Юрій Клен (Освальд Бургард )

( 1891-1947)

Повну дату народження різні літературознавці подають по різному: Ю.Ковалів – 4 жовтня, І.Качуровський – 6 жовтня (очевидно за ст..ст.), М.Жулинський – 22 жовтня (явно, за н.ст.), але тоді за ст. ст. мало б бути 10 жовтня. Найбіль прийнятою є дата 4 (16) жовтня 1891 року. Місце народження – село Сербинівка на Поділлі, неподалік містечка Старокостянтинова на Хмельниччині, у родині німецького купця. Виховували його в атмосфері шанування рідної мови, звичаїв і водночас – любові до України, що стала для них другою батьківщиною.

Бургард не уявляв свого життя без Києва. Тут він закінчив із золотою медаллю першу Київську (Олександріївську) гімназію. З 1911 року здобував освіту на історико-філологічному факультеті в університеті св. Володимира (студіював англійську, німецьку, словянську філологію), в якому навчався Н.Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович хоча тоді вони ще не знали один одного.Тут на здібного студента звернув увагу професор історії й теорії літератури В. Перетц, благословив його першу наукову розвідку „Нові обрії на терені дослідження поетичного сти­лю”(1915). Тут Юрій Клен формувався як учений, митець і громадянин.

В роки першої світової війни його разом із тридцятьма молодими німцями заслали в Архангельськ. Перші вірші поета, написані саме там у 1914—1918 рр., вони були російськомовні. У них відчутний плив російсько­го символізму. Уже в ранній поезії вияскравлюється натурфілософська концепція Юрія Кле­на. Його ліричний герой сприймає „мерных кра­сот літургію” північної природи, переймається світлою „печалью листопада”. Чимало віршів бу­ло викрадено разом із речами, коли поет повер­тався із заслання. Тому він намагався відтворити російськомовну лірику 1914—1921 років з пам'яті. Єдиний зошит з поезіями цього періоду зберігається нині у відділі рукописів Інституту літератури їм. Т. Г. Шевченка НАН України.

У 1918 році О.Бургард виїхав до Німеччини, але мало не був мобілізований до німецького війська, тому швидко у цьому ж році повертається до Києва, тут він закінчує навчання в університеті, вступає до аспірантури при дослідницькому інституті УАН, де вивчає германістику й 1923 року отримує диплом першого ступеня. Перебуває на викладацькій роботі у залізничному технікумі, в кооперативній школі, Голосіївському кооперативному інституті. Київському ІНО, Київському інституті лінгвістичної освіти.

У цей період у нього завיязуються досить дружні стосунки з М.Зеровим, з яким він працював в Баришівському соціально-економічному технікумі в 1920-1923 роках. За короткий час Баришівка стала сильним культурним центром, світло якого досягало і Києва. Однак творча атмосфера була перервана арештом Бургарда, якого разом з іншими учителями Баришівки, заарештували в підозрі “буржуазного” походження. Їх завезли у Полтаву. Важко сказати як би склалася доля Бургарда, якби не клопотання письменника В. Короленка.

Баришівський період перевернув уявлення Бургарда про українську поезію, що здавалася йому доти безнадійною і неперспективною. Саме М.Зеров допоміг йому розвіяти цей міф. Бургард не одразу почав писати українською мовою. Порівнюючи себе з іншими “неокласиками”, він сумнівався в доцільності змагання з ними, вважав, що його праця стане корисливішою в царині художнього перекладу (зб. “Залізні сонети” Й. Вінклера, 1925 р., лірики П. Шеллі, В. Шекспіра, Р. Рільке, Е. Верхарна, Дж. Байрона, П. Верлена, С. Малларме, А. Рембо, оповідань Г. Гессе та ін.), наукових досліджень. В ті часи він дозволив собі опублікувати в тодішній періодиці лише три вірші „На переломі”, “Жовтень. 1917” та “Сковорода”, в якому відбито близький світовідчуванню “неокласиків” дух, та тяжіння до гармонії та душевної краси. То був період духовного становлення Бургарда як “неокласика”. Естетична концепція “неокласицизму” виявилась для нього єдино близькою.

Як уже говорилося, на відміну від “Гарту” і “Плугу”, “неокласики” не мали ні своєї програми, ні маніфестів чи будь-яких інших “формальностей”. Це було творче спілкування вільних митців, які шанували талант один одного. Позиція “неокласиків” не вписувалася у „ландшафт” непримиренної класової боротьби на терені літератури, тому вони постійно зазнавали політичних звинувачень.

Освальд Бургард одним із перших серед “неокласиків” збагнув, що новий зумовлений історичним розвитком тип творчого інтелігента, який уособлювали “неокласики” був позбавлений перспектив. Несподіваний - хоч і короткий - арешт М.Рильського (1931 р.) став для нього тривожним сигналом, Юрій Клен відчув, що коло звужується і готується новий похід проти української інтелігенції. . Це спонукало податися “світ за очі” в еміграцію Небагато людей знало про те, що Юрій Клен вирішив остаточно покинути Україну та шукати долі в невідомій "синій далечині". В останній вечір перед від'їздом Микола Зеров читав сонета, якого написав Кленові на прощання, але не докінченого, Лише 1944 року, будучи уже за кордоном, поет дістав отой уже заверше­ний сонет, що мав заголовок "Дим батьківщини". Хотілось би наголосити, що саме Микола Зеров допоміг поетові по-новому осмислити глибину української поезії, яка доти здавалася йому безнадійно провінційною.

