Вікові особливості, розвиток і ріст кісток

Кістки розвиваються із середнього зародкового листка - мезодерми, у їхньому формуванні приймає участь зародкова сполучна тканина - мезенхіма.

Більшість кісток у процесі розвитку проходять три стадії: сполучнотканинну, або перетинчасту, хрящову й кісткову. І тільки кістки даху черепа, частина ключиці проходять дві стадії: перетинчасту і кісткову, минаючи хрящову. Кістки, которі розвиваються відразу на місці сполучної тканини, называються первинними, а кістки, які розвиваються на місці хряща, - вторинними.

Розвиток первинних кісток відбувається досить просто: на місці майбутньої кістки в сполучній тканині виникає ядро окостеніння (острівець), що збільшується в розмірах, утворюються компактна й губчата речовина; із зовнішнього шару мезенхімних клітин формується окістя.

Розвиток вторинних кісток відбувається більш складно. Спочатку сполучна тканина, прообраз майбутньої кістки, стає хрящовою моделлю кістки. Охрястя, що покриває хрящову модель, перетворюється в окістя, що починає утворювати кісткову речовину з периферії (перихондральне окостеніння). Разом із цим усередині хряща також з'являються остеогені (костковоутворюючи) острівці - ядра окостеніння (энхондральне окосте-ніння). Одночасно із утворенням кістки йде й зворотний процес - процес розпаду із внутрішньої сторони кісток(зсередини), у зв'язку із чим утвориться кісткомозкова порожнина й осередки в губчатій речовині. Ці два процеси, обумовлюють один одного, протікають паралельно, формуючи кістку відповідно її призначення.

До моменту народження діафізи трубчастих кісток вже є окостенілими. Окостеніння епіфізів відбувається після народження. У проксимальному епіфізі ядро окостеніння з'являється звичайно в перші місяці після народження, а в дистальному - на 2-м році життя. Це основні ядра окостеніння. У дітей і юнаків з‘являються додаткові елементи окостеніння в тих місцях кістки, де прикріплюються м'язи, зв'язування. Вони називаються апофізами. Між епіфізом і діафізом залишається прошарок хряща, за рахунок якого і здійснюється ріст кісток у довжину. Повне окостеніння дистального епіфіза з тілом кістки відбувається до 21 року, а проксимального - до 24 років.

Окостеніння може порушуватися при недоліку в їжі вітамінів, зниженні функції залоз внутрішньої секреції (передньої частки гіпофіза, щитовидної) і т.п.

Таким чином, ріст плоских кісток відбувається за рахунок надкостниці й сполучної тканини швів; ріст трубчастих кісток у товщину - також за рахунок окістя, а в довжину - за рахунок эпіфізарних хрящів, розташованих між епіфізом і діафізом. Ріст трубчастих кісток в основному закінчується в жінок в 17-20 років, у чоловіків в 19-23 років. Є спостереження, які вказують на те, що ріст кісток може відбуватися й після окостеніння эпіфізарних хрящів, за рахунок хряща, що покриває суглобні поверхні кісток.

Класифікація суглобів

По кількості кісток, що з'єднуються, суглоби поділяються на прості й складні. У простих суглобах з'єднуються тільки дві кістки, у складних - три й більше.

За формою суглобних поверхонь розрізняють кулясті (з різновидом - горіховидним суглобом), эліпсовидні, сідлоподібні, циліндричні, блоковидні й плоскі суглоби.

По кількості вісей обертання - тривісні із трьома осями обертання, двовісні - із двома осями обертання й одновісні - з однією віссю обертання. До тривісних суглобів відносяться кулясті й горіховидні, до двовісних - эліпсовидні й сідлоподібні, до одновісних - блоковидні й циліндричні. Плоскі суглоби вісей обертання не мають, у них можливо лише невелике ковзання кісток по відношенню одна до одної. Чим більше вісей обертання в суглобі, тим більше в ньому рухливість і різноманітніше рух, але міцність менше. Розрізняють ще комбіновані й двохкамерні суглоби. Два або більше самостійних суглобів, рух в яких відбуваються одночасно, називаються комбінованими. Порожнина двокамерних суглобів розділяється внутршньосуглобним хрящем на дві частини (камери).

