6.5. Судові рішення і доктрина міжнародного права

Оскільки, згідно зі змістом ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН, судові рішення повинні бути допоміжним джерелом встановлення норм права, а не фактичним їх джерелом, вони можуть мати велике значення. Із тексту цієї статті випливає, що, по-перше, йдеться про судові рішення самого Міжнародного суду ООН, оскільки, згідно зі ст. 59 Статуту, рішення Суду є обов'язковим лише для сторін, що беруть участь у справі, й, по-друге, таке рішення не повинно змінювати або доповнювати чинне міжнародне право. Оскільки у міжнародному праві не існує доктрини прецеденту в такому вигляді, в якому вона є визнана в загальному праві ("common law"), можна стверджувати, що держави, які ведуть спір, а також автори підручників цитують рішення Міжнародного суду ООН та Міжнародних трибуналів як авторитетні рішення.

Міжнародний суд всебічно аналізує свої попередні рішення і належним чином розмежовує ті справи, які, на його погляд, не повинні бути застосовані при розгляді конкретної проблеми. Але як, наприклад, судді в Англії творять право у процесі його інтерпретації, так і судді Міжнародного суду ООН інколи роблять дещо більше, ніж виключно "кваліфікують норми права". Одним із найвідоміших прикладів такого прогресу було рішення у справі Британсько-Норвезького спору щодо рибальства , яке встановлювало критерії визначення ліній, від яких відраховується ширина територіального моря. Ці критерії в подальшому були прийняті до уваги у Женевській конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р.

Серед інших прикладів можна навести справу "Про відшкодування шкоди, заподіяної на службі ООН" , в якій визнано правосуб'єктність міжнародних організацій, або ж справу "Про геноцид", в якій розглядають питання про застереження до зазначеної конвенції.

Очевидно, із вищевикладеного не випливає, що рішення Суду залишаться прийнятими без застережень у дискусіях, які в подальшому будуть відбуватися, а також відповідних пропозиціях щодо правового врегулювання наявних проблем. Яскравим прикладом такої ситуації може слугувати частина рішення у справі пароплавства "Лотос" , котра була піддана відповідній критиці, а в подальшому була врегульована у Женевській конвенції з морського права. Але такі випадки у міжнародній практиці трапляються рідко, а відтак авторитет, яким володіє Міжнародний суд, і його рішення засвідчують, що його позиція має важливе значення для розвитку і функціонування міжнародного права.

Необхідно зауважити, що джерелом міжнародного права є не лише рішення Міжнародного суду ООН, а й рішення інших міжнародних чи регіональних судів (наприклад, Міжнародного кримінального суду, Європейського суду з прав людини).

Стаття 38 Статуту Міжнародного суду ООН передбачає як додаткове джерело визначення норм права "доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із міжнародного публічного права різних націй".

З історичної точки зору вплив академічних учених на розвиток міжнародного права завжди був великий. У період найвищого розвитку теорії природного права основне значення мали аналізи і правові думки, в той час як роль практики держав і судових рішень мали значно меншу цінність. Із XVI по XVIII ст. такі автори, як А. Джентілє, Г. Гроцій, С. Пуффендорф, Е. Ваттель, були найвідомішими авторитетами та визначали сферу, форми, а також зміст міжнародного права.

Разом з появою позитивізму й утвердженням суверенності держави визначальне місце як джерела норм у системі міжнародного права посіли договори і звичаї, тобто значення наукових праць дещо зменшилося. З цього можна зробити висновок, що наукові праці використовувались як спосіб встановлення змісту права щодо конкретної ситуації, а не як джерело фактичних норм. Наукові дослідження окремих учених мали визначальний вплив на розвиток відповідних галузей міжнародного права. Праці деяких учених і нині визнають класикою сучасного міжнародного права (наприклад, Й. Блюнчлі, Г. Кельзена, Д. Анцілотті, JI. Оппенгейма, X. Лаутерпахта, Ф. Мартенса, А. Фер- дросса, В. Корецького, Г. Тункіна), однак їхній вплив на подальший розвиток галузей міжнародного права вже незначний.

Проте наукові праці у сфері міжнародного права відіграють важливу роль у питаннях систематизації міжнародного права з огляду його структури та форми, дають додаткову можливість з'ясувати природу, історію і практику застосування норм права. Вони призводять до роздумів щодо цінностей і мети міжнародного права, підкреслюють недоліки системи, а також вміщують ідеї щодо його розвитку.

Погляди відомих учених-міжнародників виражають наявну доктрину своїх держав щодо застосування норм міжнародного права у сучасних міжнародних відносинах. Це нерідко можна побачити у теперішніх дослідженнях, в яких домінує надмірний "національний інтерес", котрий не завжди об'єктивно обґрунтований. Такі факти не додають авторитетності відповідним авторам, оскільки вони викривляють істинне призначення науки щодо її об'єктивності та передбачуваності.