Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Anatom.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
22.08.2019
Размер:
523.78 Кб
Скачать

АНАТОМІЯ ЛЮДИНИ

Лекція № 1. Вступ. Предмет і задачі курсу “Анатомія та фізіологія людини”

План лекції

1. Предмет і задачі курсу “Анатомія та фізіологія людини”.

2. Значення курсу анатомії, як базового рівня знань і практичних умінь для вивчення педагогіки, психології, окремих методик.

3. Взаємозв‘язок курсу з іншими дисциплінами.

Ключові слова: анатомія, фізіологія, гігієна, методи дослідження, цитологія.

Література

  1. Антипчук Ю.П. Анатомия и физиология ребенка. – К. Вища школа, 1999.

  2. Леонтьева Н.Н., Маринова К.В., Каплун Э.Г. Анатомия и физиология детского организма. – М.Просвещение,1976.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Анатомія людини - наука про будову організму людини, всіх його орган ів та систем. Вона вивчає людський організм у зв'язку з виконуваємою їм функцією, розвитком і навколишнім середовищем. Анатомія є частиною біології - науки про життя й закономірності її розвитку. Біологія, у свою чергу, ділиться на морфологію - науку, що вивчає форму й будову організму людини, і фізіологію - науку про його функції. Різний підхід до вивчення будови організму людини й методи які використовують при цьому, обумовили виділення в морфології ряду наук, у тому числі й анатомії. Довгий час анатомія залишалася описовою наукою, тому що могла відповісти лише на одне питання: як улаштований організм? - оскільки користувалися єдиним методом дослідження - методом розсічення або препарування (звідси й назва її: anatemno - розсікаю). Сучасна анатомія прагне не тільки описати будову тієї або іншої частини організму людини, але й пояснити, чому вона так улаштована, розкрити закономірності її розвитку з урахуванням навколишнього середовища, вікових, статевих та індивідуальних особливостей організму людини, що дозволяє цілеспрямовано підійти до їхнього керування й зміни.

Опис і нагромадження фактів у сучасній анатомії - лише один з методів, а не єдина мета, як було в описовій анатомії. Та й опис фактів відбувається на новому рівні, із застосуванням нових методів дослідження.

Будову організму людини не можна правильно зрозуміти без урахування його історичного розвитку, його еволюції, оскільки природа, а, отже, і людина, як вищий продукт природи, як найбільш високоорганізована форма живої матерії, безупинно змінюється. Зміни організму людини відбувалися й при становленні його в історичному плані, і при індивідуальному розвитку від моменту зародження до смерті.

Не можна собі уявити будову організму людини і його відділових утворень без зв'язку з функцією. Форма й функція - дві основні діалектичні категорії, що існують у взаємозв‘язку й взаємозумовленості, простежуються на всіх рівнях організації організму. В організмі немає утворень, які б не виконували ту чи іншу функцію; не може бути й функції без матеріальної основи. Під впливом функції змінюється будова утворення. Тому сучасна анатомія вивчає будову організму у функціональному аспекті й у взаємозв'язку із зовнішнім середовищем.

Покликана вирішувати завдання теорії й практики, анатомія вивчає не тільки будову організму людини, але й матеріали з інших, суміжних з нею, дисциплін.

1. Матеріали топографічної анатомії дозволяють вивчати взаємне розташування органів та систем, що у свою чергу надає можливість встановлювати взаємовплив органів один на одного, як у звичайних умовах, так і при виконанні фізичних вправ

2. Матеріали пластичної анатомії, встановлюють особливості форми тіла, співвідношення окремих частин - пропорції тіла і їхній зв'язок зі спортивними досягненнями.

3. Матеріали вікової анатомії вивчають будову тіла людини в різні вікові періоди.

4. Матеріали проекційної анатомії, що розглядає проекцію границь окремих органів на зовнішню поверхню тіла, що забезпечує знання не анатомічного препарату, а живого організму. Особливу важливість здобувають знання про зміну границь органів при виконанні вправ, тому що зміна положення органів впливає й на їхню функцію.

5. Матеріали по спортивній морфології, що дозволяють довідатися про будову організму спортсмена. Важливість їх очевидна. Щоб рекомендувати заняття спортом, слід знати, які зміни відбуваються в організмі людини в процесі й у результаті цих занять.

