3.Культурно-освітня ситуація в Україні в др. Пол. XVI ст.

З середини XVI століття в українському суспільстві відбувається перехід на нову ренесансну систему цінностей. Утвердження ренесансної культури було наслідком не тільки неминучого впливу “Духа часу”, але й наслідком тієї культурно-історичної ситуації, що склалася в Україні. У другій половині XVI ст. в Україні склалися передумови для ствердження ренесансної культури. У економіці – це був перехід до фільваркової системи господарювання та застосування найманої праці. У соціальній сфері – утворення класу шляхти (підприємницького дворянства). У політичній сфері – утворення шляхетської республіки – Речі Посполитої шляхом об’єднання на Люблінському сеймі 1569 р. Литви та Польщі на принципах добровільності, рівності та автономії була проголошена Річ Посполита двох народів. Руський народ не був офіційно визнаний третім рівноправним народом цієї держави. На роль третього рівноправного народу Речі Посполитої він став претендувати лише в 1620-ті роки, що було проголошено в творах київських інтелектуалів, зокрема, у Мелетія Смотрицького в “Justifikacii niewinnosti”. Але фактично руський народ не був приниженим. Василь-Костянтин Острозький 6 червня 1569 року підписав акт унії і склав присягу на вірність Короні після того, як переконався, що не буде переслідуватися православна церква і що українські землі збережуть певну автономію. Фактично, займаючи посаду київського воєводи (найвищу посаду) в Україні), він сам став повноправним володарем України-Руси і міг проводити незалежну політику.

Необхідно зазначити. що Люблінська унія 1569 р. звела в рамках однієї держави – Речі Посполитої два різних типа політичної, релігійної та звичаєвої культури – православний, що розвивався на засадах греко-візантійської духовності та західноєвропейський, що розвивався на засадах західноєвропейської духовності. Традиційна українська культура не витримувала конкуренції з більш розвинутою культурою Західної Європи. Щоб вижити, вона повинна була засвоїти її цінності.

Що стосується освіти в Україні другої пол. XVI ст.. характерною її рисою була відсутність централізації. Освітні заклади виникали не централізованим способом з ініціативи держави. А хаотично, з ініціативи церковних братств, монастирів, приватних осіб. Найбільшими осередками культури були монастирі. Це були вогники, у яких жевріло книг описання, - Києво-Печерська лавра, Дерманський монастир та багато інших.

Значним осередком культури був центр у Миляновичах на Волині, заснований вигнанцем з Московії Андрієм Курбським в кінці 1560-х років. Цей осередок проіснував до смерті Андрія Курбського 1583 року. Центр мав свою програму діяльності. У ньому займались переписуванням та перекладами книг, тут функціонувала школа. У Миляновичах тісно співпрацювали вигнанці з Московії (Андрій Курбський, його брат Михайло Оболенський, Макр Сірохозін) та місцеві діячі культури (Брум, Станіслав Ольшевський та Амброзій Брежевський. Який переклав “Хроніку” відомого польського історика Мартина Стрийковського.

Крім православних осередків освіти на території Речі Посполитої діяло чимало протестантський та католицьких навчальних закладів. Найбільшим протестантським закладом – була Дубецька кальвіністська школа на Перемишльщині. Що проіснувала всього 5 років (1559-1563). Проте її закінчило близько 300 учнів. Очолювали школу польський просвітник Григорій Оршак та італійський гуманіст Франческо Станкар.

У Вільнюсі діяла єзуїтська колегія. 7 липня 1578 р. Стефан Баторій видав грамоту, згідно з якою вона реорганізовувалася у вищий навчальний заклад – академію. Віленська академія була найбільш впливовою серед католицький духовних закладів.

Для поширення католицької пропаганди в православних країнах - на Балканах та в Україні, Римський папа Григорій XIII 7 жовтня 1577 р. створив Афанасієвську колегію в Римі. У контексті цієї ситуації Острозька академія повинна була протистояти утвердженню чужої релігії та культури, виховувати великих патріотів своєї вітчизни, які б високо піднесли прапор рідної культури.