6. Впровадження заходів соціальної відповідальності

У більшості випадків організації можуть включити соціальну відповідальність у практику діяльності без створення нових структур або спеціальних нових систем управління, хоча деякі види діяльності, імовірно, будуть здійснюватися з розглядом дещо ширшого кола проблем. Впровадження соціальної відповідальності в першу чергу стосується її інтеграції в існуючу систему управління і структуру.

Загалом повна перебудова організації з метою вмонтувати соціальну відповідальність у її діяльність є необов'язковою або неефективною. В більшості випадків соціальна відповідальність може бути інтегрована в організацію без істотних змін її структури.

7. Досягнення переваг

Організація, що застосовує соціально відповідальні трудові відносини, безумовно має розраховувати на досягнення відповідних потенційних переваг. Соціально відповідальні трудові відносини організації в сфері охорони праці можуть:

• позитивно впливати на її можливості щодо найму на роботу,

• покращити мотивацію та збереження кадрів;

• покращити виконання зобов'язань по охороні праці;

• позитивно впливати на репутацію організації;

• скоротити витрати,

• підвищити продуктивність праці.

• підтримувати моральний стан персоналу;

• впливати на думку інвесторів, донорів, спонсорів і фінансового співтовариства;

• впливати на взаємини з урядом, засобами масової інформації, постачальниками, аналогічний за рівнем організаціями, споживачами й співтовариством, у якому організація функціонує;

• розвивати взаємну довіру із зацікавленими сторонами.

3. Законодавча основа Євросоюзу з питань охорони праці.

Питання охорони праці розглядаються як складова частина соціальної політики ЄС. Соціальна ж політика відноситься в ЄС до питань так званої першої колони.

Широко затвердилася думка, що основою і рушійною силою поліпшення умов праці й життя є взаємовплив економічного й соціального розвитку. Соціальний аспект має таке ж саме значення, як і економічний. Про це свідчить схвалений у Страсбурзі в 1989 р. Статут про соціальні права.

У ньому головний наголос у соціальній політиці робиться на сприяння праці і зайнятості. В Статуті підкреслюється значення забезпечення соціальних прав трудящих і поліпшення їхнього життя. Документ і розроблена детальна програма з його перетворення в життя охоплюють, включаючи й охорону праці, усього 12 напрямків. До них, зокрема, відноситься соціальне забезпечення працівників, питання рівноправності, право брати участь у переговорах і порядок укладання колективних договорів, а також спеціальні заходи щодо захисту молоді, старих та інвалідів. На рівні ЄС практичні результати цього документа пов'язані з розробленими Єврокомісією Програмами дій, відповідно до яких найбільша кількість Директив ЄС було підготовлено саме в галузі охорони праці.

Документ складається із двох розділів. Перший розділ включає 12 глав, які стосуються наступних тем:

1. Вільне переміщення робочої сили.

2. Трудові відносини та оплата праці.

3. Поліпшення умов праці і життя.

4. Соціальне забезпечення.

5. Право на професійні об'єднання та ведення переговорів по колективних договорах.

6. Професійне навчання.

7. Рівноправність чоловіків і жінок.

8. Право працівників на інформацію, ведення переговорів і участь у прийнятті рішень із питань умов праці.

9. Охорона праці.

10. Захист дітей і підлітків у трудовому житті.

11. Старі люди.

12. Інваліди.

Другий розділ Статуту по соціальних правах стосується його виконання. У ньому констатується обов'язок держав-членів Європейського Співтовариства гарантувати через національні законодавство або колективні договори зазначені основні соціальні права.

В діяльності Євросоюзу від самого початку актуальними були аспекти, безпосередньо пов'язані з діяльністю внутрішнього ринку, які обумовлюють необхідність єдиного для ЄС законодавства з охорони праці. Цього, наприклад, вимагає запобігання за рахунок так званої соціальної демпінгової торгівлі. Під соціальною демпінговою торгівлею мають на увазі те, що промислові підприємства заради одержання конкурентної переваги облаштовуються в країнах, де витрати на виробництво є заниженими через слабкі вимоги до охорони праці або взагалі через низький рівень соціального захисту.

У Римській угоді (1957 рік) є цілий окремий розділ про соціальну політику. У ньому підкреслюється, що держави-учасники одностайні в необхідності поліпшувати умови життя і праці працівників таким чином, що це дозволило зблизити умови життя в країнах ЄС.