6. Матеріали теоретичної анатомії, що дає можливості об'єднати розрізнені факти і явища єдиною теорією, загальними закономірностями, без яких не можна підійти до керування ні процесами, що відбуваються в організмі під впливом фізичної діяльності, ні матеріальною основою, що їх забезпечує.

7. Матеріали динамічної анатомії, що сприяють оволодінню методом анатомічного аналізу положень і рухів спортсмена, що наближають анатомічні знання до практики.

8. Матеріали цитології, гістології й ембріології які знайомлять з мікроскопічною будовою організму людини, з ранніми стадіями його розвитку. Без знання цих елементів не можна осмислити й зрозуміти багато процесів, що відбуваються в організмі під час діяльності.

Загальнотеоретичне значення анатомії полягає не тільки в тім, що вона дозволяє одержати правильне уявлення про будову організму людини, але й у тім, що вона дає можливість переконатися в матеріальності світу, у наявності матеріалістичної основи, що забезпечує все різноманіття функціональних проявів людини, у тому числі рухової діяльності й психіки. Анатомія на великому фактичному матеріалі переконливо підтверджує, що організм людини, всі складові його елементи - це різноманітні форми живої матерії, якій властиві закони матеріалістичної діалектики й види руху матерії. Вивчення матеріальної сутності будови організму людини, його становлення й розвитку сприяє діалектико-матеріалістичному світорозумінню.

Фізіологія – наука про функції і процеси життєдіяльності організму загалом, його органів, тканин, клітин тощо. Назва науки походить від грецького слова – природа.

Гігієна, як і інші медичні науки, ґрунтується на знаннях будови та функцій людського організму. Вона вивчає вплив різних факторів навколишнього середовища і виробничої діяльності на організм людини, її здоров‘я.

Запитання для самоперевірки:

1. Назвати задачі курсу “Анатомія та фізіологія людини”.

2. Обґрунтувати значення курсу анатомії, як базового рівня знань і практичних умінь для вивчення педагогіки, психології, окремих методик.

3. Зазначити взаємозв‘язок курсу з іншими дисциплінами.

Лекція № Анатомія та вікова фізіологія опорно-рухової системи.

План лекції

  1. Значення опорно-рухового апарату людини.

  2. Форма та з’єднання кісток.

  3. Анатомічна будова кістки

  4. Хімічний склад кістки.

  5. Вікові особливості та ріст кісток.

  6. Класифікація суглобів

Ключові слова: опорно-рухова система, скелет, кістки:довгі, трубчасті, плоскі, короткі, змішані; типи з’єднання кісток, шви, суглоб, зв’язки, остеон, остеоцити, остеобласти, хрящ, хондроцити, хребець.

Література

  1. Кабанов А.Н., Чабовська А.П. Анатомія, фізіологія і гігієна дітей дошкільного віку. – М. Просвіта, 1975

  2. Коляденко Г.І. Анатомія людини. – К. Либідь 2001

  3. Маруненко І.М., Неведомська Є.О., Бобрицька В.І. Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної гігієни. – К. Професіонал, 2004

КІСТКИ ТА ЇХ З'ЄДНАННЯ

Основною структурно-функціональною одиницею скелету є кістка. Кожна кістка в організмі людини - це живий, компонент організму. Кістка як орган складається із декількох тканин, має свою певну морфологічну структуру й функціонує як частина цілісного організму. Основною тканиною у кістці є кісткова тканина, крім неї є щільна сполучна тканина, що утворює, наприклад, оболонку кістки й покриває її зовні, , хрящова покриває кінці кісток або утворює зони росту, ретикулярна тканина - основа кісткового мозку й елементи нервової тканини - нерви й нервові закінчення. Кожна кістка має певну форму, величину, будову й перебуває у зв'язку із сусідніми кістками. До складу скелету входить 206 кісток - 85 парних і 36 непарних. Кістки становлять приблизно 18% ваги тіла.

Все різноманіття функцій які виконуються кістками, можна об'єднати у дві великі групи - механічні функції й біологічні функції. До механічних функцій відносяться захисна, опорна, локомоторна й ресорна.

Захисна функція скелету полягає в тому, що він утворить стінки ряду порожнин (грудної порожнини, порожнини черепа, порожнини таза, хребетного каналу) і є, таким чином, надійним захистом для життєво важливих органів, що розташовуються в цих порожнинах.

