5.4.2. Моральні аспекти найманої праці

Найбільше суперечностей і конфліктних ситуацій проявляються у структурі відносин “фірма – найманий працівник”. Постає ця проблема уже в момент найму на роботу. Моральний її аспект передбачає необхідність поваги гідності працівника, дотримання справедливих його відносин з роботодавцем, менеджерами та іншими співробітниками. Менеджер, який відповідає за роботу з персоналом, не повинен допускати дискримінації, порушень контракту, ухвалення рішень, які заважали б ефективній діяльності фірми. Працівника беруть на роботу для забезпечення функціонування фірми. Наймаючи кращих із претендентів, менеджер діє згідно з нормами моралі, якщо він не порушує трудового законодавства, кадрової і фінансової політики фірми, своїх повноважень із цих питань. Релігійна належність, стать, раса, етнічне походження, вік не повинні бути істотними критеріями для найму на роботу і звільнення з неї, а послуговування ними є свідченням суттєвих недоліків у роботі фірми, в тому числі і моральних, оскільки це може ображати гідність людини.

Важливим критерієм оцінювання претендента на вакантне місце є його кваліфікація. З’ясування її пов’язане з оцінюванням відповідності передбачуваній роботі, здатності удосконалювати свої знання, вміння і навички для просування на вищий щабель. Важливо при цьому використовувати об’єктивні критерії кваліфікації, ігнорування чи відсутність яких породжує суб’єктивізм, упередженість, порушення моральних вимог. У цій роботі менеджер вдається до співбесід, тестів, які залежно від змісту, способів використання, інтерпретації результатів можуть бути як виправданими, так і дискримінаційними, аморальними.

Послуговуючись принципом “компетентність над усе”, менеджеру іноді доводиться шукати претендента на вакантну посаду за межами фірми, з чим також пов'язані певні моральні колізії. У таких ситуаціях важливо, щоб його дії були належно вмотивовані як у професійному, так і в моральному плані.

Суттєвий моральний аспект таїть у собі проблема просування по службі. Основним критерієм при цьому є кваліфікація, відданість фірмі працівника. Це означає, що стаж роботи сам по собі не може бути достатньою підставою для службового зростання, бо це сковує ініціативу молодих працівників, позбавляє їх бачення перспективи. Однак і перевага кваліфікації не може бути абсолютним критерієм, оскільки доводиться враховувати і комплекс психологічних, моральних чинників (відданість справі, ділова тактовність, уміння ладнати з людьми тощо).

Щоб закріпити за собою робоче місце, просуватися по службі, працівник має дотримуватися передбачених контрактом чи посадовою інструкцією вимог. Контракт накладає обов’язки і на роботодавця. Тому обидві його сторони повинні приймати рішення, враховуючи інтереси фірми та її співробітників. Працівник має право покинути роботу після закінчення строку трудової угоди, але принципи моралі вимагають завчасного повідомлення про це роботодавця, щоб той міг вжити заходів для поповнення штату. Уклавши контракт, працівник не підпорядковує себе як особистість, однак він свідомо обмежує деякі свої права, оскільки це необхідно фірмі, яка надає роботу, і приносить йому певну вигоду. Загалом він погоджується віддати певну кількість часу, знань і зусиль фірмі в обмін на заробітну плату. Проте інтереси фірми іноді не збігаються з інтересами працівника, наслідком чого бувають суперечності, конфліктні ситуації, одні з яких вдається розв’язати, послуговуючись нормами права, а інші потребують моральних засобів вирішення. Деякі з конфліктів призводять до звільнення працівників, що з морального погляду може бути як справедливим, так і несправедливим.

При звільненні з роботи теж виникає немало моральних і правових проблем. За відсутності детальної трудової угоди і роботодавець, і найманий працівник мають право за власним бажанням припинити свої відносини. Та, крім юридичних положень, існують неявні угоди, домовленості, зобов’язання, що виникли під час роботи, які обмежують або видозмінюють права і роботодавця, і робітника. У багатьох країнах усі ці питання врегульовано законодавством про працю, трудовими угодами.