Основні напрямки розвитку співробітництва у соціальній сфері:

• зайнятість;

• трудове право та умови праці;

• професійне навчання та підвищення кваліфікації;

• соціальне забезпечення;

• профілактика виробничого травматизму і профзахворювань;

• охорона виробничого здоров'я;

• право об'єднання в організації і колективні переговори між роботодавцями та працівниками.

Єдиним актом Європи, що вступив в силу в 1987 році, до Римської угоди були додані кілька нових статей, зокрема, стаття 118а. Відповідно до неї, держави-учасники прагнуть поліпшити виробниче середовище з метою захисту безпеки та здоров'я працівників, при чому метою поставлена уніфікація умов у цій галузі. Нова стаття надає охороні праці самостійного значення.

Стаття 189 Римської угоди дає визначення указу, директиві, постанові, рекомендації, висновку.

• Указ проходить скрізь. Він обов'язковий у всіх частинах, і його виконують як такий у кожній із країн-учасниць.

• Директива обов'язкова в кожній державі в смислі досягнення результату, до якого вона звернена, але залишає право національним органам вирішувати, якими методами та засобами вони будуть діяти.

• Постанова обов'язкова по всіх частинах для тих, до кого вона звернена.

• Рекомендації та висновки не є обов'язковими.

Директивами ЄС визначаються лише мінімальні вимоги з охорони праці. Це значить, що директиви з охороні праці дають країнам-учасницям можливість відступити від мінімальних вимог, але тільки убік їхнього перевищення. Наявні в Директивах норми не забороняють країнам-учасницям дотримуватися більш жорстких вимог з охорони праці, якщо вони не суперечать цій Директиві.

Основні Директиви ЄС

80/1107/ЄС. Рамкова Директива про захист від хімічних, фізичних і біологічних чинників. Вона була змінена директивою 88/642/ЄС. На її основі були видані спеціальні Директиви 82/605/ЄС, 83/477/ЄС, 86/188/ЄС та 88/364/ЄС.

82/501/ЄС. Директива стосується захисту від небезпеки великої катастрофи, викликаної певними промисловими операціями. Вона була змінена директивами 87/216/ЄС та 88/610/ЄС.

82/605/ЄС. Перша спеціальна Директива, видана на основі рамкової Директиви 80/1107/ЄС, стосується захисту працівників від небезпеки, викликаної свинцем і його з'єднаннями.

83/477/ЄС. Друга спеціальна Директива, видана на основі рамкової Директиви 80/1107/ЄС, стосується захисту працівників від викликаної азбестом небезпеки на місці роботи. Вона була змінена Директивою 91/382/ЄС.

86/188/ЄС. Третя спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 80/1107/ЄС, стосується захисту працівників від в шуму на робочому місці.

88/364/ЄС. Четверта спеціальна Директива, видана на основі рамкової Директиви 80/1107/ЄС, стосується захисту працівників шляхом заборони на певні речовини і методи роботи.

88/610/ЄС Доповнення директиви 82/501/ЄЕС щодо основних ризиків у певній індустріальній діяльності.

89/391/ЄС. Рамкова Директива про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників. З нею пов'язані спеціальні Директиви.

89/654/ЄС. Перша спеціальна Директива, яка видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується мінімальних вимог охорони праці, що висуваються до робочих місць.

89/655/ЄС. Друга спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується мінімальних вимог до безпечного використання знарядь праці на роботі. Вона була змінена директивою 95/63/ЄС.

89/656/ЄС. Третя спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується мінімальних вимог охорони праці, висунутих до використання засобів індивідуального захисту на роботі.

89/686/ЄС. Про зближення законодавств держав-членів ЄС в галузі сертифікації засобів індивідуального захисту. Її доповнюють директиви 93/68/ЄС, 93/95 ЄС, 96/58/ЄС.

90/269/ЄС. Четверта спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується мінімальних вимог охорони праці до ручного поводження з вантажами, особливо з погляду ушкодження спини.

90/270/ЄС. П'ята спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується мінімальних вимог охорони праці до роботи з відеотерміналами.

90/394/ЄС Шоста спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС Про захист працівників від ризику впливу канцерогенів.

90/641/ЄС Директива щодо оперативного захисту працівників, які піддані ризику впливу іонізуючої радіації на робочому місці.

90/679/ЄС. Сьома спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується захисту працівника від небезпеки, заподіяної біологічними чинниками на роботі. Директива змінена директивами 93/88/ЄЕС і 95/30/ЄС.

91/322/ЄС. Директива стосується граничних значень концентрації окремих хімічних речовин, зазначених у директиві 80/1107/ЄС.

91/382/ЄС. Директива, що вносить зміни в директиву 83/477/ЄС про захист від азбесту.