Опорна функція скелету полягає в тім, що він є опорою для м'язів і внутрішніх органів, які, фіксуючись до костей, утримуються у своєму положенні.

Локомоторна функція скелету проявляється в тім, що кістки - це важелі, які приводяться в рух м'язами, обумовлюючи різні рухові акти - біг, ходьбу, стрибки й т.п.

Ресорна функція скелету обумовлена здатністю його зм'якшувати поштовхи й струси (завдяки склепінній будові стопи, хрящовим перетинкам між кістками в місцях їх з’єднання, зв'язуванням усередині з'єднань кісток, вигинам хребта й ін.).

Біологічні функції скелету пов'язані з участю його в обміні речовин, насамперед у мінеральному обміні. Кістки - це депо мінеральних солей кальцію й фосфору. 99% усього кальцію знаходиться у кістках. При недоліку в їжі солей кальцію компенсація їх в організмі здійснюється за рахунок кальцію костей.

Крім того, кістки скелету беруть участь і в кровотворній функції. Кістковий мозок виробляє еритроцити(червоний), зернисті форми лейкоцитів і кров'яні пластинки. При цьому в кровотворній функції бере участь не тільки кістковий мозок, але й кістки в цілому, так що посилена м'язова діяльність, впливаючи на кістку, сприяє й поліпшенню кровотворення.

Форма кісток

Форми кісток у скелеті людини дуже різноманітні. Розрізняють: довгі, короткі, плоскі й змішані кістки. Крім того, є кістки пневматичні й сесамовидні. Розташування кісток у скелеті пов'язане з виконуваємою ними функцією при загальній закономірності: «Кістки побудовані так, що при найменшій витраті матеріалу мають найбільшу міцність, легкістю, по можливості зменшуючи вплив поштовхів і струсів» (П.Ф. Лесгафт).

Довгі кістки розташовані на кінцівках, де вони, як важелі, забезпечують значний розмах рухів. У цих кістках переважає поздовжній розмір. У кожної довгої або трубчастої кістки розрізняють середню частину - тіло (диафіз) і 2 кінці (епіфізи) - проксимальний і дистальний.

Проксимальний епіфіз розташований ближче до осі тулуба, а дистальний - далі від неї. Епіфізи кісток потовщені, внаслідок чого збільшується поверхня кісток, що з'єднуються, а отже, створюється більш міцна опора, яка збільшує силу корисної дії м'язів, змінюючи її кут підходу до кістки.

Усередині тіла кістки перебуває костковомозкова порожнина, що не зменшує її міцності.

Короткі кістки перебувають там, де разом з рухливістю й розмаїтістю рухів необхідна міцність (хребетний стовп, кістки зап'ястя). Розміри коротких кісток однакові в трьох площинах.

Плоскі кістки не містять порожнини; між двома пластинками компактної речовини в них розташовується губчаста речовина. Плоскі кістки беруть участь в утворенні порожнин для захисту органів (кістки черепа, таза й ін.).

Змішані кістки - це такі, різні частини яких мають різну форму (скронева кістка).

Пневматичні, або повітряноносні, кістки мають усередині порожнину, вислану слизуватою оболонкою й заповнену повітрям, що полегшує вагу кістки, не зменшуючи її міцності.

Сесамовидні кістки – це кістки які розташовані у сухожиллях м'язів тому збільшують плече сили м'язів, впливаючи при цьому на посилення їхньої дії.

З'єднання кісток

Кістки в організмі людини розташовані не изольовано одна від одної, а пов'язані між собою в одне єдине ціле. Причому характер їхнього з'єднання визначається функціональними особливостями. Ще П.Ф. Леосгафт писав, що «у жодному іншому відділі анатомії не можна так «струнко» і послідовно виявити зв'язок між формою й відправленням» (функцією). За формою кісток, що з'єднуються, можна визначити характер руху, а по характеру рухів - уявити форму сполучення.

Все різноманіття з'єднання кісток можна уявити у вигляді трьох основних типів. Розрізняють безперервні з'єднання - синартрози, перервні - диартрози й напівперервні - геміартрози (напівсуглоби).

Безперервними з'єднаннями кісток називаються такі, при яких між кістками немає перерви, вони зв'язані суцільним прошарком тканини.

Перервні з'єднання - це такі, коли між кістками які сполучаються є проміжок - порожнина.

