Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
9-Трудове право.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
168.96 Кб
Скачать

28

Тема № 9: Трудове право.

План.

  1. Правове регулювання трудових відносин в Україні.

  2. Суб’єкти трудового права.

  3. Трудовий договір.

  4. Робочий час та час відпочинку.

  5. Оплата праці.

  6. Індивідуальні та колективні трудові спори (самостійно).

Література:

  • Кодекс законів про працю України від 10.12.1971.

  • ЗУ «Про відпустки» від 15.11.1996.

  1. Правове регулювання трудових відносин в Україні.

Трудове право- провідна галузь українського права, яка е системою правових норм, що регулюють сукупність трудових відносин працівників із роботодавцями, а також інші відносини, що випливають із трудових або тісно пов'язані з ними і встановлюють права й обов'язки в галузі праці на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та відповідальність у разі їх порушення.

Основою предметатрудового права є відносин, що існують на базі праці, яка характеризується певними ознаками.

1) Трудове право регулює відносини із праці, що має суспільну форму. Не регулюється трудовим законодавством праця у власному домогосподарстві, праця "на себе", оскільки вона не породжує правових відносин.

2) Трудове право регулює відносини, що функціонують на основі вільної праці.Договірне залучення до пращ зумовлює відносини, де є вільне волевиявлення, відсутній примус у будь-якому вигляді. Тому не регулюються нормами трудового права відносини, що виникають із обов'язків військової служби, відбування покарання, встановленого вироком суду.

3) Трудове право регулює відносини найманої (несамостійної) праці. Наймана праця означає те, що вона здійснюється особою, яка не є власником майна підприємства. Трудове законодавство діє там, де є відносини між роботодавцем - власником майна або уповноваженим ним органом та найманою особою. Але суто майнові відносини трудове законодавство не регулює, і до його сфери не включаються відносини між власниками підприємств.

4) Трудове право регулює відносини, що виникають на основі колективної праці. Сучасна праця має, як правило, кооперований характер, і у трудовому процесі задіяно багато людей. Суб'єкти трудових відносин мають співпрацювати між собою, дотримуючись загальновизнаних правил суспільного буття.

5) Трудове право регулює відносини з організованої праці. Кожен із працівників виконує свою трудову функцію, і їх діяльність має бути узгодженою. Працівник має виконувати роботу певного роду та виду, що визначається професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою. Його робота регламентується технологічними нормами. У сучасному виробництві можуть використовуватися складна техніка та обладнання, що можуть бути джерелами підвищеної небезпеки, а тому процес праці має бути організованим із відповідним рівнем безпеки. Працівник підкорюється правилам внутрішнього трудового розпорядку, відповідному режиму роботи.

6) Трудове право регулює відносини із "живої" праці. Ним регулюється весь процес праці, а не тільки її результат. Невідривність праці від носія здібності до праці - працівника - зумовлює регулювання засобами трудового права широкого кола соціально-трудових відносин по забезпеченню зайнятості і працевлаштуванню, підготовці кадрів на виробництві, забезпеченню умов праці та виробничого побуту, задоволенню потреб та інтересів найманих працівників, їх участі в управлінні підприємством тощо.

7) Трудове право регулює відносини з утилітарної праці, яка виконується на результат, що має реалізуватися. Праця оплачується, працівник регулярно отримує заробітну плату, визначену за встановленими нормами і розцінками

До методівправового регулювання праці - невід'ємної другої складової трудового права як самостійної галузі в складі цілісної системи національного права України - належать договірний порядок виникнення трудових відносин; рівноправність сторін трудового договору з підпорядкуванням їх у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку; специфічний правовий спосіб захисту трудових прав сторін трудового договору як органом трудового колективу (комісією із трудових спорів), так і державним органом (судом); участь працівників у правовому регулюванні праці через своїх представників, профспілок, трудових колективів. Цей спосіб реалізується шляхом встановлення і застосування норм трудового законодавства, контролю за їх виконанням, захисту трудових прав.

Невід'ємною складовою, що притаманна кожній галузі права, є система, а точніше - правильне розташування тісно взаємопов'язаних частин, їхній структурний ряд. Трудове право поділяється на дві групи. Перша -загальна частина, до якої входять такі інститути:

а) поняття та предмет трудового права;

б) основні принципи трудового права;

в) джерела трудового права;

г) суб'єкти трудового права; ґ) трудові правовідносини;

д) колективний договір;

е) правова організація працевлаштування працівників.

Основна риса зазначених інститутів загальної частини трудового права полягає в тому, що вони поширюються на всі трудові відносини.

Друга група самостійних інститутів трудового права утворює особливу частинутрудового права, до якої входять;

а) трудовий договір;

б) робочий час і час відпочинку;

в) оплата праці;

г) трудова дисципліна;

ґ) матеріальна відповідальність;

д) охорона праці;

е) поєднання роботи з навчанням;

є) нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю;

ж) трудові спори.

