13.5. Правовий режим використання міжнародних рік

Міжнародною рікою називають ріки, що протікають територією двох чи більше держав або розмежовують їх території (Рейн, Дунай, Амазонка) . Особливість правового статусу міжнародних рік полягає в тому, що відповідні ділянки рік входять до складу державної терито- рхх, але разом з тим виступають частиною єдиної водної системи ".

Міжнародні ріки мають особливе стратегічне значення для здійснення судноплавства в цілях економічного, військового, наукового співробітництва. Залежно від цього міжнародні ріки можуть бути як судноплавними, так і несудноплавними. Водночас такі фізико-географічні критерії, як судноплавність чи несудноплавність, вихід до моря, жодним чином не впливають на міжнародно-правовий статус ріки .

Правовий режим використання міжнародних рік і каналів визначають норми національного і міжнародного права. Вперше правила стосовно використання вод міжнародних річок були закріплені на Віденському конгресі 1815 р. Сьогодні прибережні держави укладають спеціальний міжнародно-правовий акт, який регулює питання, пов'язані з особливостями навігації на міжнародних річках. Одним із основоположних принципів, який використовують під час судноплавства у водах міжнародної ріки, є принцип свободи судноплавства. Разом з тим прибережні держави відповідно до норм національного права встановлюють власні правила щодо доступу військових суден третіх держав у міжнародні ріки, обов'язковості лоцманської проводки суден у небезпечних ділянках міжнародної ріки тощо.

Режим використання річки Дунай регулюється положеннями Конвеції про режим судноплавства на річці Дунай 1948 р. та двома протоколами 1998 р. Судноплавство на річці Дунай є вільним і відкритим для держав, громадян усіх держав та здійснюється на основі рівності щодо сплати портових і навігаційних зборів. Існують конкретні обмеження стосовно судноплавства військових суден у водах Дунаю. Так, прохід військових суден можливий лише за згоди прибережної держави. Іншим важливим положенням, закріпленим Конвенцією, є створення Дунайської комісії. Цей орган забезпечує постійний контроль за виконанням положень Конвенції. До компетенції Дунайської комісії належить низка питань, як-от: розробка навігаційних карт, довідників, прийняття бюджету комісії, уніфікація правил нагляду за навігацією тощо. До складу Дунайської комісії входить по одному представнику від придунайських держав — учасниць Конвенції. Рішення Дунайської комісії приймають більшістю голосів. Офіційні мови Комісії — англійська та французька.

13.6. Міжнародно-правовий режим Арктики і Антарктики

Антарктика — це територія, розташована довкола Південного полюса Землі, яка включає прилеглий до неї материк Антарктиду, шельфові льодовики й острови. Після відкриття Антарктиди російською експедицією у 1818—1821 pp. територія Антарктики залишалась

113 Международное право: учебник / отв. ред. В. И. Кузнецов, Б. Р. Тузмухамедов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Норма, 2007. — С. 565.

предметом гострих територіальних суперечок (1908 p., 1917 р.) з боку СІЛА, Великої Британії, Чилі, Аргентини та інших країн . В умовах боротьби за націоналізацію територій Антарктики та її природних ресурсів визріла потреба у встановленні міжнародно-правового режиму Антарктики. З цією метою у 1959 р. держави підписали Договір про Антарктику.

Одним із найбільших здобутків Договору варто вважати призупинення висунення територіальних претензій на простори Антарктики з боку держав на строк дії Договору. З огляду на те, що Договір є без-строковим міжнародно-правовим актом, вирішення територіальних суперечок у такий спосіб є цілком прийнятним у наш час.

Сучасний міжнародно-правовий режим Антарктики характеризується принципами демілітаризації та нейтралізації території. Створення військових баз, випробування зброї є забороненим на її території. Крім того, Антарктика не може бути у випадку війни перетворена у театр воєнних дій. Водночас Договір передбачає широкі можливості для держав щодо свободи досліджень в Антарктиці, зокрема обміну інформацією стосовно наукових робіт, обміну науковим персоналом, вільного доступу до результатів наукових досліджень .

Особливу увагу приділяють і захисту навколишнього середовища Антарктики. Загальні положення, присвячені цьому питанню, закріплені Договором про Антарктику 1959 р. Натомість розгорнута правова регламентація захисту і збереження флори і фауни в Антарктиці може встановлюватись спеціальними міжнародно-правовими актами (Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 p., Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. тощо)110.

Арктика, на відміну від Антарктики, охолює простори Земної кулі, розташовані довкола Пінічного полюса, включно з Північним льодовитим океаном, прилеглими частинами Атлантичного і Тихого океанів . В основу правового режиму Арктики покладено принцип "сектора", відповідно до якого її територія поділена на полярні сектори міжприарктичними державами — СІЛА, Канадою, Данією, Норвегією і Російською Федерацією. Використання концепції секторів Арктики, що розглядає територію Арктики як сухопутне про-довження території приарктичних держав, не є загальновизнаним у міжнародному праві. У Концепції відсутнє також міжнародно-пра- вове закріплення.