Напівперервні з'єднання характеризуються тим, що в тканині, що розташована між кістками, що з'єднуються, є невелика порожнина - щілина (2-3 мм) , заповнена рідиною. Однак ця порожнина не розділяє повністю кісток, і основні елементи перервного з'єднання відсутні. Прикладом такого виду з'єднань може служити з'єднання між лобковими кістками.

Безперервні з'єднання кісток філогенетично більше давні. У нижчих тварин спостерігаються безперервні з'єднання. У людини більшу частину становлять перервні з'єднання кісток. Це пізній, найбільш рухливий вид з'єднань, хоча й менш міцний. Утворюються перервні з'єднання з безперервних шляхом їх поступового перетворення.

Виникнення різного характеру з'єднань кісток можна спостерігати й в онтогенезі людини. Аналогічно стадіям розвитку кісток відбувається й розвиток їхніх з'єднань. На ранніх стадіях утворення скелету зародки кісток зв'язані один з одним лише зародковою сполучною тканиною. Залежно від функціональної спрямованості там, де між кістками, що з'єднуються, немає необхідності в рухах, залишається сполучна тканина, що може перетворюватися в хрящ для забезпечення рухливості й амортизації поштовхів або в кістку. Так формуються безперервні з'єднання. Там, де необхідна більша рухливість між кістками, сполучна тканина розсмоктується, виникає перервне з'єднання, з порожниною між кістками. Порожнина з'являється до кінця 2-го місяця ембріонального розвитку.

Функціональна характеристика безперервних з'єднань кісток

Залежно від характеру тканини, розташованої між кістками що з‘єднуються, розрізняють з'єднання за допомогою власне сполучної тканини (синдесмози), хрящової (синхондрози) і кісткової (синостози).

Синдесмози. Якщо в сполучній тканині, що перебуває між кістками, переважають колагенові волокна, такі з'єднання називаються фіброзними, якщо еластичні - еластичними. Фіброзні з'єднання залежно від величини прошарку можуть бути у вигляді зв'язувань (між відростками хребців), у вигляді перетинок шириною 3-4 див (між кістками таза, передпліччя, гомілки) або у вигляді швів (між кістками черепа), де прошарок сполучної тканини становить усього 2-3 мм. Прикладом безперервних з'єднань еластичного типу можуть служити жовті зв'язування хребта, що перебувають між дугами хребців.

Синхондрози. Залежно від будови хряща ці з'єднання поділяють на з'єднання за допомогою волокнистого хряща (між тілами хребців) і з'єднання за допомогою гіалінового хряща (реберна дуга, між діафізом і епіфізом, між окремими частинами кісток черепа й т.д.).

Хрящові з'єднання можуть бути тимчасовими (з'єднання хрестця з куприком, частин тазової кістки та ін.), які потім перетворюються у синостози, і постійними, існуючими протягом всього життя (синхондроз між скроневою кісткою й потиличною).

Гиалінові з'єднання більше пружні, але тендітні у порівнянні з волокнистими.

Синостози – це з'єднання кісток кістковою тканиною - окостеніння эпіфізарних хрящів, окостеніння швів між кістками черепа.

Безперервні з'єднання кісток (крім синостозів) рухливі. Ступінь рухливості залежить від величини прошарку тканини і її щільності. Більше рухливими є власне сполучні з'єднання, менш рухливими - хрящові. Безперервні з'єднання володіють також добре вираженою властивістю амортизації поштовхів і струсів.

Функціональна характеристика перервних з'єднань кісток

Перервні з'єднання кісток називають ще синовіальними з'єднаннями, порожнинними з'єднаннями або суглобами. Суглоб має свою специфічну конструкцію, розташування в організмі й виконує певні функції.

У кожному суглобі розрізняють основні елементи й додаткові утворення. До основних елементів суглоба відносять: суглобні поверхні що з'єднують кістки, суглобна сумка (капсула) і суглобна порожнина.

Суглобні поверхні кісток, що з'єднуються, повинні в певній мері відповідати один одному за формою. Якщо поверхня однієї кістки опукла, то поверхня іншої трохи ввігнута. Суглобні поверхні покриті звичайно гіаліновим хрящем, що зменшує тертя, полегшує ковзання кісток при рухах, є амортизатором і запобігає зрощенню кісток. Товщина хряща 0,2-4 мм. У суглобах з обмеженою рухливістю суглобні поверхні вкриті волокнистим хрящем (хресцово – підвздошний суглоб).

