Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПРАКТИКУМ з політології К., 2003.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
20.08.2019
Размер:
1.92 Mб
Скачать

17.1. Сутність політичного лідерства

Політичне лідерство є важливим чинником стабільного і динамічного розвитку політичних систем. Воно робить помітний вплив на всі політичні структури і політичні процеси суспільства. Політичний лідер приймає активну участь у визначенні стратегічних цілей і завдань розвитку політичної системи, у виборі засобів і методів їх досягнення. В залежності від того, наскільки його політичні програми і дії збігаються з об'єктивними суспільними потребами, політичний лідер може зробити як позитивний так і негативний вплив на соціальний прогрес.

Термін "лідер" (від англ. leader) у перекладі з англійської означає "головний", "керівник", "вождь". Політичне лідерство -один із найважливіших видів соціального лідерства, пов'язаний із управлінням державними і суспільними процесами. Це свого роду підприємництво, здійснюване на політичному ринку, де діють свої правила і принцип жорсткої конкурентної політичної боротьби. Найбільш безпосередньо цей вид лідерства виявляється в політичній сфері життєдіяльності суспільства. Саме остання визначає специфіку, масштаби та інституційні форми функціонування політичного лідерства.

У сучасній науці існують різні визначення поняття "політичне лідерство". Приведемо деякі з них. 1. Політичне лідерство - це влада, здійснювана одним або кількома індивідами для того, щоб спонукати членів нації до дій (Ж.Блондель). 2. Лідерство -це відносини між людьми в процесі спільної діяльності, у якій одна сторона забезпечує перевагу своєї волі над іншою (Ґ.К.Ашин). 3. Політичне лідерство являє собою постійний і легітимний вплив однієї або кількох осіб, що займають владні позиції, на все суспільство, організацію або групу (В. П.Пуга-чов, А.И.Соловйов).

Політичне лідерство має свої характерні ознаки, що виділяють його у своєрідний інститут політичної системи. По-перше, воно припускає постійний вплив на оточуючих; по-друге, політичний вплив повинний бути загальним, поширюватися на всіх членів керованої сукупності; по-третє, у складно організованих системах лідерство припускає інституціоналізацію керівного статусу, тобто закріплення його у визначених нормах, правилах, привілеях і повноваженнях.

Причому в політиці інституціональний аспект лідерства є головним, оскільки в цьому середовищі реалізація управлінських рішень багато в чому залежить від сили, впливу і підтримки певної організаційної структури або цілої системи організаційних структур. Без опори на організації, засоби масової інформації і т.ін., особистість, що навіть володіє видатними спроможностями, не зможе стати політичним лідером, а тим більше потім ефективно виконувати свої професійні функції.

Сильні організаційні структури, особливо силові, здатні певний час підтримувати і наповнювати відповідним змістом владу навіть "популістського" лідера. От чому іноді буває так, що той або інший керівник продовжує виконувати функції політичного лідера навіть у глибокій старості, коли наступає фізичне інтелектуальне виснаження людини. Типовий приклад цьому - багато колишніх радянських лідерів вищої ланки партійного керівництва.

Політичне лідерство базується на визначених об'єктивних потребах складно організованих соціальних систем. До них відносяться, насамперед, потреби в упорядкованості і керованості окремих елементів системи з метою забезпечення їхнього нормального Функціонування і поступального розвитку. Така упорядкованість здійснюється через вертикальне (управління - підпорядкування) і горизонтальне (корелятивні однорівневі зв'язки) розподіли функцій і ролей, що визначають ієрархічну пірамідальну організацію управлінської системи.

Необхідність організаційних і управлінських впливів на ту або іншу суспільну систему залежить від спільноти, що ЇЇ складає, і її взаємовідносин із навколишнім світом. У системах із низькою груповою інтеграцією і значною мірою автономії і свободи її різних елементів потреба в управлінні виражена відносно слабко. В міру ж ускладнення суспільної системи і посилення в ній функціональної залежності між елементами, вона значно зростає. У цих умовах організований і цілеспрямований вплив на соціальну систему перетворюється у визначальний чинник її збереження й ефективного розвитку.

Соціальна потреба в управлінні різного роду спільнот необхідно визначає появу політичного лідера, здатного адекватним способом усвідомити цю потребу й активно діяти в напрямку її найбільш повної реалізації. Характерними рисами політичного лідера є: популярність, вміння подобатися людям, політична інтуїція та ін. Для цього він повинний володіти рядом антропологічних і соціально-психологічних якостей, що складають найважливішу умову ефективного функціонування управлінської суспільної структури. У числі цих якостей Вебер, наприклад, називає пристрасть - у змісті глибокого розуміння справи, якою повинний займатися лідер. Однак, однієї пристрасті недостатньо. Вона не зробить людину політиком, якщо головним елементом, з чого складається його політична діяльность, не стане відповідальність.

Інші автори на перший план висувають інші якості індивіда, необхідні для того, щоб він став політичним лідером - силу волі, розум, цілеспрямованість, хитрість і т.ін. Однак усі дослідники сходяться в одному: в основі політичного лідерства лежать соціальні чинники, антропологічні і психологічні властивості індивіда. Саме вони визначають природу, зміст, структуру й ефективність діяльності політичного лідера будь-якого рівня і масштабу - від регіонального до загальнонаціонального.

У системі політичного лідерства звичайно виділяють три головні компоненти: 1) соціальні умови і фактори, що впливають на політичного лідера; 2) індивідуальні соціально-психологічні властивості лідера; 3) ресурси або засоби, якими він розраховує для політичної діяльності. Тільки аналіз усіх трьох цих компонентів може дати цілісне і вірне уявлення про стан полі' тичного лідерства як найважливішого інституту політичної системи будь-якого суспільства.