124

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

Кафедра «Безпека життєдіяльності»

ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Для студентів факультету ТВППТ

ОКР «Спеціаліст», «Магістр»

ПОЛТАВА 2011

Тема №1. Міжнародні норми в галузі охорони праці

Лекція 1.1.

Міжнародні норми в галузі охорони праці

1. Соціальне партнерство в охороні праці.

2. Соціальна відповідальність.

3. Законодавча основа Євросоюзу з питань охорони праці.

4. Трудові норми Міжнародної організації праці.

5. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.

Література :

1. Гогіташвілі Г.Г., Карчевські В.М., Лапін В.М. Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами: Навч. посібник. –К.: Знання, 2007. –С.10-14.

2. Русаловський А.В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посібник. –5-те вид., допов. І перероб. К.: Університет «Україна», 2011. -С. 23-55; 253-276

3. Основи охорони праці / За ред. проф. В.В.Березуцького: Навч. посібник. –Х.: Факт, 2005. –С. 111-123

1. Соціальне партнерство в охороні праці.

Сучасні економічні відносини, розвиток інтеграційних процесів, інтенсифікація виробництва, курс України на зближення з Європейським Союзом - все це потребує принципово нового підходу до питань охорони праці в державі, а також змін в ідеології роботодавців щодо відповідальності за життя, здоров'я і належні умови праці найманих працівників.

Сучасний стан охорони праці в Україні, попри всі позитивні зміни та наявні досягнення, можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці - це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова соціально орієнтованої державної політики, одна з найважливіших функцій діяльності органів державної влади всіх рівнів.

Аналіз стану виробничої безпеки свідчить, що в Україні спостерігається тенденція до зниження рівня виробничого травматизму, аварій та аварійних ситуацій. Але, на жаль, кількість травмованих і загиблих на виробництві викликає стурбованість про майбутнє нашої країни та її дієздатної частини населення. В Україні національна економіка тільки починає набирати оберти, і із зростанням виробництва цілком можливим є відповідне збільшення випадків виробничих аварій, травматизму та професійних захворювань.

В Україні щомісяця травмується на виробництві близько 1500 чоловік, з них біля 100 - одержує смертельні травми. Зараз Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань опікується понад 300 тис. потерпілих на виробництві.

В таких умовах проблема зниження виробничого травматизму віднесена до категорії особливої державної і суспільної значимості, а її розв'язання - до пріоритетних завдань національної безпеки.

Проблема охорони праці є загальносвітовою, над її вирішенням наполегливо працюють всі члени міжнародної спільноти.

За даними МОП, в світі щороку реєструється біля 340 млн. випадків виробничого травматизму та 160 млн. випадків професійних захворювань.

Щорічно, за оцінками МОП, нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання забирають життя приблизно 2,3 млн. працівників. Загальносвітові втрати від професійних захворювань, травм та поганих умов праці забирають 4% світового валового внутрішнього продукту.

Євросоюз підрахував, що в 27 країнах Євросоюзу в 2008 році сталося понад 7 млн. нещасних випадків, а рівень смертельного виробничого травматизму становив біля 7,5 тис. чол.

За останні десятиріччя умови праці, особливо виробнича гігієна і виробнича безпека, істотно покращилися в багатьох країнах, однак в цілому світова ситуація в сфері охорони праці все ще залишається важкою.

Глибокий вплив на трудове життя, на умови праці має глобалізація. Виникнення нових технологій, розширення торгівлі та зміни фінансово-економічних режимів прискорило темпи глобалізації - підкреслював Гаррі Холкері, Президент 55-ї Генеральної Асамблеї ООН в статті «Глобалізація і її вплив на охорону праці». Дійсно, вона зробила світові ринки більш відкритими, однак її благотворна роль занадто переоцінюється. Істинні результати глобалізації мають двоїстий характер: деякі держави змогли добитися переваг в ринковій економіці, інші стали ще більш маргінальними, дезінтегрованими і знедоленими. Ані ринкові механізми, ані економічне зростання на глобальному рівні не можуть гарантувати соціальну справедливість, зайнятість і розвиток для всіх. В той час як індустріально розвинені країни удосконалюють управління системами соціального забезпечення при високих рівнях зайнятості населення, в країнах з перехідною економікою проблеми соціальної підтримки загострилися настільки, що набули критичного значення як в повсякденній боротьбі людей за виживання, так і в підтримці соціальної і політичної стабільності в суспільстві.

Тиск світової конкуренції, вимушує роботодавця розглядати профілактику травматизму і охорону праці працівників не як інтегральну компоненту управління, а як додаткову перепону на шляху до збуту продукції. Тому зараз актуалізуються питання соціальної відповідальності бізнесу.

Міжнародний досвід показує, що оскільки в єдину систему охорони праці залучені декілька суб'єктів з різними інтересами, те, якою б сильною не була законодавча складова цієї системи, все-таки найдійовішим залишиться шлях переговорів, спільний пошук шляхів вирішення проблем охорони праці в організації, - все те, що вкладається в поняття «соціальне партнерство».

Соціальне партнерство в охороні праці вигідно для обох партнерів: спільний внесок у поліпшення умов праці веде до росту продуктивності й підвищенню якості продукції, що важливо для роботодавців, і одночасно допомагає зберегти здоров'я працівників.

Сьогодні в процесі трудових відносин ми все частіше зіштовхуємося з поняттям «соціальне партнерство». Воно прийшло до нас із міжнародного досвіду трудових відносин і поступово стає нормою нашого життя.

Соціальне партнерство - взаємодія органів державної влади, об'єднань роботодавців і профспілок у визначенні і проведенні в життя узгодженої соціально-економічної політики, політики в галузі трудових відносин, а також: двосторонні відносини між: роботодавцями і профспілками, спрямовані на забезпечення узгодження їхніх інтересів.

