«Вечорниці», вставна дія до драми тараса шевченка «назар стодоля»

«Вечорниці» були створені П.Ніщинським, аматором у композиції, під безпосереднім впливом від спілкування з «театром корифеїв» та постійного відвідування "субот" – художніх вечорів родини Тобілевичів у Єлисаветграді, де завжди звучала музика і часто виконувались українські народні пісні. Практика вченого, людини виняткової ерудиції та багатогранних знань, перекладача з грецької мови, богослова, археолога, журналіста, педагога, письменника, допомогла йому подолати недоліки, притаманні більшості творів недосвідчених аматорів – примітивність викладу, банальність мелодій тощо. Попри відсутність фахової освіти автора, ця музично-театральна композиція втілила найбільш характерні риси національного музично-драматичного театру, котрий своїми традиціями наближається до народних обрядових дійств, до вертепу, свят Івана Купала тощо.

Поставлена в Єлисаветграді в тому ж 1875 р. п’єcа «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, єдиного драматичного твору славетного Кобзаря, з вставною музичною дією П.Ніщинського й під його диригентською паличкою, мала тріумфальний успіх, тим більше, що в головних ролях блискуче виступили такі знамениті актори, як І. Карпенко-Карий (Назар) та М. Кропивницький (Кичатий). Згодом у своїх мемуарах П.Саксаганський згадував про цю хвилюючу подію:

«Петро Іванович ставив свої «Вечорниці». Участь брали вчителі духовної (семінарії – Л.К.) та учні ремісничої школи. Тут були чудові голоси, як от у Рильського⁶¹, Беззабави, Левітського. «Вечорниці» йшли під керуванням Петра Івановича»⁶².

«Наріжним каменем» драматурґії цього твору, і укладення його поетичної та музично-виразової системи стала поетика Т.Шевченка, прагнення П.Ніщинського, замилуваного в ґеніальній спадщині Кобзаря, знайти найбільш відповідні засоби до внутрішньої музикальності його віршів. Власні тексти П.Ніщинського в значній мірі створені «за моделлю» віршів Т.Шевченка, а тому композитор часто використовує характерні метафори, епітети, літературні прийоми та смислові звороти специфічного стилю Кобзаря. Він прагне в своїх віршах якомога більше наблизитися до специфічного стилю, образів і символів які вже і в ті роки сприймались як уособлення українського духу. Порівняймо, наприклад, «Думу» з поеми «Невольник» Т.Шевченка й окремі куплети хору «Закувала та сива зозуля»:

«У неділю вранці-рано

Синє море грало,

Товариство кошового

На раді прохало:

«Благослови, отамане,

Байдаки спускати,

Та за Тендер погуляти,

Турка пошукати».

Чайки і байдаки спускали,

Гарматами риштовали,

З дніпрового гирла широкого випливали,

Серед ночі темної

На морі синьому»

(Шевченко)

«По синьому морю байдаки під вітром гуляють,

Братів щоб рятувати, запорожці чимдуж поспішають»

(Ніщинський)

У семи номерах-сценах, включених у загальну композицію циклу, використані розмаїті поетичні та фольклорні джерела. Так, перший номер – пісня Хазяйки "Зоря і місяць над долиною" – написаний на вірші Т.Шевченка. Наступний за ним хор дівчат «Добрий вечір, паніматко» побудований на характерних зворотах танцювальних, жвавих і запальних українських пісень, котрі часто траплялися не лише в побуті, але також у вертепному дійстві: початковий зворот хору, зокрема, нагадує старовинну жартівливу пісню «Од Полтави до Хорола».

Дію продовжують жартівливі парубочі пісні «А ми коляди не дамо, не дамо» та «На снідання курку», в яких взагалі знаходимо хорову обробку характерних колядкових інтонацій, а в сумовитому елегійному хорі «Віють вітри ще й буйнесенькі» перевтілені звороти популярної народної пісні «Тихо, тихо Дунай воду несе». Та й у драматичній кульмінації - хорі «Закувала та сива зозуля», так само, як і у фінальній сцені ворожіння, композитор настільки близький до джерел фольклору, вводячи поширені звороти козацьких, історичних, обрядових пісень, що вони сприймаються як народна творчість.