!!! Д.З. джерела трудового права; принципи трудового права

  1. Суб’єкти трудового права.

Динамічний розвиток трудового законодавства України про працю охоплює широкий аспект суспільних відносин.

Юридична наука виробила загальне поняття суб'єкта трудового права як конкретної особи або організації, наділеної здатністю мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Суб'єктами трудового права є учасники суспільних відносин, визначені трудовим законодавством, які можуть володіти трудовими правами й обов'язками та реалізувати їх.

Сама можливість бути суб'єктом трудового права обумовлена наявністю трудової правоздатності й трудової дієздатності. Ці два правових явища в трудовому праві нерозривні на відміну від цивільного права, у якому правоздатним громадянин стає із дня народження, а дієздатність у повному обсязі настає з досягненням 18-річного віку. У трудовому праві працівник володіє єдиною правосуб'єктністю і в повному обсязі - з досягненням 16-річного віку, а в окремих передбачених законом випадках - з 15- і 14-річного віку (ст. 188 КЗпП України).

Головним суб'єктом трудового права є працівники(робітники та службовці). їх правовий статус переважно єдиний для всіх працівників, де б вони не працювали. Винятком є лише три категорії працівників: жінки, неповнолітні та працівники зі зниженою працездатністю (інваліди, пенсіонери, ветерани праці). Правовий статус останніх відображає підвищені гарантії права на працю, підвищений захист їх організму від шкідливих чинників, пов'язаних з виробництвом. Такий захист починається з моменту прийняття цих працівників на роботу, виявляючись у забороні застосування їхньої праці на шкідливих, важких і підземних роботах.

Основа правового положення працівників визначена ст. 43 Конституції України та статтями 2, 2-1 КЗпП України, де встановлені найголовніші трудові права працівників. Наприклад, працівник може реалізувати право на працю з досягненням 16-річного віку, а в окремих випадках - 15-річного і навіть 14-річного віку, але лише з дозволу одного з батьків або особи, що їх заміняє.

Важливим суб'єктом трудового права є власник або уповноважений ним орган - роботодавцібудь-якої форми власності, дозволеної чинним законодавством України. Ними можуть бути підприємства, установи, організації - державні, колективні чи індивідуальні, котрі наділені спеціальною трудовою правосуб'єктністю відповідно до їх завдань, визначених статутами чи положеннями про них.

Правовий статус підприємств визначається Господарським кодексом, у якому відбито особливості їхньої діяльності, регламентовані права й обов'язки, види підприємств, а також можливість здійснювати підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників безпосередньо на виробництві, раціонально використовувати їхню працю, створювати для них належні та безпечні умови праці тощо (статті 46 та 69 ГК).

Трудовий колективяк суб'єкт трудового права має реальний вплив на державних і колективних підприємствах. Його правовий статус визначений спеціальним Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від З березня 1998 р., та гл. ХVІ-А КЗпП України.

Згідно із законом трудовий колектив підприємства складають усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Важлива роль у регулюванні трудових відносин належить також профспілкам як суб'єктам трудового права.

Профспілка — добровільна громадська організація, що об'єднує працівників за їх суспільними інтересами згідно з родом їхньої діяльності у виробничій і невиробничій сфері з метою захисту трудових і соціально-економічних прав і законних інтересів своїх членів.

Правовий статус профспілок в Україні визначається ст. 36 Конституції України, статтями 243-252 гл. XVI КЗпП України та іншими нормами права, зокрема Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 р., статутами профспілок тощо, у яких визначаються їхні головні завдання - захист прав і законних інтересів працівників.

Професійні спілки виконують свою основну функцію щодо захисту трудових прав і законних інтересів працівників, поновлення їхніх порушених прав, встановлення високого рівня умов праці, побуту тощо.

Правовий статус профспілок як суб'єктів трудового права найсуттєвіше виражений в їхніх основних правах на трьох етапах, а саме:

- виконання трудових відносин при прийнятті на роботу окремих працівників (керівників і їх заступників), випробувальний термін до 6-ти місяців встановлюється лише за згодою профкому (ст. 27 КЗпП України);

- існування трудових відносин (ст.ст. 52,61, 79 і ін. КЗпП України);

- припинення трудових відносин, працівник член профспілки звільняється з підстав передбачених законом лише за попередньою згодою профкому (профспілкового представника) (ст. 43 КЗпП України).

