- •В. М. Видишенко Етика
- •СумДпу ім. А. С. Макаренка
- •Розділ 1. Етика як філософська наука
- •Розділ 2. Історія етики
- •Розділ 3. Мораль як соціальний феномен
- •Розділ 4. Основні категорії етики
- •Розділ 5. Моральний аспект людського буття
- •Розділ 1. Етика як галузь філософського знання
- •1.1. Предмет етики
- •1.2. Взаємозв’язки етики з іншими науками
- •1.3. Добування етикою емпіричного матеріалу
- •1.4. Мова етики і мова моралі
- •1.5. Значення етики
- •1.6. Майбутнє етики як науки
- •Розділ 2. Історія етики
- •2.1. Сутність і проблематика історії етики
- •2.2. Антична етика
- •2.2.1. Етичні вчення Давньої Греції
- •2.2.2. Етичні концепції Давнього Риму
- •2.3. Етика Середньовіччя
- •2.4. Етика епохи Відродження
- •2.5. Етика Нового часу
- •2.5.1. Етичні концепції і напрями етики Нового часу
- •2.5.2. Етичний аспект німецької класичної філософії
- •2.6. Етика Новітнього часу
- •2.6.1. Етика “філософії життя”
- •2.6.2. Етика екзистенціалізму
- •2.6.3. Етика психоаналізу
- •2.7. Короткий огляд української етичної думки
- •2.7.1. Зародження етичної думки на українських теренах
- •2.7.2. Етика доби Київської Русі
- •2.7.3. Особливості козацької етики
- •2.7.4. Становлення етики як науки в Україні
- •2.7.5. Українська етична думка у XX – на початку XXI ст.
- •Розділ 3: Мораль як форма суспільної та особистісної свідомості
- •3.1. Природа, сутність, структура і особливості моралі
- •3.2. Концепції походження моралі
- •3.3. Функції моралі
- •3.4. Основні етапи історичного розвитку моралі
- •3.4.1. Мораль первісного суспільства
- •3.4.2. Мораль рабовласницького суспільства
- •3.4.3. Мораль феодального суспільства
- •3.4.4. Мораль епохи Відродження
- •3.4.5. Мораль буржуазного суспільства
- •3.4.6. Комуністична мораль
- •3.5. Майбутнє моралі
- •3.5.1. Сутність і концепції прогресу моралі
- •3.5.2. Основні віхи прогресу моралі
- •3.5.3. Моральні виклики сучасного світу
- •3.5.4. Особливості моралі майбутнього
- •Розділ 4. Основні категорії етики
- •4.1. Сутність основних категорій етики
- •4.2. Добро і зло
- •4.3. Совість (сумління)
- •4.4. Моральний ідеал
- •4.5. Моральна вимога
- •4.6. Проблема морального вибору
- •4.7. Моральні чесноти і вади
- •4.8. Справедливість
- •4.9. Честь і гідність
- •4.10. Сенс (смисл) життя
- •4.11. Щастя
- •Розділ 5. Моральний аспект людського буття
- •5.1. Усезагальний характер моральних відносин
- •5.2. Людина і навколишнє середовище. Біоетика.
- •5.3. Професійна мораль і етика
- •5.3.1. Медична мораль і етика. Евтаназія.
- •5.3.2. Педагогічна етика
- •5.4. Мораль і етика в умовах ринкової економіки
- •5.4.1. Етика бізнесу
- •5.4.2. Моральні аспекти найманої праці
- •Короткий термінологічний словник
- •Видишенко Василь Миколайович
- •40002, М. Суми, вул. Роменська, 87
4.9. Честь і гідність
Як поняття моральної свідомості й категорія етики “гідність” розкриває моральне ставлення людини до себе, а також ставлення до неї інших людей і суспільства загалом. Вона виражає уявлення про безумовну цінність кожної людини, яка або реалізувала себе, або може реалізувати в майбутньому. Визнання гідності кожної людини випливає з принципу рівності всіх людей у моральному сенсі, прав на повагу безвідносно до соціального статусу. Таке визнання є неодмінною передумовою моральних відносин між людьми. Суспільство повинне визнавати гідність кожної людини незалежно від її віку і реальних чеснот.