Етика звільнення з роботи повинна рахуватися з чинним законодавством про працю, навіть якщо деякі його пункти суперечать принципам моралі. З її погляду і роботодавець, і найманий працівник мають взаємні обов’язки, зумовлені тим, що обидва вони є людьми, а угода між ними була укладена за певної соціальної ситуації. Це означає, що кожна із сторін повинна враховувати законні інтереси та сподівання іншої, завдяки чому вдається уникнути байдужості до людини. Під час звільнення працівника з роботи дії роботодавця мають бути підпорядковані таким вимогам:

а) працівника може бути звільнено лише з поважної причини;

б) при звільненні працівника необхідно дотримуватися “належного процесу”;

в) звільнення з роботи повинне мати якомога менше шкідливих наслідків для працівника і роботодавця.

До поважних причин при звільненні з роботи належать чинники, які стосуються безпосередньо бізнесу. Ними можуть бути механізація та автоматизація, скорочення обсягу виробництва, порушення дисципліни, халатність, прогули, що створюють проблеми для бізнесу та співробітників. Для захисту інтересів фірми й інших працівників роботодавець не лише має право звільнити працівника, який шкодить справі, а повинен це зробити, що буде і справедливо, і морально. Оскільки тривалий строк праці змінює відносини працівника і роботодавця, то причини для звільнення працівника з великим стажем повинні бути значно серйознішими, ніж для звільнення початківця. Продумана політика фірми у цій сфері може сприяти усуненню свавілля, послабити невдоволення людей своїм становищем.

Дотримання “належного процесу” вселяє впевненість, що рішення про звільнення не є безпідставним, що зміцнює довіру до фірми з боку працівників. Перебуваючи під тиском різноманітних проблем, роботодавці при звільненні працівника нерідко обмежуються розглядом небагатьох чинників, їм не вистачає бачення усіх факторів і деталей, необхідних для прийняття економічно і морально обґрунтованих рішень. А це може посіяти в колективі думку про легковажне, байдуже, навіть жорстоке ставлення до людей. Тому для справедливого висновку про доцільність звільнення з роботи працівника, який не справляється зі своїми обов’язками, потрібно враховувати його стаж, позитивні риси характеру, склад сім’ї, а не тільки те зло, яке він приносить іншим працівникам, споживачам, власнику. Формулюючи звинувачення в нездатності чи небажанні працівника виконувати свої функції, роботодавець повинен подбати, щоб воно було чітким, аргументованим, коректним, а працівник мав змогу відхилити, спростувати звинувачення в присутності роботодавця, подати апеляцію у відповідні органи, перевірити обґрунтованість рішення роботодавця про звільнення. Можливість працівника вислухати, відхилити чи спростувати звинувачення, захистити себе від необґрунтованих дій є елементарною вимогою справедливості й етики бізнесу.

Звільнивши працівника з роботи, роботодавець наносить йому шкоду, тому він зобов’язаний використати прийнятні засоби для зменшення цієї шкоди. Основним засобом при цьому є допомога у зв’язку з безробіттям. Пом’якшенню шкідливих наслідків може сприяти і завчасне повідомлення про звільнення, внаслідок чого працівник матиме більше часу на пошуки нової роботи, подання апеляції тощо. Ефективними засобами пом’якшення звільнення є перекваліфікація і переміщення працівників. Про пом’якшення шкідливих наслідків звільнення з роботи роботодавець має дбати і в разі переміщення виробничих потужностей, скорочень штату, оскільки результати звільнення за таких обставин наносять шкоду не тільки працівникам та їх сім’ям, а й соціальному середовищу.

Від роботодавця, менеджера залежить дотримання законодавчих, моральних норм щодо обґрунтованості заробітної плати та інших виплат працівникам фірми. Щодо цього для етики важлива не лише професійна кваліфікованість, ефективність праці, а й суто людські потреби працівників. Заробітна плата як основне, а часто єдине джерело доходу працівника повинна бути достатньою для забезпечення належного життєвого рівня його та сім’ї, передбачати можливість заощаджень. Водночас вона є своєрідним центром, у якому схрещуються різні, іноді протилежні інтереси власника, менеджера і працівника. Для бізнесмена заробітна плата є витратами, необґрунтоване збільшення яких може спричинити встановлення вищих за ринкові цін на продукцію або призвести до банкрутства. Заниження, затримання з виплатами заробітної плати, несправедливий розподіл її між працівниками породжують невдоволення їх своїм становищем, дестабілізують моральну атмосферу. Тому розмір заробітної плати повинен бути пов’язаним із внеском працівника у прибуток фірми, із станом ринку праці і ринку товарів, конкурентною позицією фірми, авторитетом і силою трудових спілок, а також з потребами робітників та їх родин. Нехтування будь-яким із цих чинників може спричинити значну шкоду. Однак зарплата не завжди здатна забезпечити достойне життя людей, оскільки воно залежить не тільки від рівня заробітної плати, а й від того, в якій державі вони живуть (від соціального забезпечення, допомоги у зв’язку із безробіттям, доступності освіти тощо). Останнім часом у постсоціалістичних країнах набули поширення виплати заробітних плат поза легітимним обліком (“у конвертах”), з чим пов’язані моральні проблеми тих, хто її виплачує, і тих, хто її отримує, адже внаслідок цього бюджет, пенсійний фонд недоотримують значні кошти, що негативно впливає на функціонування соціальної сфери, моральний клімат у суспільстві (наприклад, з пенсійною реформою в Україні така практика робить проблематичною старість деяких нинішніх працівників).