Процес досягнення згоди між сторонами трудових відносин визначається як соціальний діалог. Закон України «Про соціальний діалог в Україні» від 23 грудня 2010 року дає таке визначення:

Соціальний діалог - процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.

Суб'єктами (сторонами) соціального партнерства (діалогу) є:

• працівники - в особі профспілок;

• роботодавці - в особі об'єднань роботодавців;

• держава - в особі органів державної влади.

Наприклад, на локальному рівні (підприємство, установа, організація) працівників представляє первинна профспілкова організація, а в разі її відсутності - вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників. Роботодавець може призначати своїх уповноважених представників.

Соціальний діалог здійснюється на таких принципах:

• законності та верховенства права;

• репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;

• незалежності та рівноправності сторін;

• конструктивності та взаємодії;

• добровільності та прийняття реальних зобов'язань;

• взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

• обов'язковості розгляду пропозицій сторін;

• пріоритету узгоджувальних процедур;

• відкритості та гласності;

• обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;

• відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.

Одні з найважливіших сфер трудових відносин - це відносини в охорони праці. Взаємини суб'єктів соціального партнерства в сфері охорони праці настільки різноманітні, що передбачити всі нюанси в законах просто неможливо. Роль держави полягає в створенні певних правил взаємин суб'єктів охорони праці, у виданні нормативно-правових актів з охорони праці, у здійсненні контролю за дотриманням цих загальних правил. На суб'єктів охорони праці держава покладає обов'язки й надає певні права. Так що в умовах динамічно мінливої економіки ми можемо говорити лише про основні права і обов'язки суб'єктів охорони праці, покладаючись на їхній здоровий глузд та уміння спільно знаходити шляхи вирішення виникаючих проблем.

У роботодавця і працівника - свої інтереси до охорони праці та природне прагнення дотримувати їх з найменшими для себе втратами.

Працівник зацікавлений, як мінімум, у забезпеченні з боку роботодавця здорових і безпечних умов своєї праці, високої оплати праці.

Роботодавець ставить на перше місце економічні аспекти діяльності і прагне звести свої витрати до мінімуму, у тому числі й витрати на охорону праці.

Держава покликана встановити гарантії прав й обов'язків кожного із суб'єктів і створити механізм виконання встановлених норм охорони праці, для чого видаються закони й утворюються органи управління та нагляду за охороною праці.

Соціальне партнерство в охороні праці - це система пошуку взаємно-прийнятних шляхів рішення загальних проблем охорони праці в організаціях, система взаємних домовленостей між всіма суб'єктами охорони праці.

Ці взаємні домовленості закріплюються таким чином:

• У прийнятті колективних договорів, обов'язковою і невід'ємною складовою частиною яких є угоди про охорону праці;

• У створенні спільних структур (комісій), покликаних вирішувати проблеми охорони праці;

• У формуванні системи управління охороною праці, яка сприяє зацікавленості роботодавця і працівників в ефективній роботі з охорони праці, у тому числі через економічні важелі.

Участь роботодавця в системі управління охороною праці в організації - це в першу чергу служба охорони праці.

Участь працівників у системі управління охороною праці - це створення спільних з роботодавцем комісій з питань охорони праці, формування органів громадського контролю за додержанням законодавства з охорони праці, вибори уповноважених осіб з питань охорони праці.

Участь держави в системі управління охороною праці - це прийняття законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та контроль за його дотриманням суб'єктами охорони праці на всіх рівнях.

Ідея соціального партнерства, зокрема в галузі охорони праці, є основоположною в діяльності міжнародних організацій. Міжнародна організація праці (МОП) загалом має унікальну тристоронню структуру, визнану компетенцію і багатий досвід у соціальній сфері, тому вона відіграє важливу роль у розробці принципів, якими керуються уряди, організації роботодавців і організації працівників.

В Європейському Союзі соціальна політика також побудована на принципах соціального партнерства.

Соціальне партнерство в документах Євросоюзу часто позначають терміном «соціальний діалог». В Євросоюзі соціальному діалогу, зокрема, в сфері охорони праці, надають істотне значення, актуальним вважають завдання щодо інтенсифікації консультації із представниками урядів держав-членів і із соціальними партнерами - тобто з працівниками та роботодавцями. Загальноєвропейськими сторонами ринку праці є, наприклад, ETUC (Європейської Конфедерації Профспілок), що представляє працівників, і UNICE (Європейської Асоціації Роботодавців), що представляє роботодавців.

Основну роль у цих консультаціях відіграють Комісія з безпеки і гігієни праці та Консультативний комітет з безпеки, гігієни й охорони здоров'я.

Комісія з безпеки і гігієни праці була створена в 1957 р. Членство в Комісії з безпеки і гігієни праці від кожної держави-члена ЄС сформовано таким чином:

• два представника від уряду,

• один представник від робітників,

• один представник від роботодавців.

Ця Комісія представляє пропозиції щодо поліпшення виробничої безпеки і здоров'я безпосередньо урядам держав-членів ЄС.

Консультативний комітет з безпеки, гігієни та охорони здоров'я був заснований Указом Ради Міністрів ЄС 27 червня 1974 р. Кожна держава-член ЄС представлена у ньому таким чином:

• двома урядовими офіційними особами;

• двома членами профспілки;

• двома представниками асоціації роботодавців.

Крім того, в роботі Комітету приймають участь також представники ETUC iUNICE.

Консультативний Комітет визнаний як підходящий форум для консультацій між двома сторонами, що представляють роботодавців та працівників. Отже Консультативний комітет з безпеки, гігієни й охорони здоров'я виконує в структурі Європейського Союзу функції органу, що відповідає за соціальний діалог і соціальне партнерство в сфері охорони праці.