Розглядаючи суглобні поверхні кісток як геометричні відрізки тіла обертання, можна думати, що рух кісток у суглобах відбувається навколо осей обертання. Віссю обертання називається лінія, подумки проведена через центр суглоба, навколо якої одна кістка обертається стосовно іншої. При цьому варто пам'ятати, що рух в суглобі відбувається перпендикулярно осі обертання. Розрізняють три взаємно перпендикулярні осі: поперечну, або фронтальну, передньо-задню, або сагітальну, і вертикальну. Всі рухи в суглобах розглядаються з анатомічного положення тіла. Навколо поперечної осі в області кінцівок можливе згинання (коли кут між кістками, що з'єднуються, зменшується) і розгинання (коли кут між ними збільшується); в області голови й тулуби - нахили вперед та назад. Навколо передньо-задньої осі в області кінцівок можливе відведення (рух від серединної лінії тіла) і приведення (рух до серединної лінії тіла); в області голови й тулуба - наклони в сторони. Навколо вертикальної осі в області кінцівок можливий поворот назовні - супінація й поворот усередину - пронація, а в області голови й шиї - повороти у сторони (скручування).

Суглоби кулястої форми характеризуються тим, що поверхня однієї з кісток, що з'єднуються, має форму кулі, а поверхня іншої - трохи ввігнута. У цих суглобах три взаємно перпендикулярні осі обертання. Прикладом типового шаровидного суглоба є плечовий. У горіховидному суглобі поверхня кісток дуже конгруентна, голівка однієї кістки більше ніж на ^1/2 входить у суглобну западину іншої кістки. Осі обертання тут ті ж, що й у кулястому суглобі, але розмах рухів значно менше.

Суглоби еліпсовидної форми мають суглобні поверхні (і опуклу й увігнуту) у вигляді еліпсу. Руху в цих суглобах відбувається навколо двох осей обертання - поперечної (згинання й розгинання), і передньо-задньої (відведення й приведення). До суглобів эліпсовидної форми відносяться: промін-зап'ястний і атланто-потиличний.

У суглобах сідлоподібної форми поверхні кісток які сполучаються нагадують частину поверхні сідла. У них також дві осі обертання - поперечна й передньо-задня - із відповідними рухами. Прикладом такого суглоба є суглоб між зап'ястям і 1-ою п'ястковою кісткою. Тут згинання називається протиставленням, а розгинання - відведенням. В эліпсовидних і сідлоподібних суглобах можливі й кругові рухи невеликого розмаху.

Суглоби циліндричної форми мають суглобні поверхні у вигляді відрізків циліндра, причому одна з них опукла, інша ввігнута. Руху в них відбуваються навколо вертикальної осі, що йде уздовж кістки (суглоб між променевою й ліктьовою кістками), - пронація й супінація.

У суглобах блоковидної форми поверхня однієї кістки має поглиблення, а поверхня іншої - виступ. У цих суглобів лише одна вісь обертання - поперечна, навколо якої можливі згинання й розгинання. Як приклад суглобів блоковидної форми можна привести міжфалангові суглоби.

У суглобах плоскої форми суглобні поверхні кісток добре відповідають один одному. Рухливість у них невелика (кресцово-підвздошне з'єднання).

З формою суглоба пов'язана рухливість, розташування зв'язувань і м'язів. У блоковидних суглобах зв'язування бічні, у кулястих вони розташовані навколо суглоба більш-менш рівномірно. М'язові групи в одноосьових суглобах перехрещують вісь обертання майже під прямим кутом, у багато осьових - косо.

Запитання для самоперевірки:

1. Яке значення має опорно-руховий апарат людини для процесу життєдіяльності?

2. Назвіть форми та з’єднання кісток.

3. Яка анатомічна будова кістки?

4. Хімічний склад кістки.

5. Охарактеризуйте вікові особливості та механізм росту кісток людини.

6. Класифікація суглобів

Лекція № Загальні відомості про м’язи. Основні групи м’язів людського тіла. Вікові особливості м’язового апарату людини.

План лекції

1.Біологічне значення скелетних м’язів.

2. Будова, форми, основні групи м‘язів дитини.

3. .Функції м‘язів

Ключові слова: посмугований скелетний м’яз , тонус м’язів, будова м’яза, фасції, м’язові волокна, міофібрили, актин, міозин, групи м’язів, динамічна робота, статична робота, фізична втома, постава, фізіологічна постава, патологічна постава, сколіоз, кіфоз, лордоз, шкільні меблі, правильна посадка, дистанція, плоскостопість.

Література