нагоди запобігти глобальній анархії, з одного боку, та попередити утворення сильного суперника, з іншого. Американська політична мета повинна бути не апологетично подвійна: зберегти домінантну позицію Америки принаймні впродовж одного покоління і, бажано, ще довше та створити геополітичну структуру, яка зможе абсорбувати неминучі удари й напруги суспільно-політичних перетворень, водночас переростаючи у геополітичне ядро спільної відповідальності за мирне глобальне керівництво".

Модель нового світоустрою носить гексагональний, шестиярусний характер (і в цьому змісті многополярна). У її склад входять (не на рівних) такі регіони, як Північноатлантичний, Тихоокеанський, Євразійський і "Південний", розташований переважно в районі Індоокеанської дуги. А також два транснаціональних простори, що далеко виходять за рамки звичної географічної картографії.

Розколюється на різнорідні частини Північ. геоекономічний Захід. Однак крім "північного євразійства" все більшу увагу залучає "євразійство південне", що формується навколо контуру Великого шовкового шляху та тюркське євразійство, що прямо виходить на Європу.

Очевидно, втратив єдність світовий Південь, колишній Третій мир, представлений в сучасній картографії декількома автономними просторами. Масове виробництво як системоутворюючий фактор (у геоекономічному змісті) поступово переміщається з північноатлантичного регіону в азіатсько–тихо океанський. Формується другий промисловий простір планети – Новий Схід

Одночасно на задворках цивілізації формується ще один, досить непростий персонаж – архіпелаг територій, уражених вірусом соціального хаосу, що поступово перетворюється в самостійний стратегічний пояс Нового світу – Глибокий Південь.

97. Проблема озброєння і роззброєння: глобальний та регіональний аспекти.

Контроль за озброєнням

Контроль над озброєннями являє собою кооперативний цілеспрямований підхід до політики озброєнь, метою якого є обмеження військових потенціалів на підставі міркувань воєнної стабільності та безпеки. Сучасна система контролю над озброєннями побудована на широкому спектрі угод, заходів і процесів і здійснює набагато ширший діапазон функцій.

Систему контролю над озброєннями можна поділити на чотири категорії договорів. Договори першої групи регулюють питання рівнів збройних сил сторін. До таких договорів належать двосторонні угоди між США та Росією, які обмежують рівні ядерних стратегічних озброєнь, озброєння середньої дальності та створення систем протиракетної оборони, а також регіональні угоди такі, як Договір про звичайні збройні сили в Європі 1990 р. (ДЗЗСЄ) та його адаптована версія 1999 р., Флорентійська угода 1996 р. про субрегіональний контроль над озброєннями на Балканах, договори, що запровадили створення без’ядерних зон. Низка договорів мають на меті ліквідацію певних категорій озброєнь у глобальному масштабі: Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. (ДНЯЗ), Конвенція 1972 р. про біологічну та токсичну зброю (КБТЗ), що зобов’язує країни-учасниці ліквідувати біологічну зброю, Конвенція 1993 р. про заборону хімічної зброї (КЗХЗ), Конвенція 1997 р. по заборону протипіхотних мін.

Договірні документи другої категорії призначені для обмеження подальшої розробки та розгортання озброєнь: Договір 1976 р. між США та СРСР про підземні мирні ядерні вибухи, Договір 1959 р. про Антарктику, Договір 1971 р. про заборону розміщення ядерної зброї на дні морів та океанів, Конвенція 1981 р. про «негуманну зброю», Договір 1996 р. про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) та деякі інші.

Третя категорія документів створює режими експортного контролю такі, як Австралійська група (АГ), Режим контролю над ракетними технологіями (РКРТ), Група ядерних постачальників (ГЯП), Вассенаарська домовленість про контроль над експортом звичайних озброєнь, товарів і технологій подвійного використання.

Четверта категорія складається з практичних заходів роззброєння. Так, США та Росія здійснили низку заходів з реалізації фінансованої США програми Спільного зменшення загрози (СЗЗ).

Вассенаарська домовленість

Вассенаарська домовленість є неформальною міжнародною організацією для контролю звичайних озброєнь (товарів військового призначення, далі – ТВП) та пов'язаних з ними товарів подвійного використання (далі - ТПВ).