!!! Д.З.Питання про місце і роль держави та її органів у регулюванні відносин у царині праці є актуальним протягом тривалого часу. Держава, обмежуючи в інтересах працівника свободу трудового договору, тим самим забезпечує його правову рівність у відносинах з роботодавцем - встановлює мінімум гарантованих прав та максимум можливих обов'язків для працівників, зокрема, визначає мінімальний розмір заробітної плати, максимальну тривалість робочого часу тощо. Разом з тим, ця й інша діяльність держави та її органів у сфері праці повинна не заважати, а навпаки, стимулювати, активізувати діяльність роботодавця, який у свою чергу створює додаткові робочі місця та підвищує рівень зайнятості населення. Роль держави та її органів у регулюванні питань, що виникають між учасниками соціально-трудових відносин, полягає в їхньому впорядкуванні. Держава покликана створювати взаємні правові обмеження, які виключають можливість зловживання правом кожного суб'єкта проти інтересів його контрагента.

Діяльність держави, в тому числі у сфері праці, відповідно до принципу поділу влади, здійснюється в трьох основних формах. Законодавча форма діяльності полягає в розробленні та прийнятті законодавства про працю; виконавча - в нагляді та контролі, прийнятті актів управління; юрисдикційна - в участі органів у вирішенні індивідуальних та колективних трудових спорів (суд, Національна служба посередництва і примирення України). Співвідношення зазначених форм є різним у різних історичних та політичних умовах.

Із виникненням багатоукладності в економіці та легалізацією інтересів різноманітних соціальних груп перед державою постає питання необхідності здійснення нової для себе функції - організації та проведення на практиці принципу соціального партнерства. Очевидно, що цей принцип так чи інакше держава покликана реалізовувати під час здійснення всієї своєї діяльності - законодавчої, виконавчої, юрисдикційної. Крім цього, вона повинна виступати у специфічній якості - як суб'єкт публічної влади, що взаємодіє з іншими суб'єктами на засадах рівності. Це і посередництво у забезпеченні зайнятості працівників, і участь як рівноправного партнера в укладенні колективних угод.

Згідно з ч. 1 ст. 259 КЗпП України нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. Центральне місце серед них посідає Державна інспекція з питань праці (Держпраці), яка здійснює свою діяльність відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 386/2011. Держпраці України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через віце-прем'єр-міністра України - міністра соціальної політики України.

Основними завданнями Держпраці України є: реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю; реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення; реалізація державної політики з питань контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою додержання прав і гарантій застрахованих осіб; розроблення та внесення пропозицій щодо формування державної політики з питань державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, а також законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою додержання прав і гарантій застрахованих осіб.

Питаннями додержання законодавства про працю тією чи іншою мірою займаються також інші державні органи. Так, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України згідно із Положенням, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 397/2011, є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства соціальної політики України та підпорядковується йому.

Основними завданнями Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України є: реалізація державної політики у сфері соціального захисту інвалідів та ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань; внесення пропозицій міністру щодо формування державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань; здійснення заходів щодо увічнення пам'яті захисників Вітчизни та жертв воєн та участь у патріотичному вихованні громадян.

Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають в їх функціональному підпорядкуванні. Так, у п. 4 Положення про Міністерство промислової політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р., закріплено, що Мінпромполітики відповідно до покладених на нього завдань у межах своєї компетенції здійснює контроль за діяльністю підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. Згідно з Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 451/2011 Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном є правонаступником Міністерства промислової політики України у частині реалізації державної політики щодо управління об'єктами державної власності.

Важливим напрямом державного нагляду за додержанням трудового законодавства є нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці. Для його здійснення в Україні створено низку спеціальних органів. Чільне місце серед них посідає Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд), що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра надзвичайних ситуацій України. Вона діє на підставі Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 408/2011.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про охорону праці" державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють також спеціально уповноважені державні органи з питань: радіаційної безпеки, пожежної безпеки, гігієни праці. Зокрема, це Державна служба надзвичайних ситуацій України, Державна інспекція ядерного регулювання України, що діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 403/2011; Державна санітарно-епідеміологічна служба України, що здійснює свою діяльність відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 400/2011.

Місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування як суб'єкти трудового права у межах відповідної території забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення, здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці, забезпеченням соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, якістю атестації робочих місць, встановлюють квоти на прийом на роботу молоді, інвалідів. У ст. 16 Закону України від 9 квітня 1999 р. "Про місцеві державні адміністрації" визначено основні напрями проведення державного контролю місцевими державними адміністраціями. Одним із таких напрямів є контроль за охороною праці та її своєчасною оплатою, не нижче визначеного державою мінімального розміру.

Органи місцевого самоврядування репрезентують відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, названим та іншими законами. Так, до повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування ст. 30 Закону від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" відносить: здійснення відповідно до законодавства контролю за: а) належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах та об'єктах; б) ухваленням рішень про скасування наданого ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів про охорону праці, екологічних, санітарних правил та інших вимог законодавства.

Зазначені та деякі інші державні органи є суб'єктами трудового права, а отже, можуть бути учасниками відносин, що входять до сфери дії трудового права України. Державні органи можуть виступати також як роботодавці, тому вони повинні відповідати вимогам, установленим для цієї категорії суб'єктів трудового права.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]