Усе це свідчить, що етика бізнесу не може існувати й розвиватися ізольовано від інших галузей етичного знання, її спостереження, оцінки повинні живити ідеями політику, право щодо вдосконалення умов функціонування бізнесу і людини в бізнесовій сфері, а також спрямовувати бізнес на узгодження своєї практики з інтересами суспільства, його громадян, людства, на підпорядкування її найвимогливішим критеріям моралі.

Запитання та завдання

1. Аргументуйте твердження про вселюдський характер моралі.

2. У чому виявляється особистісний характер моралі?

3. Прокоментуйте висловлювання:

— Я – людина і думаю, що ніщо людське мені не чуже (П. Теренцій).

— Бути моральним – означає жити згідно із звичаями своєї країни (Г.-В.-Ф. Гегель).

— Всякій суспільній формі власності відповідає своя мораль (К. Маркс).

— Християнська мораль скроєна на виріст. На жаль, люди перестали рости (Ф. Хвалібуг).

4. Чому ставлення людини до природи має і моральний вимір?

5. Охарактеризуйте об’єктивні основи професійної етики.

6. У чому полягає специфіка моралі та етики медпрацівників?

7. Охарактеризуйте принципи моралі медпрацівників.

8. Прокоментуйте актуальні моральні проблеми сучасної медичної етики.

9. Охарактеризуйте співвідношення моралі й права.

10. Які моральні якості особливо важливі для юриста?

11. Охарактеризуйте моральні якості, важливі для менеджера.

12. Проаналізуйте типові моральні проблеми у сфері бізнесу.

13. Дайте інтерпретацію висловлювань:

— Бізнес – це мистецтво витягувати гроші з чужої кишені, не вдаючись до насилля (М. Амстердам).

— Гроші не пахнуть (Імператор Веспасіан).

— Пристойність – це найменш важливий із усіх законів суспільства і найбільш шанований (Ф. Ларошфуко).

ПІСЛЯМОВА

Запропонований курс мав на меті зосередити увагу на багатстві та складності духовного життя особистості, що спирається на моральність як свою основу. Читач мав змогу переконатися, що мораль має всепроникний характер: будь-який вид діяльності своєю результативністю так чи інакше завдячує моральній небайдужості людини. Мораль здатна охоплювати стосунки людини з собою самою, з іншими людьми, з суспільством та людством, з природою і універсумом. Моральність стосунків створює у суспільстві атмосферу злагоди, дає відчуття оптимізму та наснагу на творення життя. Це атмосфера, в якій людина почувається свобідною, а її життя є гідним.

В умовах зростання стихійної змагальності воль, що супроводжує процеси капіталізації українського суспільства, мораль відсувається на другий план, ба зовсім ігнорується виразниками нових тенденцій життя. Знецінення її відбувається на тій підставі, що потерпають в суспільстві саме носії моральності – люди, не здатні заради власного успіху топтати чужі долі. Мораль робить їх “слабкими”, адже вони воліють швидше потерпати від несправедливості, ніж вдаватися до насильства. Укорінений всередині названої категорії людей (більшість суспільства) “інстинкт” моральності (моральний недопуск агресії) є тою величезною цінністю, завдяки якій не лише утримуються засади суспільного життя, але і зберігається надія на його перспективи. Носії “природної моральності” (Гегель) виражають перспективи життя тим, що саме через них моральність утверджує свою силу і авторитет. Рано чи пізно носії стихійної, вузько спрямованої активності змушені будуть рахуватися з волею більшості. Вона змусить позаморальних виразників “волі до влади” хоча б іноді зважати на закони.