Суглобна сумка - це сполучнотканинна оболонка, що герметично оточує суглобні поверхні кісток. Вона має два шари: зовнішній - фіброзний (дуже щільний, міцний) і внутрішній - синовіальний (з боку порожнини суглоба вкритий шаром ендотеліальних клітин, які виробляють синовіальну рідину).

Суглобна порожнина - невелика щілина між кістками, що з'єднуються, заповнена синовіальною рідиною, яка змочує поверхні кісток що з'єднуються, зменшує тертя, силою зчеплення молекул з поверхнями кісток зміцнює суглоби, а також пом‘якшує поштовхи.

Додаткові утворення формуються в результаті функціональних вимог, як реакція на збільшення й специфічність навантаження. До додаткових утворень відносять суглобні хрящі: диски, меніски, суглобні губи, зв'язування, вирости синовіальної оболонки у вигляді складок, ворсинок. Вони є амортизаторами, поліпшують конгруентність поверхонь які сполучають кістки, збільшують рухливість і розмаїтність рухів, сприяють більш рівномірному розподілу тиску однієї кістки на іншу. Диски - це суцільні хрящові утворення, розташовані усередині суглоба; меніски мають форму місяця (у колінному суглобі); губи у вигляді хрящового ободку оточують суглобну поверхню (біля суглобної западини лопатки); зв'язування - це пучки сполучної тканини, що йдуть від однієї кістки до іншої, вони не тільки гальмують рух, але й спрямовують їх, а також зміцнюють суглобну сумку; відростки синовіальної оболонки - це занурені у порожнину суглоба складки, ворсинки заповнені жиром.

Суглобна сумка, зв'язує м'язи, що оточують суглоб, створює атмос-ферний тиск у середині суглоба. Суглоби виконують в основному три функції: сприяють збереженню положення тіла і його окремих ланок, беруть участь у переміщенні частин тіла по відношенню один до одного й, нарешті, беруть участь у локомоціях - переміщеннях усього тіла у просторі. Ці функції визначаються дією активних сил - м'язів. Залежно від характеру м'язової діяльності в процесі еволюції й утворилися з'єднання різної форми, що мають різні функції.

Анатомічна будова кістки.

Кожна кістка зовні вкрита сполучнотканинною оболонкою - окістям, у якій розрізняють два шари: зовнішній і внутрішній. Зовнішній шар окістя складається із щільної волокнистої сполучної тканини, внутрішній - з пухкої сполучної тканини, у якій є клітини (остеобласти), які продукують кісткову речовину (у зв'язку із чим цей шар називається остеогенним або кістковоутворюючим). За рахунок внутрішнього шару відбувається ріст кістки в товщину й зростання після порушення цілості. Окістя багате судинами й нервами.

Окістя виконує захисну функцію, живильну ( судини з окістя проходять у кістку) - та кістковотвірну. Відділення окістя приводить до омертвіння кістки.

За окістям знаходиться компактна (щільна), губчата речовина кістки, що складається з окремих кісткових перетинок, розташованих у вигляді сітки так, що між ними утворюються порожнини (що нагадує губку). Компактна речовина в тілі довгих трубчастих кісток товща; в епіфізах, коротких і плоских кістках - тонше. Речовина товща в тих кістках, які несуть більше навантаження (у плечовій кістці компактний шар тонше, ніж у стегновій).

Перетинки губчатої речовини розташовані не хаотично, а в певних напрямках у вигляді дуг, арок, відповідно дії сил тиску й розтягання. Якщо дія сили спрямована перпендикулярно кістки (наприклад, хребцю), то перетинки розташовані майже під прямим кутом одна від одної. Якщо сили діють під гострим кутом (сила тяжіння м'язів), то змінюється й напрямок перетинок, забезпечуючи міцність і надійність кістки.

Увесь простір всередині кістки заповнено кістковим мозком. Він буває двох видів: червоний і жовтий. Червоний кістковий мозок знаходиться в осередках губчатої речовини кістки. Отже, його багато в плоских, коротких, сесамовидных кістках і епіфізах довгих трубчастих кісток. Він виконує кровотворну функцію. Жовтий кістковий мозок розташований у кістковомозковій порожнині діафізів довгих кісток. Він багатий жировими клітинами. У період внутрішньоутробного розвитку організму кістки містять тільки червоний кістковий мозок, а після народження в порожнині діафізів костей червоний кістковий мозок поступово до 12-15 років заміщається жовтим. Загальна кількість червоного кісткового мозку близько 1500 див3.