З 1931 року О.Бургард жив у Німеччині. Намагається віршувати німецькою мовою. З великим болем спостерігав за терором, жертвами якого стали й “ неокласики”. Він постійно пропагував їх твори, переклав на німецькою мовою, підготував антологію „Поезія приречених”. На жаль, цей рукопис не вийшов через смерть поета.

У грудні 1933 року в одному з номерів журналу “Вісник” зיявився сонет “Кортес”. В карбованих рядках вчувалася рука майстра, який підписався Ю.Клен. Невдовзі читачі дізналися, що за цим псевдонімом стояв О.Бургард – відомий літературознавець, поет, перекладач. В 1934 р. поет був призначений на кафедру сла­вістики, читав лекції в Мюнхенському, а згодом в Мюнстерському університеті (Вестфалія). У 1936 р. захистив докторську дисертацію, йому було присвоєне звання професора. Проживав на околиці Мюнстера. Саме тут він написав біль­шість поезій, що склали основу збірки «Караве­ли», і поему «Прокляті роки».

У 1939 р., за свідченням сина письменника Вольфрама Бургардта, його батько, будучи мобілізованим до німецького війська, працював військовим перекладачем, з 1941 року служив при штабі тилової частини 17-ї армії. Після війни Ю. Клен перебирається до Австрії у Фольдервільдбад (Тіроль). Ю.Клену судилося продовжити традицію репресованих друзів, стати живим мостом між ними і митцями Західної України та діаспорою. Даниною світлій памיяті київських “неокласиків” перейнята поема „Прокляті роки” (1937) та епопея „Попіл імперій” (1943-47). Чи не тому Юрій Клен так близько зійшовся з деякими поетами відомої ще з 20-х років «празької шко­ли» (Л. Мосендз, Олена Теліга, О. Ольжич, Є. Маланюк, Ю. Дараган), друкував свої вірші поряд з їхніми у редаго­ваному Д. Донцовим журналі «Вісник».

У 1944 році в Празі виходить збірка Ю.Клена “Каравели”, в якій тісно переплелася європейська лицарська романтика й антична традиція з київською, власне українською культурою. Назву самої збірки та першого циклу взято з пе­рекладеного М. Зеровим сонету Ж. Ередіа «За­войовники» (у збірці «Камена» він був видруку­ваний під назвою „Конкістадори”. Збірка відтворювала драматургію мислення автора й складалася з трьох розділів: „У слід конкістадорам”, „Серед озер ясних”, „У Первозванного на горах”. З перших сторінок читача прой­мала стихія пристрастей, потужнього повнокрилля розкутої фантазії та культури лицарської етики на шляхах „радісно-чужих”. Екзотичні мотиви неосвоєних просторів, відкривавча енергія романтизованих конкістадорів, усі оті крилаті вітрильники уяви забуяли в ліриці Юрія Клена, навдивовижу гармонуючи з її чіткими, карбованими контурами. Однак ця лірика знає як невситимий рух, так і настрої мудрої злагоди («Серед озер ясних», 7 віршів розділу написані в Києві) та нюанси інтимного переживання, лицарське обожнення жінки. У поезії Ю. Клена об­раз вічної жіночності, краси й чистоти кохання, втілені в образі Беатріче:

1.Тебе співець, піднісши понад зорі,

Таким безсмертним світлом оточив,

Що досі ще крізь далечінь віків

Пронизують нас промені прозорі.

Як жадібно ти ловиш, темнозора,

Пливке, як пух, летюче листя слів,

Коли дзвінкі рядки моїх рядків

Шумлять, немов осінні осокори.

Що всі скарби, затоплені в морях!

Раптову радість і той блиск дитячий,

Який спалахує в твоїх очах,

Не проміняю ні на що: неначе

Блакитний місяць, виплива з долонь

Твоє волосся чорне й смагла скронь.

2

Ти вся ще провесна, о Беатріче!

В тобі все світло ранкове зорі,

Що ним співці, пости й малярі

Колись наситили Середньовіччя.

Ще перші сльози радості й горичі

Дрижать, як на березовій корі,

Але все славлять янголи вгорі

Твоє ім'я, благословенне тричі.

Поглянь, тепер твої всі ночі й дні

Круг тебе дивним сяйвом заясніли

І засліпили нас, мов крила білі:

Бо серед скель в похмурій тишині

Своїх терцин холодні діаманти

Тобі вплітав у шату темний Данте.