Разом з тим «Вечорниці» - це не просто сюїта на теми українських народних пісень, а цілісна драматична композиція, в якій можна помітити певні ознаки сюжетного розвитку. «Вечорниці» написані для мішаного хору, солістів і симфонічного оркестру.

У цій музично-театральній композиції панують два контрастних кола персонажів: одне, «чоловіче», виражене мелодіями, ближчими до героїчних пісень часів козаччини, друге, «жіноче», випливає з лірично-жартівливих українських народних пісень (згадаймо тут для порівняння музичну характеристику Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського⁶³). Їх діалоги, перемовини, жарти й складають умовну сюжетну лінію композиції, яка набуває особливої гостроти та яскравості в заключній сцені ворожіння. Можна уявити, що цей умовно-сюжетний вставний акт мав на меті підготувати слухачів до драматичних перипетій кохання Назара і Галі та підступності Хоми Кичатого в п’єсі Т.Шевченка і складав до неї неначе своєрідний пролог.

Хор парубків «Закувала та сива зозуля».

Виняткова популярність цього хору, що включався чи не у всі концерти української класичної музики, зумовлена передусім яскравістю музичного змісту, близькістю до героїчних пісень часів Запорізької Січі.

У хорі п’ять епізодів, котрі разом вибудовуються в своєрідну сюжетну сцену, мінливу за настроями й переживаннями, проте досконало відповідають духові тексту. Перший епізод передає хвацький запал юнаків, готових до боротьби, пам’ятаючих про козацьку славу своїх предків. Другий – журлива пісня, котра передає тугу козаків у неволі, їх жаль за Батьківщиною, надію на повернення. Бадьорий поступ змінюється тут епічним думним розспівом.

Третій фраґмент спочатку контрастує з обома попередніми епізодами: він радісний, близький навіть до жартівливих пісень, з танцювальним немовби «вальсовим» ритмом, проте цей настрій утримується недовго, поступово він набуває гостріших, войовничих і драматичних відтінків. У четвертому епізоді заспівує соліст, і його виступ можна сприйняти, як лірично-жартівливу «перерву» поміж важкими думами козаків про драматичну долю Вітчизни. Поява цього - епізоду несподівана, ніби журливий спів умисне переривається, а козаки прагнуть приховати від когось «ззовні» свої страждання.

Фінал хору стрімко злітає до вершини, схвильовано звучать окремі слова-вигуки хору «Кайдани!», «Султани!». Вони наче закликають до тієї ж боротьби за свободу, що й Шевченків «Заповіт»: «Кайдани порвіте».

«Вечорниці» П.Ніщинського розпочали дуже цікаву, нерозривно пов’язану з прадавніми традиціями українського народу, образно-сюжетну лінію вітчизняного музично-драматичного театру, котра прагне до перевтілення обрядової символіки на тлі конкретних, іноді казково-фантастичних, іноді історичних, драматичних сюжетних подій. Цю лінію пізніше, в двадцятих роках ХХ ст. з успіхом підхопить Микола Леонтович у своїй єдиній незакінченій опері «На русалчин великдень», а відтак, на півстоліття пізніше, вже в сімдесяті роки, – Євген Станкович у своїх музично-танцювальних сценах «Купало». «Аматорський». Витвір П.Ніщинського виявив дивовижно глибоке розуміння художньої вдачі українців, їх звичаїв і вірувань, передав їх просто і водночас оригінально, і саме це забезпечило йому гідне місце в мистецькій спадщині нашого народу.

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. В яких ще, крім композиторської, галузях творчої, громадської, просвітницької, педагогічної діяльності виявив себе П.Ніщинський?

2. З якими містами була пов’язана діяльність П.Ніщинського, де він створив "Вечорниці"?

3. Які взірці античної літератури переклав українською мовою Ніщинський?

4. Під чиїм впливом виникла музика до драми Т.Шевченка «Назар Стодоля»?

5. На чиї слова написані «Вечорниці»? Як вони узгоджуються з принципами поетики Шевченка?

6. З яким календарним обрядом пов’язана дія "Вечорниць"?

7. Як будується хор «Закувала та сива зозуля»?