Проблеми, з якими стикається сучасна цивілізація, – це невідповідність між зростаючою активністю суб’єкта та рівнем досконалості внутрішніх механізмів самоконтролю. Останнє зумовлене слабким розвитком моральної свідомості, нерозвинутою здібністю рефлексії над власними намірами, діями та їх результатами. Сучасна цивілізація, зокрема українське суспільство, потребує суб’єкта активності, що здатний реалізуватися у практичному життєтворенні, корисному для себе та інших людей. Конкретна спрямованість моралі у русло творення доцільно-розумних стосунків коригується вимогами справи і загальним інтересом.

Відповідно до вимог життя, моральне спрямування сучасної освіти і виховання визначається як вагомий показник перспективності цивілізації і, зрештою, її самозбереження. В освіті та вихованні, у свою чергу, як основне, визначається зосередження на формуванні здатності особи до саморефлексії. Гуманізм етичної теорії в тому, що вона допомагає людині знайти шляхи до себе, навчитися пізнавати себе: свої наміри і сподівання з тим, щоб свідомо регулювати їх з огляду розумного вибору добра. Применшення стихійних проявів волі шляхом саморегуляції – це та моральна максима, яка має покладатися свідомістю суб’єкта з почуття відповідальності перед життям та перед самим собою. Ситуація, в якій людина знає себе лише як носія фізичної життєвості, зануреного у боротьбу за існування, – це ситуація тотальної несвободи. Людина може ніколи не зустрітися з собою як із мислячою і переживаючою субстанцією.

Тривала історична колізія, що базувалася на протиставленні ідеального та матеріального, тілесного та духовного в людині, відображала об’єктивні суперечності соціального життя. Сучасна цивілізація завдяки розвитку наукоємних технологій здатна забезпечувати суспільству достатньо високий життєвий рівень. Однак яскраво виражене зосередження на матеріальній, тілесній сфері життєвості є переконливим свідченням хвороби цивілізації – її бездуховності.

Етична теорія покликана дати знання про два рівні цінностей і показати, що матеріальні цінності, при усій їх важливості, лише засіб для життя. Нормальною, тобто гідною людини, є така життєва ситуація, за якої здобуття необхідних засобів до існування не принижує, тим більше не вбиває в ній людину. Однак це сфера, у якій людина перебуває в ситуації несвободи. Справді гідним людини є життя, що відкриває простір для свобідного самоутвердження на засадах розумного вибору добра. Тобто, людяність життя, його доцільна всередині себе організація не містяться десь поза людиною і людством, а залежать від їх доброї волі.

Моральне зобов’язання педагога – вчити молодь шукати і знаходити шлях до себе, усвідомлювати власну гідність, що досягається лише моральним сумлінням. Етична теорія утверджує людину, що свідомо вибирає добро та активно реалізує його в діяльності як величезну суспільну цінність.

Моральне зобов’язання педагога – не лише в досконалому опануванні етичної теорії. Воно також – у прагненні жити згідно з нею, пам’ятаючи, що найбільше шкодять добру, красі та істині ті, хто, декларуючи названі цінності, самі живуть і чинять всупереч Істині, Добру і Красі.

Формування нових поколінь, що знають себе суб’єктами моралі, – наріжне завдання педагогічної теорії XXI ст. Теоретичною та методологічною засадами педагогічного процесу має визначитися наукова теорія моралі – філософська етика.

Література

Аболина Т. Г. Исторические судьбы нравственности: философский анализ нравственной культуры. — К.: Либідь, 1992.

Аврелій Марк. Наедине с собой. – Киев – Черкассы: Collegium Artium Ing, Ltd; РИЦ “Реал”, 1993.

Аристотель. Большая этика: Соч. в 4-х т. — М.: Мысль, 1983. — Т. 4.

Асмус В. Ф. Этика Канта // Кант И. Соч. в 6-ти т. – М.: Мысль, 1995. – Т. 4. – Ч. 1.

Бачинин В. А. Этика. Энциклопедический словарь. – СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2005.

Биоэтика: принципы, правила, проблемы. – М.: Эдиториал УРСС, 1998.