Образ „жіночого начала” поет ототожнює з Україною, її трагічною долею. Ю.Клен вбачає причину трагедії України в переродженні психології нації, занепаду тих рис українського національного характеру, які вона явила в княжу добу та період козацтва. Його національний ідеал - це образ рішучого воїна-лицаря. Таким поет хоче бачити свого сучасника, який формував би в собі національну свідомість, сильний характер, волю, був відданий І своєму народові, Вітчизні, вболівав за долю нації, пам'ятав трагічне минуле України.

Збірка була укладена не за хроно­логічним принципом. Основою композиції є ідея духовної еволюції особистості, пошуку нею влас­ного місця у світі. «Особливість книги поезій Ю. Клена,- пише дослідниця його творчості Віра Сарапин,- наявність єдиного ліричного ге­роя, який постає у кількох іпостасях: лицаря («Услід конкістадорам»), філософа («Серед озер ясних»), патріота («У Первозванного на горах»). Поезії, включені до цих розділів, свідчать про діалектичне світобачення Ю. Клена й відобража­ють сферу духовних ідеалів і цінностей, зосеред­жених у культурі, історії, природі, внутрішньому світі особистості («Антоній і Клеопатра», «Жанна Д'Арк», «Енгармонійне», «Сковорода», «Осінь», «Весна», «Беатріче», «Софія», «Терцини», «Володимир», «Київ», «Україна»).

Теми й мотиви збірки; туга за втраченою батьківщиною; історична трагедія України; осмислення її історичної долі від часів античності; прославляння княжої доби й ко­зацтва; віра в неминучість історичної справедли­вості, незнищенність духовності українського народу; поклоніння вічним ідеалам життя, гар­монії природи й особистості.

Ю. Клен створює і образи відомих історичних діячів минувшини, націо­нальних героїв для того, щоб сформувати в чита­ча певні національні ідеали (князь Володимир, князь Данило Галицький, княгиня Ольга, які є і на сьогодні символами нації).

В це й же період зיявилась поема “Прокляті роки”. В ній Бургард- історик поступається Юрію Клену – поету. Вражає проникливість автора поеми, в якій він розкриває дві лінії більшовиків на Україні, спрямовані на повне її приборкання і удар по основі нації – селянству, та по інтелектуальному її потенціалу - творчій інтелігенції. Тут розкрито зміст таємної постанови ЦК ВКП(б) від 24 січня 1933 року, ревно виконуваної В.Постишевим та іншими йому подібними. Поема завершується молитвою мученикам сталінського пекла.

Чимало письменників мають свій головний твір. Для Ю.Клена – це „Попіл імперій”, широкомасштабний літопис драматичних процесів ХХ ст., в якому розкривається неспростовна закономірність краху монархічних та деспотичних наддержав. Епопея присвячена Україні, пройнята вірою у її воскресіння з імперського попелу. Незважаючи на грандіозний задум, сумлінне дотримання історико-хронологічних принципів зображення, у творі наявні певні недоліки, автор не встиг його завершити, стилістично та композиційно впорядкувати. Над поемою він працював усього п'ять років (1943—1947). Перші рядки з'явилися ще 1943 р. у Рейшенау. То був епізод, пов'язаний із трагічною долею Архімеда, що пізніше ввійде до четвертої частини епопеї, умовно поділеної на п'ять частин.

Найбільш складною стилістично, змістовно та тематично є перша частина епопеї, що приваблює внутріш­ньо незв'язаними фрагментами-спогадами, оповитими тонким київським колоритом та окремими сюжетами запеклих національних і соціальних змагань на крутому зламі історії. Друга і третя частини — значно цілісніші, в них ідеться про сталінське та гітлерівське пекло, в які проводять ліричного героя відповідно Данте й Еней. Юрій Клен одним з перших розкрив справжню суть обох тоталітарних режимів, однако­во небезпечних. Поет полемізує з великими митцями минув­шини. Тоді як уявне пекло Данте вражає жорстокою вина­хідливістю середньовічних тортур, тоді як бурлескне пекло І. Котляревського постає засобом випробування Енея і тро­янців, цілком реальне пекло, змальоване Юрієм Кленом, жахає неприйнятними для здорового глузду цинічними мето­дами масової ліквідації людей та цілих народів за класовими чи расовими «теоріями».

Не втратили свого значення й літературні праці та критичні виступи Освальда Бургарда. Йдеться про розвідки творчості П.Шеллі (1925), „Леся Українка і Гейне” (1927), „Гейне в українських перекладах” (1930), „Головні мотиви творчості Леоніда Андреєва” (1936), про спецкурси „Історична руська граматика”, „Билини”, „Утворення Київського князівства”, „Леся Українка та її переклади з Г. Гейне” та інші.

Письменник переживав, будучи без звיязків з українською літературною інтелігенцією. Тричі нелегально переходив австрійсько-німецький кордон. Наважчим був перехід восени 1947 року, під час якого поет і вчений важко занедужав і 30 жовтня помер у Авгсбурзі. „В моїй памיяті,- згадувала Н.Полонська-Василенко, яка бачила Юрія Клена в останні дні його життя,- назавжди залишились його темні сумні очі, його мיякий повний страждання голос, коли він читав нам свою поему “Попіл імперій”, перед картинами якої бліднуть описи Дантового “Пекла”.