Правовий режим Арктики визначається головним чином національним законодавством приарктичних держав і стосується таких питань, як захист навколишнього середовища, судноплавство тощо . Держави в односторонньому порядку приймають такі внутрішньодержавні акти, що визначають правове регулювання відносин з іншими державами у відповідному секторі Арктики, що належить державі. Так, згідно з законом Канади про запобігання забрудненню арктичних вод 1970 р., застережено її право на примусову зупинку суден не лише в її територіальних водах, а й прилеглих до побережжя Канади водах, у питаннях захисту навколишнього середовища.

Існуючий правовий режим в Арктиці передбачає також дію норм і принципів міжнародного морського права у морських просторах секторів Арктики. В таких умовах виникають труднощі у правовому регулюванні використання секторів Арктики, які входять до складу державної території приарктичних держав і регулюються національним законодавством, та судноплавства у морських просторах секторів Арктики, на які поширюється дія норм міжнародного морського права.

З огляду на те, що із заснуванням Арктичної ради 1996 р. передчасно говорити про початок процесу інтернаціоналізації Арктики, її правовий режим залишиться у незмінному вигляді. Оформлення міжнародно-правового статусу Арктики у спосіб укладення міжнародного договору безумовно забезпечить правову основу існуючому режиму використання Арктики або прокладе шлях до якісно нового підходу.

Запитання для самоконтролю

Назвіть види територій у міжнародному праві та розкрийте суть їх правового режиму.

У чому полягають юридичні засади правового регулювання державної території та її складових частин?

Які юридичні механізми міжнародного права застосовують під час зміни державної території?

Дайте юридичну характеристику делімітації та демаркації як складових процедури визначення лінії проходження державного кордону.

Вкажіть критерії, які висувають до міжнародних рік.

118 Международное право : учебник / отв. ред. Ю. М. Колосов, 3. С. Кривчикова. — М. : Междунар. отношения, 2001. — С. 130—131.

Розділ 8

НАСЕЛЕННЯ І МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

8.1. Поняття населення в міжнародному праві

Сучасна доктрина, як й існуючі норми міжнародного права, зокрема Конвенція про права та обов'язки держав 1933 p., наголошує: поряд із територією наявність постійного населення є однією з основних ознак держави. Під населенням у міжнародному праві розуміють сукупність усіх індивідів, які проживають у конкретний момент на території тієї чи іншої держави і підпорядковуються її юрисдикції.

Загальноприйнято поділяти все населення на декілька категорій: громадян, іноземців (громадян інших держав) та осіб без громадянства (апатридів). Іноді виокремлюють й інші категорії населення, зокрема осіб із подвійним громадянством (біпатридів). Однак в абсолютній більшості держав не передбачено особливого правового статусу осіб, що володіють подвійним громадянством. За національним законодавством, їх розглядають або як громадян указаної держави (у випадку, коли володіють її громадянством), або як іноземців. Г. Мел- ков зазначає, що законодавство Латвії окремо виділяє ще одну особливу категорію населення — так званих негромадян . До них відносять осіб, які постійно проживають на території цієї держави, однак не виконали особливих процедур для набуття громадянства.

Крім того, особливий правовий статус передбачено для біженців і осіб, що шукають притулок. Варто також зауважити, що всі особи, які хоча і знаходяться на території певної держави, але користуються дипломатичними імунітетами і не належать до складу населення. Таким чином, ключовою ознакою, необхідною для віднесення тієї чи іншої особи до населення держави, є поширення на цю особу юрисдикції держави. Остання здійснює стосовно свого населення три види юрисдикції: законодавчу, адміністративну та судову.

Правовий статус населення на території певної держави в основному зумовлює її національне законодавство. Така ситуація склалася історично і є логічним втіленням виключного суверенітету держави на її території. Однак із розвитком міжнародного права воно все більше впливає на правове регулювання статусу населення загалом та окремих його груп. Можна виокремити дві основні групи норм міжнародного права, які регулюють питання, пов'язані зі статусом населення, а саме: 1) норми, які встановлюють загальні стандарти правового статусу індивіда; 2) норми, які є безпосередніми підставами для виникнення суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Норми міжнародного права визначають перелік основних прав, свобод, обов'язків людини і громадянина, встановлюють їх зміст та загальні принципи реалізації. Вони також встановлюють особливості правового статусу іноземців та їх дипломатичний захист, реадмісію тощо. Норми міжнародного права регулюють спірні питання, що виникають у зв'язку з наявністю в особи подвійного громадянства. Вони визначають особливості правового статусу дипломатичного персоналу та встановлюють випадки, коли на них поширюється юрисдикція держави перебування. До сфери регулювання міжнародного права відносять також питання співробітництва держав з питань екстрадиції. Норми міжнародного права передбачають заходи, які мають на меті запобігання виникненню випадків безгромадянства. Саме нормами міжнародного права встановлюються особливості правового статусу біженців та осіб, що шукають притулок. Крім того, норми міжнародного права передбачають обов'язок держав захищати своє населення від геноциду, воєнних злочинів, етнічних чисток, зло-чинів проти людства, встановлюють загальну заборону рабства. Вони також передбачають, що міжнародна спільнота зобов'язана контролювати стан виконання норм міжнародного права, які регулюють права та свободи людини, й у випадку встановлення грубих порушень цих положень передбачають відповідальність держав та винних осіб за такі правопорушення. Ними передбачено можливість використання сили, в тому числі військової, для запобігання та припинення таких порушень, у разі якщо держава самостійно не здатна це зробити. Вони регулюють низку інших питань.