За словами російського мислителя В. Бєлінського (1811 – 1848), “один із найвищих принципів істинної моралі полягає в повазі до людської гідності в кожній людині, без розрізнення особи, передусім за те, що вона – людина, а потім уже за її особисті чесноти”. Це визнання можна розглядати як кредит, наданий людині для її самореалізації: вона ще нічого доброго не зробила, а її вже поважають, зважаючи на її гідність. Цього кредиту людину ніколи (чи майже ніколи) не позбавляють, залишаючи за нею шанс на моральне вдосконалення. До того ж не існує об’єктивних критеріїв втрати людиною права на гідність. Тому гідність можна вважати родовою, граничне абстрактною властивістю індивіда.
Визнання суспільством гідності людини позитивно впливає на розвиток почуття її власної гідності як форми самосвідомості. Це визнання вона сприймає як свідчення об'єктивного існування її гідності, навіть за відсутності її моральних чеснот. А це сприяє формуванню самовимогливості і самоконтролю людини, що належить до передумов її самовдосконалення. Адже, як стверджував французький філософ Монтеск’є (1698 – 1759), окремі пороки виникають від дефіциту в людини самоповаги. Почуття власної гідності чинить “опір духу інстинкту” (Ф. Шіллер). Гідність надає людській діяльності, “всім її прагненням найвищого благородства” (К. Маркс).
Гідність як абстрактна властивість конкретизується у процесі становлення людини як особистості, реалізуючись у її конкретних моральних чеснотах. Самореалізація людини як особистості передбачає насамперед уміння орієнтуватися серед моральних цінностей, оскільки, як зауважив французький мислитель Дені Дідро (1713 – 1784), без чітких понять про загальне благо гідності немає. Важливе також усвідомлення свого призначення, оскільки “той, хто не розуміє свого призначення, частіше всього позбавлений почуття власної гідності”, як стверджував російський письменник Федір Достоєвський (1821 – 1881). А зрештою це почуття має стати помітним у життєдіяльності людини, бо “без яскраво виявленого особистісного втілення в праці, без матеріалізації в ній духовного світу особистості немає почуття власної честі й гідності”, як вважав український педагог Василь Сухомлинський (1918 – 1970).
Отже, є принаймні два значення поняття “гідність”, одне з яких пов’язане з визнанням самоцінності кожної людини безвідносно до її реальної життєдіяльності й соціального становища, друге – з конкретними чеснотами людини, її соціальним статусом (у цьому сенсі воно близьке до поняття “честь”). Гідність як визнання самоцінності людини даровано кожному разом із життям. А гідність як визнання чеснот, статусу людини заробляється, заслуговується. Вона може і втрачатися, якщо людина здійснює негідні вчинки.
На відміну від гідності моральна цінність людини в понятті “честь” пов’язується з її реальною життєдіяльністю, соціальним статусом, визнаними чеснотами. Якщо уявлення про гідність особи ґрунтується на принципі рівності всіх людей у моральному сенсі, то в понятті “честь” люди оцінюються диференційовано, що знаходить відображення в понятті “репутація” (“добра репутація”, “погана репутація”).
Честь людини, на думку Гегеля, полягає в тому, щоб стосовно задоволення своїх потреб вона залежала тільки від свого працелюбства, від своєї поведінки і від свого розуму. “...Честь – це нагорода, яка присуджується за доброчесність... Для кого навіть честь – дрібниця, для того і все інше [нікчемне]” (Арістотель). “Протилежністю честі є безчестя, або ганьба, яка полягає в поганій думці і презирстві інших” (Б. Мандевіль).
Визнання гідності, тобто самоцінності кожної людини, залежить від суспільства, його економічного ладу та політичного режиму, від його здатності забезпечити утвердження невідчужуваних прав громадян. Від цього залежить і те, наскільки особистість зможе у своїй діяльності не заплямувати, зберегти свою честь.