З віком компактна речовина товщає, поперечини губчатої речовини стають крупніше. Мозкова порожнина з 7 до 10 років збільшується мало. До 18-20 років будова кістки набуває аналогічної будові кістки дорослого, однак внутрішня перебудова її відбувається протягом всього життя людини. Рельєф поверхні кістки формується в основному посля народження. Прилягаючі до кісток сухожилля, судини залишають на кістках отвори, вирізки, борозни. У місцях прикріплення площа прикріплення м'язів створює опір для них. чим сильніше розвинуті м'яза, тим різкіше виражений рельєф кісток.

Мікроскопічно кістка складається з кісткових пластинок: пластинок остеона, вставних пластинок і загальних пластинок. Пластинки остеона, у вигляді концентричних кіл оточуючи кістковий канал, де проходять судини й нерви, утворюють структурну одиницю кістки - остеон. Вставні пластинки невірної форми розташовуються між остеонами. Загальні пластинки (зовнішн і внутрішні) охоплюють кістку із зовнішньої поверхні й з боку кістковомозкової порожнини.

Хімічний склад кісток

Кістка складається із двох видів хімічних речовин: неорганічних і органічних. До неорганічних речовин відносяться вода й солі (головним чином солі кальцію). Органічна речовина кістки називається осеїном. У живій кістці близько 50% води, 22% солей, 12% осеїну й 16% жиру. Обезводнена, знежирена й вибілена кістка містить приблизно 1/3 осеїну й 2/3 неорганічних речовин.

Особливе специфічне фізико-хімічне з'єднання органічних і неорганічних речовин у кістках і обумовлює їх основні властивості - пружність, еластичність, міцність і твердість. У цьому легко переконатися. Якщо кістку покласти в соляну кислоту, то солі розчиняться, залишиться осеїн, кістка збереже форму, але буде дуже м'якою (її можна зав'язати у вузол). Якщо ж кістка підлягає спалюванню, то органічні речовини згорять, а солі залишаться (зола), кістка теж збереже свою форму, але буде дуже тендітною. Таким чином, еластичність кістки пов'язана з органічними речовинами, а твердість і міцність - з неорганічними. Кістка людини витримує тиск на 1 мм2 15 кг, а цегла всього 0,5 кг.

Хімічний склад кісток непостійний, він змінюється з віком, залежить від функціональних навантажень, харчування та інших факторів. У кістках дітей відносно більше, ніж у кістках дорослих, осеїну, вони більше еластичні, менше піддані переломам, але під впливом надмірних навантажень легше деформуються. Кістки, що витримують більше навантаження, збагачені вапном. Харчування тільки рослинною або тільки тваринною їжею також може викликати зміни хімічного складу кісток. При недостачі в їжі вітаміну D у кістках дитини погано відкладаються солі вапна, строки окостеніння порушуються, а нестача вітаміну А може призвести до потовщення кісток, запустінню каналів у кістковій тканині.

У літньому віці кількість осеїну знижується, а кількість неорганічних речовин( солей), навпаки, збільшується, що знижує її пружні властивості, створюючи передумови до більше частих переломів кісток. У людей похилого віку в області країв суглобних поверхонь кісток можуть з'являтися розрастання кісткової тканини у вигляді шипів, виростів, що може обмежувати рухомість у суглобах і викликати дискомфортні відчуття під час рухів. Про механічні властивості кістки можна судити на підставі їхньої міцності (розтягання, розрив, злам і т.п). На стиск кістка в десять разів міцніше хряща, у п'ять разів міцніше залізобетону, у два рази більше міцності свинцю. Під час розтягання компактна речовина кістки витримує навантаження до 10-12 кг на 1 мм2, а на стиск - 12-16 кг. Наприклад, для роздрібнення стегнової кістки тиском потрібно приблизно 3 тис. кг, для роздрібнення великої гомілкової кістки не менш 4 тис. кг. Органічна речовина кістки - осеїн витримує навантаження на розтягання 1,5 кг на 1 мм2, на стиск - 2,5 кг, міцність сухожиль становить 7 кг на 1 мм2. Незважаючи на значну міцність кістка досить пластичний орган і може перебудовуватися протягом всього життя людини.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]