- •Любов кияновська українська музична культура (навчальний посібник)
- •Музична культура київської русі. Українська музика до XVIII ст.
- •Максим созонтович березовський
- •Духовний концерт «Не отвержи мене во время старости»
- •Дмитро степанович бортнянський
- •Духовний концерт № 15 «придіте, воспоєм»
- •Артемій ведель (ведельський)
- •Концерт «доколе, господи»
- •Cемен гулак-артемовський
- •Михайло вербицький
- •«Заповіт»
- •Петро ніщинський
- •«Вечорниці», вставна дія до драми тараса шевченка «назар стодоля»
- •Микола лисенко
- •Опера «тарас бульба»
- •Кантата «радуйся, ниво неполитая»
- •Українська опера в лисенківську добу (“Осада Дубно” п.Сокальського, “Катерина” м.Аркаса)
- •Хіх ст. (огляд творчості і.Лаврівського, в. Матюка, а.Вахнянина, о. Нижанківського, д.Січинського)
- •Кирило стеценко
- •Хор «прометей» (слова о.Коваленка)
- •Кантата «шевченкові»
- •Микола леонтович
- •"Щедрик"
- •«Дударик»
- •Яків степовий (якименко)
- •Фортепіанна творчість. Прелюд пам’яті Шевченка. Рондо сі мінор.
- •Станіслав людкевич
- •Кантата-симфонія «кавказ»
- •Василь барвінський
- •Левко ревуцький
- •Симфонія №2
- •Борис лятошинський
- •Хори на вірші тараса шевченка "Тече вода в синє море"
- •Віктор косенко
- •«11 Етюдів у формі старовинних танців»
- •Куранта мі мінор
- •Українська музична культура 50-х рр.
- •Микола колесса
- •"Лемківське весілля"
- •Українська музична культура 60-х - 90-х рр.
- •Віталій губаренко
- •Валентин сильвестров
- •Мирослав скорик
- •Кантата “весна”
- •Леся дичко
- •Євген станкович
- •Камерна симфонія № 3
- •Віктор камінський
- •Музика української діаспори
Євген станкович
(нар. 1942)
Одним із найбільш різносторонніх за своїми творчими інтересами і жанровим обсягом серед митців, які прийшли в нашу культуру наприкінці 60-х – на початку 70-х років, може по праву вважатися народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Євген Федорович Станкович. Його життєвий шлях не надто багатий зовнішніми подіями, натомість творчий розвиток напрочуд інтенсивний.
Він народився 19 вересня 1942 р. в мальовничому містечку Свалява, що на Закарпатті. Музикою займався з дитинства. Після школи вчився в Ужгородському музичному училищі по класу віолончелі. На той час (50-і роки) там працювали досвідчені педагоги, дехто з них здобув фахову освіту у великих західноєвропейських культурних центрах – Будапешті, Празі, Берліні. Після училища Є.Станкович навчався на композиторському відділенні спочатку у Львівській консерваторії під керівництвом С.Людкевича, а згодом - у Київській в класі Б.Лятошинського та М.Скорика. Своє навчання він завершив у 1970 р., і вже його дипломна робота, “Симфонієта”171, де він сміливо “обіграв” “чужі” теми з творів Й.С.Баха, Р.Вагнера та здійснив сміливу мандрівку по далеким епохам і національним школам, змусила заговорити всіх шанувальників мистецтва про появу нового яскравого імені, нової зірки на художньому небосхилі. Разом з тим саме цей перший твір засвідчив як нахил молодого автора до симфонічної музики, так і його послідовні естетичні переконання: він одразу намагався “присвоїти” найважливіші композиторські здобутки попередніх епох і інших національних шкіл, але не абстраговано, а відповідно до українських духовних традицій, зумів індивідуально і яскраво перевтілити їх на суто національному грунті.
Після закінчення консерваторії молодий митець працює у київському видавництві “Музична Україна”, сприяючи популяризації національної музичної культури, а водночас і сам дуже багато та інтенсивно творить. Врешті творчість настільки захоплює його, що з 1976 року він повністю переходить на творчу роботу, залишаючись, однак, дуже активним громадсько-культурним діячем. Деякий час – від 1991 р. до 1994 р. – він перебуває на посаді голови Спілки композиторів України, всіляко сприяючи всесвітньому визнанню української композиторської школи та виконанню шедеврів національної музики за кордоном. На початку 90-х років розпочинає плідну педагогічну працю на кафедрі композиції Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського (нині – Національна музична академія ім. П.Чайковського).
Його мистецькі обрії вражають широтою охоплення різних настроїв, вражень, гостротою світовідчуття. Вже сам перелік творів свідчить про невичерпну багатогранність духовного світу композитора. В його доробку - фольк-опера “Цвіт папороті”, де піднімаються національні обрядові традиції різних віків - від язичництва до повстанських рухів ХVІІІ ст., і два балети - “Ольга” (з княжої доби) та “Прометей”.
Одинадцять симфоній включають у себе, мабуть, всі можливі різновиди жанру. Це і монументальний багаточастинний оркестрово-вокальний цикл на вірші П.Тичини (Третя симфонія “Я стверджуюсь”), і близька до поеми, побудована на мотивах українських пісень, одночастинна симфонія № 4 “Lyrica” (“Лірична”), і хорова симфонія-реквієм “Бабин Яр”, і так звані камерні симфонії, (одна з них, № 3, отримала в 1985 р. номінацію від ЮНЕСКО172 в числі кращих десяти музичних творів світу); і камерна вокальна симфонія на вірші О.Пушкіна, і одинадцятичастинний цикл для струнного оркестру з філософською латинською назвою “Dictum”.
Якщо ж додати сюди й численні твори для віолончелі, улюбленого інструмента композитора, солоспіви, п’єси для солістів і ансамблів різного складу, музику для кінофільмів і театру, то стане зрозумілим масштаб його творчих інтересів. Для стилю Є.Станковича характерна яскрава драматичність, зіткнення протилежних, контрастних образно-емоційних “полюсів”, таких як страждання і радість, чисто побутові, пісенно-танцювальні мотиви - і суворі наспіви церковного походження, спокійна задума - і раптовий вибух енергії. Охопити весь спектр почуттів і подій, “вписати” явища національної культури у всесвітній мистецький контекст, передати напруженість і стрімкість нашої неспокійної доби - ось ті духовні цілі, які ставить перед собою і здебільшого успішно вирішує наш видатний сучасник.
В останні роки композитор часто перебуває за кордоном, зокрема в Німеччині, Швейцарії.