Про створення Вассенаарської домовленості (далі - ВД) офіційно було проголошено 19 грудня 1995 року після проведення відповідного засідання на найвищому рівні, в якому взяли участь 28 держав. Це був перший багатосторонній режим, якій охоплював як звичайні види озброєнь, так і пов’язані з ними „чутливі” товари подвійного використання.

Про створення нового режиму офіційно було проголошено у декларації в Гаазі.

Протягом 2 – 3 квітня 1996 року до режиму приєдналися Аргентина, Республіка Корея та Румунія, а 11 – 12 липня 1996 року - Болгарія та Україна як члени-засновники.

ВД офіційно почала функціонувати з липня 1996 року як режим, заснований 33 державами, що досягли консенсусу щодо Початкових елементів ВД (основного документа ВД) та прийняли рішення про введення з 1 листопада 1996 року на національних рівнях Контрольних списків та процедури інформаційного обміну.

У заяві для преси було підкреслено, що ця домовленість не буде спрямована проти будь-якої держави або групи держав та не перешкоджатиме чесним цивільним трансакціям, а також те, що вона не буде втручатися у право держав придбавати законні засоби, призначені для самооборони згідно зі статтею 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй, а рішення стосовно передачі або відмови у передачі будь-якого предмету становитиме відповідальність кожної держави-учасниці.

Метою ВД стало сприяння регіональній безпеці та стабільності, сприяння прозорості передач звичайних озброєнь та пов'язаних з ними товарів подвійного використання, прийняття державами-учасницями відповідних зобов'язань щодо процедур здійснення передач таких товарів. Ця організація сприяє підвищенню рівня співробітництва між державами-учасницями з метою відвертання придбання озброєнь та чутливих товарів подвійного використання для цілей військового кінцевого використання тоді, коли ситуація в регіоні або поведінка держави-отримувача цих предметів є або стає причиною серйозного занепокоєння держав-учасниць ВД.

Режим контролю за ракетними технологіями

Режим контролю за ракетними технологіями (далі - РКРТ) був заснований сімома державами (Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія та США) у 1987 році як неформальний режим шляхом двостороннього обміну дипломатичними нотами між партнерами.

Метою створення цього режиму було обмеження розповсюдження балістичних ракет, що можуть нести ядерні боєголовки та безпілотних систем доставки зброї масового знищення. Цей режим було створено як додатковий захід до механізмів, передбачених ДНЯЗ. На нараді у 1992 р. учасники погодилися розширити сферу дії РКРТ на ракети і безпілотні літальні апарати, які здатні бути носіями хімічної і біологічної зброї.

Хімічна і біологічна зброя.

Протоколом про заборону застосування на війні задушливих, отруйних чи інших подібних газів і бактеріологічних засобів (Женевський протокол), що був підписаний у 1925 році, було заборонено використовувати хімічну та біологічну зброю під час війни. Однак цей протокол не передбачав заборони на розробку, виробництво та накопичення такої зброї. Новий переговорний процес щодо цих видів зброї був розпочатий у 1960-ті рр. в рамках Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення (Конвенції про заборону хімічної зброї) і на цей час є закінченим.

Конвенція про заборону хімічної зброї (далі - КЗХЗ) є міжнародним договором та встановлює контроль над роззброєнням, розробкою та знищенням всього такого класу зброї масового знищення. КЗХЗ більш точно визначені відповідні заборони та встановлені різноманітні види контролю щодо розробки, виробництва, накопичення та використання хімічної зброї, а також встановлені вимоги щодо зберігання та знищення цієї зброї.

КЗХЗ передбачено створення відповідних державних органів, які забезпечують виконання механізму декларування у сфері хімічних виробництв. Відповідно до КЗХЗ створені механізми відповідних міжнародних інспекцій. Передачі хімікатів (як внутрішні, так і міжнародні) також підлягають контролю.

Австралійська група.

Так звана Австралійська група (далі - АГ) була створена у 1985 році, коли світова спільнота висловила занепокоєння з приводу використання хімічної зброї (далі - ХЗ) під час ірано-іракської війни 1980-1988 рр. для здійснення країнами-учасницями однакових правил щодо контролю за експортом над товарами, що можуть бути використані для створення хімічної чи біологічної зброї, у тому числі “агентів” та “прекурсорів” цієї зброї.