Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекций(Право).doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
21.08.2019
Размер:
424.45 Кб
Скачать

3. Розв'язання трудових спорів

Трудові спори — розбіжності між працівником і робо­тодавцем з приводу застосування трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці, які не вдалося врегулювати при взаємних переговорах.

Порядок вирішення розбіжностей між сторонами законодав­ством не врегульований. КЗпП визначає лише, що це відбуваєть­ся шляхом безпосередніх переговорів або з участю профкому. За­кон «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (1998) встановив спеціальний порядок формування вимог найманих працівників і строки їх розгляду роботодавцем.

Індивідуальні трудові спори виникають з приводу застосування трудового законодавства або з приводу встановлення умов праці.

Вони можуть виникати, наприклад, з приводу необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, невиконання колективних дого­ворів чи угод, невідповідних умов виробничого побуту, пору­шення права на відпочинок, права на оплату праці, на її охорону.

Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по тру­дових спорах та місцевими судами.

Комісія по трудових спорах— це орган досудового розгляду спорів, який обирається загальними зборами чи конференцією трудового колективу підприємства з числом працюючих не мен­ше 15 осіб. Працівник має звернутися до комісії у тримісячний строк з дня, коли дізнався про порушення своїх прав. Комісія розглядає спір у десятиденний строк з дня подання заяви у при­сутності працівника і приймає відповідне рішення. Якщо праців­ник чи роботодавець не згодні з рішенням комісії, вони можуть звернутися до суду. Працівник може звернутися до суду і не зве­ртаючись до комісії.

Колективний трудовий спір (конфлікт)—- це розбіжності, що виникли між сторонами трудових відносин щодо: встановлення або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та вироб­ничого побуту; укладення чи зміни колективного договору; ви­конання вимог законодавства про працю (у разі невиплати зар­плати тощо).

Страйк застосовується як крайній захід, коли всі інші можли­вості вирішення колективного трудового спору вичерпано. Страйк це тимчасове, колективне, добровільне припинення роботи працівниками на підприємстві з мстою вирішення трудо­вого спору. Право на страйк — це конституційне право громадян, закріплене у ст. 44 Конституції України.

Страйк с крайнім засобом вирішення колективного трудового спору і пов'язаний з серйозними наслідками як для роботодавця, так і для працівників. Тому Закон України «Про порядок вирі­шення колективних трудових спорів (конфліктів)» встановлює гарантії реалізації права на страйк, а також спеціальну процедуру проведення страйку — певну послідовність дій, строки і правила проведення. Недотримання цієї процедури має наслідком ви­знання страйку незаконним. Час участі у страйку не оплачується. Участь у страйку не є порушенням трудової дисципліни і не мо­же бути підставою притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності. Участь у незаконному страйку також не вважа­ється порушенням трудової дисципліни. Однак час участі у ньо­му не зараховується до трудового стажу.