Блощинська В. А. Етика. Практикум: Навчальний посібник. – К.: ЦНЛ, 2005.

Брентано Ф. О происхождении нравственного познания — СПб.: Алетейя, 2000.

Введение в биоэтику. — М.: Прогресс-Традиция, 1998.

Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. — М.: Прогресс, 1990.

Гусейнов А. А., Апресян Р. Г. Этика. — М.: Гардарика, 1998, 2000, 2005.

Гусейнов А. А., Иррлитц Г. Краткая история этики. — М.: Мысль, 1987.

Дробницкий О. Г. Моральная философия: Избр. труды / Сост. Р. Г. Апресян. — М.: Гардарики, 2002.

Етика: Навчальний посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

Етос і мораль у сучасному світі / Аболіна Т. Г., Єрмоленко А. М., Кисельова О. О. та ін. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2004.

Зеленкова И. Л. Основы этики: Учебное пособие. – Минск: Тетра-Системс, 2001.

Зеленкова И. Л., Беляева Е. В. Этика. — Минск: Тетра-Системс, 2000.

Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Наук.-метод. посіб. – К.: МАУП, 2000.

Иванов В. Г. История этики Древнего мира. — СПб.: Лань, 1997.

Иванов В. Г. История этики средних веков. — СПб.: Лань, 2002.

Иванов В. Г. Этика. – СПб.: Питер, 2006.

Каменская Е. Н. Этика. Эстетика. Конспект лекций. Изд. 2-е. – Ростов на Дону: Феникс, 2005.

Кондрашов В. А., Чачина Е. А. Этика. Эстетика. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.

Кропоткин П. А. Этика. — М.: Политиздат, 1991.

Малахов В. А. Етика: Курс лекцій. — К.: Либідь, 1996, 2004.

Малахов В. А. Етика спілкування: Навч. посібник. — К.: Либідь, 2006.— 400 с.

Мовчан В. С. Етика: Навч. посіб. — 3-тє вид. — К.: 2007.

Мур Д. Э. Принципы этики. — М.: Прогресс, 1984.

Нападиста В. Г. Історія етики в Україні (друга половина XIX – початок XX ст.): Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2004.

Нахов И. М. Философия киников. М.: Наука, 1982.

Некрасов А. И. Этика. — Харьков: Одиссей, 2003.

Оссовская М. Рыцарь и буржуа. — М.: Прогресс, 1987.

Памятники этической мысли на Украине XVII – первой половины XVIII ст. Сост., перевод с лат., вступ. статья и примеч. М. В. Кашубы. – Киев.: Наукова думка. 1987.

Петров Э. Ф. Эгоизм: философско-этический очерк. – М.: Наука, 1969.

Попов Л. А. Этика: Курс лекций. – Москва: Центр, 1998.

Пустовит А. В. Этика и эстетика: Наследие Запада. История красоты и добра: Учебное пособие. – К.: МАУП, 2006.

Росенко М. Н. и др. Основы этических знаний. – СПб.: Лань, 1998.

Самосознание европейской культуры XX века. — М.: Политиздат, 1991.

Словарь по этике. — М.: Политиздат, 1992.

Соловьев В. С. Оправдание добра. Нравственная философия: Соч. в 2-х т. — М.: Мысль, 1988. — Т. 1.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М.: Политиздат, 1992.

Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М.: Наука, 1987.

Тофтул М. Г. Етика: Навчальний посібник. — К.: Видавничий центр “Академія”, 2005.

Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия, 1983.

Франкл В. Человек в поисках смысла. — М.: Прогресс, 1990.

Фромм Э. Психоанализ и этика. — М.: Издательство АСТ, 1998.

Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. Проблема людини та її меж. — К.: КНТ, 2006.

Человек: мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. XIX век. — М.: Республика, 1995.

Швейцер А. Культура и этика. — М.: Прогресс, 1973.

Шрейдер Ю. А. Этика. – М.: Текст, 1998.

Этика стоицизма: традиции и современность. / Сост. А. А. Гусейнов. М., 1991.

Этика: Учебное пособие. Под ред. Т. В. Мишаткиной. – Минск, 2002.

Этика: Хрестоматия. / Авт.-сост. И. Л. Зеленкова. – Минск.: Новое знание, 2003.

Этика: Энциклопедический словарь. / Под ред. Р. Г. Апресяна, А. А. Гусейнова. — М., 2001.