91/383/ЄС. Директива ЄС про додаткові заходи щодо поліпшення безпеки і охорони здоров'я працівників які знаходяться у трудових відносинах фіксованої тривалості або у тимчасових трудових відносинах.

92/57/ЄС. Восьма спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується мінімальних вимог з охорони праці на тимчасових або пересувних місцях роботи.

92/58/ЄС. Дев'ята спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується мінімальних вимог до захисних позначень на місцях роботи.

92/85/ЄС. Десята спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується мінімальних вимог до охорони праці вагітних, що недавно народили, і матерів, що годують.

92/91/ЄС. Одинадцята спеціальна Директива, видана на основі рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується мінімальних вимог до охорони праці на бурових роботах.

91/104/ЄС. Дванадцята спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС, стосується мінімальних вимог до охорони праці на вибухових та очисних (гірничих) роботах.

93/88/ЄС. Вносить зміни в Директиву 90/679/ЄС про захист працівника від небезпеки, заподіяної біологічними чинниками на роботі.

93/104/ЄС. Директива ЄС про деякі аспекти організації робочого часу. Установлює мінімальні вимоги до щоденних і щотижневих періодів відпочинку, щорічних відпусток, максимального щотижневого робочого часу і нічних робіт.

94/33/ЄС. Про захист молодих працівників, на робочому місці. Встановлює підвищені стандарти безпеки праці для осіб віком до 18 років.

95/30/ЄС. Вносить зміни в директиву 90/679/ЄС про захист працівників від небезпеки, заподіяної біологічними чинниками на роботі.

95/63/ЄС. Вносить зміни в директиву 89/655/ЄС про безпечне застосування виробничого обладнання на робочому місці.

96/82/ЄС. Про запобігання небезпеці значних аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами.

96/94/ЄС. Захист від хімічних, фізичних та біологічних впливів.

98/24/ЄС. Про захист працівників від шкідливого впливу хімічних речовин на робочому місці.

1999/92/ЄС П'ятнадцята спеціальна Директива, видана на основі Рамкової Директиви 89/391/ЄС. Про мінімальні вимоги до безпеки і охороні здоров'я працівників від можливих ризиків, пов'язаних з дією вибухонебезпечної атмосфери.

2000/54/ЄС Про захист працівників від ризиків, пов'язаних з дією біологічних речовин на робочому місці.

2001/45/ЄС Про мінімальні вимоги щодо забезпечення безпеки і здоров'я працівників на робочому місці при використанні виробничого обладнання.

2002/44/ЄС Директива Європейського парламенту і Ради ЄС про мінімальні вимоги до безпеки і охорони здоров'я працівників від ризиків, пов'язаних з дією фізичних чинників (вібрації) (шістнадцята окрема директива до Статті 16(1) Директиви 89/391/ЄЕС).

2003/10/ЄС Директива Європейського парламенту і Ради ЄС про мінімальні вимоги до безпеки і охорони здоров'я працівників від ризиків, пов'язаних з дією фізичних чинників (шуму) (сімнадцята окрема директива до Статті 16(1) Директиви 89/391ЄЕС).

2004/37/ЄС Директива Європейського парламенту і Ради ЄС по захисту працівників від ризиків, пов'язаних с впливом канцерогенів або мутагенів на робочому місці (шоста окрема директива в рамках тлумачення Статті 16(1) Директиви 89/391/ЄЕС)

2004/40/ЄС Директива Європейського парламенту і Ради ЄС про мінімальні вимоги до безпеки і охорони здоров'я працівників від ризиків, пов'язаних з дією фізичних чинників (електромагнітних полів) (вісімнадцята окрема директива до Статті.16(1) Директиви 89/391/ЄЕС).

2006/42/ЄС Про безпеку машин і обладнання. Директива так званого Нового підходу. Вносить поправки в Директиву 95/16/ЄС.

2006/46/ЄС Про обладнання, заміняє Директиву 98/37/ЄС. Встановлює додаткові обов'язки виробників обладнання в галузі безпеки конструкції та виробництва машин.

Розглянемо рамкову директиву 89/391/ЄС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників»

Основним законодавчим актом про охорону праці у відповідності зі статтею 118а Римської угоди є рамкова Директива 89/391/ЄЕС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників», що вступила в силу 1 січня 1993 року.

Метою Директиви 89/391/ЄЕС є впровадження заходів для заохочення удосконалення у сфері безпеки і захисту здоров'я працівників під час роботи. Відповідно до цього вона містить загальні принципи щодо запобігання професійним ризикам, захисту безпеки і здоров'я, виключення ризику і нещасних випадків, інформування, консультацій, пропорційної участі відповідно до національного законодавства та/або практики, навчання працівників та їх представників, а також загальні Правила впровадження названих принципів.

Рамкова Директива вказує, що, вищий на момент її прийняття рівень вимог у державах-членах ЄС був прийнятий як мінімальний рівень вимог при узгодженні національних законодавств з охорони праці.

Рамкова директива містить багато принципових моментів, які можна стисло описати в такий спосіб:

• Загальне завдання з поліпшення виробничого середовища та відповідні обов'язки покладаються на . держави-члени ЄС і роботодавців.

• Поняття виробничого середовища охоплює, поряд із традиційною фізичною безпекою, також організацію роботи, соціальні відносини на робочих місцях.

• Завданнями охорони праці є не тільки запобігання фізичної шкоди (нещасні випадки та професійні захворювання), але також зниження навантаження на працівників і створення морально здорових умов праці.

У Директиві встановлюють загальні обов'язки роботодавців і працівників, націлені на поліпшення охорони праці, а також права працівників, пов'язані з їхньою участю в вирішенні питань охорони праці. За винятком деяких випадків Директива застосовується у всіх приватних, державних і муніципальних галузях. Загальні визначення «працівника» і «роботодавця» указують, які обов'язки Директива накладає на кожну зі сторін. Основний обов'язок роботодавця - піклуватися про безпеку та здоров'я у будь-яких ситуаціях, пов'язаних з роботою. Директива встановлює також особливі обов'язки роботодавця по забезпеченню безпеки, такі як організація першої допомоги, боротьба з пожежами та евакуації працівників, а також медичні огляди і захист категорій працівників, які піддаються особливому ризику. В описі обов'язків роботодавців, поряд із захистом, підкреслюються превентивні заходи, які повинні прийматися на основі визначення небезпек у виробничому середовищі та оцінки ризику.

Зазначені в Директиві заходи націлені на поліпшення існуючих умов і підвищення рівня охорони праці. На перший план висувається визначення цілей і завдань, а не конкретних норм поведінки. Окрім завдань по запобіганню та усуненню небезпек, у Директиві зазначені і засоби, які застосовуються для досягнення поставлених цілей. Вони включають принципи превентивних заходів, перелічені в статті 6 Директиви, такі як запобігання небезпек, усунення небезпек на стадії їхнього виникнення, розробка єдиної і всеосяжної превентивної політики, а також першочерговість колективних заходів захисту в порівнянні з індивідуальними заходами. Крім цього, Директива містить положення про організацію захисту та профілактичні заходи.

Установлено, що працівники мають право захищатися від серйозної і прямої небезпеки. Зокрема, роботодавцю забороняється, за винятком окремих обґрунтованих випадків, вимагати від працівників поновлення їх діяльності в ситуації, коли серйозна і безпосередня небезпека не усунута.

Працівники також мають право бути вислуханими і брати участь у прийнятті рішень з охорони праці. Крім того, роботодавець зобов'язаний інформувати та інструктувати працівників і ознайомлювати їх з питаннями безпеки праці. Директива містить також положення про обов'язок працівників піклуватися про безпеку й здоров'я як самого себе, так і інших людей.

Директива наводить перелік основних обов'язків працівників з охорони праці.

Кожен працівник зобов'язаний піклуватися про безпеку і здоров'я, як власне так і інших людей, відповідно до набутої підготовки та інструкцій, наданих йому роботодавцем. З цією метою працівники повинні:

• правильно використовувати обладнання, апарати, верстати, небезпечні речовини, транспортне обладнання та інші засоби виробництва;

• правильно користуватися індивідуальними засобами захисту та повертати їх в належне місце;

• утримуватися від самостійного відімкнення зміни або усунення пристроїв захисту, які встановлені на обладнанні, апаратах, верстатах, установках і спорудах, а також правильно застосовувати такі захисні пристрої;

• негайно інформувати роботодавця та/або його посадових осіб про будь-яку виробничу ситуацію, відносно якої вони мають підстави вважати наявність серйозної і неминучої загрози.

Стаття 16(1) вказує, що слідом за даною рамковою Директивою Радою ЄС повинні бути прийняті окремі Директиви. У додатку приводиться перелік відповідних пріоритетних сфер: робочі місця, робоче устаткування, засоби індивідуального захисту, робота із пристроями візуального відображення, обробка вантажів, яка має ризик ушкодження хребта, тимчасові робочі площадки або робочі площадки на засобах пересування, рибальство та сільське господарство.